Розділ VІІ

Заняття з леді Крістіною цього дня пройшли як ніколи жахливо. Софія не могла зосередитися, пропускала повз вуха слова наставниці і зовсім не про те думала. Зрештою, промучивши дівчину дві години, герцогиня зрозуміла, що нічого від неї сьогодні не доб'ється. 

Вирішивши, що міс Лерой просто втомилася за останні тижні, леді Крістіна відпустила її додому відпочивати. Ще таку поведінку можна було списати на неприємний інцидент із Анною де Вілер. 

Але, звідки герцогині було знати, що розсіяність Софії не була пов'язана ні з втомою, ні з леді Анною. Усі її думки були про майбутню зустріч із таємним шанувальником. І хоча вона розуміла, що це, швидше за все, розіграш, у глибині душі їй хотілося, щоб її кавалером виявився прекрасний принц на білому коні. До зустрічі залишалося ще півтори години. Елен стверджувала, що їм потрібно приїхати раніше і вибрати місце, з якого добре видно площу перед «Едемом», але при цьому самих дівчат ніхто не помітить. 

Коли Софія приїхала до ресторану, виявилось, що Елен уже обрала місце дислокації. Прямо навпроти ресторану розташовувалась тераса кафе «Олімпія», з якої чудово видно і вхід до «Едему», і прилеглий до нього паркінг. Сама ж тераса потопала у яскравих кольорах, які приховували відвідувачів. 

Цього вечора тут було порожньо, спочатку дівчата сприйняли це як подарунок долі, але все виявилося набагато банальнішим. Погода на вулиці категорично не підходила для посиденьок на літній відкритій терасі. Вже за двадцять хвилин, подруги змерзли до кісток від пронизливого осіннього вітру і сирого повітря, не рятували навіть принесені офіціантом теплі пледи. 

- Може, залишимо цю витівку і підемо всередину? – не витримавши, жалібно попросила Софі. 

- Ну ні! Я вперта, сидітимемо і чекатимемо. А якщо це все чийсь злий жарт, я цього йолопа власними руками порву, - намагаючись якомога непомітніше стукати зубами, войовничо відповіла Елен. 

- Ну гаразд, тоді давай замовимо ще чай? У мене вже напевно губи посиніли. 

- Не можна, ти й так уже дві чашки випила, від такої кількості рідини живіт з'явиться, будеш як вагітна. А ти маєш бути незрівнянною красунею. 

- Ага, з синіми губами та червоним носом я прямо королева краси, - невдоволено пробурчала Софія, і ще сильніше закуталась в плед. 

Коли до призначеної зустрічі залишалося близько п'ятнадцяти хвилин, до ресторану приїхала темно-вишнева Ferrari. З неї вийшов молодий чоловік із трояндою в руках, побачивши його, Елен ледь зі стільця не впала. 

- Софі, це він! Це точно він. 

- З чого ти взяла? 

- Ну, по-перше, він стоїть біля ресторану, явно на когось чекає, оглядається на всі боки, вишукуючи в натовпі, що ще раз підтверджує мою теорію. А по-друге, він був в академії за день до того, як тобі почали надсилати квіти. 

- Звідки ти знаєш? 

- Дорогенька, це ж Філіп Дормер, спадкоємець графа Роберта Дормера, красень, мрія всіх жінок і найголовніше хоч і початківець, але вже досить популярний актор. Його навіть до Голлівуду запрошували. Ти що зовсім не дивишся телевізор і новини в Інтернеті не читаєш? На вечірці у Вікторії фон Міррен, тільки про нього й говорили, він приїжджав до академії побачитися з молодшим братом, який навчається на третьому курсі. 

- Тоді він точно не до мене, якщо за ним увиваються сотні дівчат, на таку як я він сто відсотків не... - Софія не встигла домовити, в її пам'яті спалахнув спогад із першого навчального дня. Коли в неї порвався рюкзак, аристократи, що сміялися з неї, стояли точно біля такої ж машини, як і у Філіпа Дормера. 

- Ну, чого сидиш? Іди до нього? - поквапила її Елен. 

- Мені страшно, а раптом це не він? – Софія вже була готова розплакатися від страху та розгубленості. 

- Зберися ганчірко! Підійди до ресторану, якщо Дормер той, хто нам потрібний, він перший з тобою заговорить. 

Ще кілька хвилин Софія набиралася хоробрості. А Елен поправляла їй макіяж, змусила підфарбувати губи, щоб приховати їхню синяву, а носик припудрити. Міс Лерой, не відриваючись, дивилася на хлопця, який, ймовірно, був її таємним шанувальником. Він чудово підходить на роль прекрасного принца на білому коні, або в цьому випадку на вишневому Ferrari. Високий, довгоногий, широкоплечий, не дивно, що він став популярним. Темне волосся укладене в стильну зачіску, смаглява шкіра у світлі ліхтаря, здавалося навіть, трохи світилася, помітивши це, Софія не змогла стримати нервового смішку. Ця ситуація нагадала їй фільм «Сутінки», який ще на першому курсі Елен змусила її подивитися. У головного героя теж світилася шкіра, щоправда, від сонця, а не від ліхтаря. Риси обличчя і тим паче колір очей розглянути з такої відстані Софі не вдавалося, Елен змусила її зняти окуляри, а лінзи, куплені леді Крістіною, залишилися вдома. 

Зрештою, Елен випхала Софію з тераси, їй просто вже набридло чекати поки міс Лерой наважиться піти сама. Намагаючись вгамувати тремтіння у всьому тілі, викликане не тільки холодом, а й хвилюванням, Софі підійшла до входу в «Едем». 

Побачивши дівчину, Філіп чарівно посміхнувся. Його рухи, трохи хижа усмішка, красиві, але мужні риси обличчя, чорні як смола волосся та рухи нагадали міс Лерой пантеру. Поблизу виявилось, що очі чоловіка темні, практично чорні. 

- Привіт, Софіє, - сказав він і вручив дівчині троянду. У порівнянні з величезними букетами, ця трояндочка здалася Софі дуже скромною, але так їй подобалося навіть більше.