Розділ VІ

Максиміліан через слово слухав доповідь фінансового директора. Його думки були зайняті несподіваним зникненням Софії. Останні кілька днів дівчина поводилась дивно, то не відповідала на дзвінки зовсім, то швидко закінчувала розмову, посилаючись на зайнятість. А з вчорашнього вечора й зовсім відключила телефон. Макса мучили сумніви. З одного боку, він розумів, що таке ставлення говорить про незацікавленість дівчини у спілкуванні, а з іншого – з нею могло щось трапитися. 

До обіду, коли Софія так і не вийшла на зв'язок, Макс вирушив до «Ванільного зефіру», де йому повідомили, що Софі тут більше не працює. Її звільнення саме збіглося з початком дивацтва. Що ще більше переконало принца, що в неї неприємності. Тепер він шкодував, що так і не розпитав її про те, де вона вчиться та живе. Він навіть не знав прізвища Софії. Тільки одного разу вона згадала, що виросла на фермі у містечку на південь від столиці. 

Його організм вимагав чогось солодкого, мозок відмовлявся працювати. Макс попросив секретарку принести йому латте та шматочок будь-якого торта, який знайдеться у буфеті. Після обіду солодкого майже не залишалось, його розбирали дівчата, яких в офісі була більшість. Коли секретар поставила перед принцом тарілку зі шматочком брауні, його осінило. 

Інформацію Софії можна отримати у кафе. Вони повинні знати як мінімум її прізвище, а можливо й домашню адресу або навіть навчальний заклад, де вона навчається. Насилу дочекавшись закінчення наради, Макс вирушив до кафе. Він не любив швидку їзду у місті, але сьогодні мчав на всіх парах. Не дивлячись на те, що робочий день був ще у розпалі, у “Зефірі” було багато клієнтів. Напарниця Софії буквально розривалася, бігаючи від столика до столика, а друга дівчина, яку Макс раніше не бачив, сиділа біля барної стійки і намотувала темний локон на палець. Принц подався до неї. 

- Що треба? - запитала дівчина, побачивши молодого чоловіка. - Доброго дня, тут раніше працювала дівчина на ім'я Софія, ви не знаєте де вона? 

- Ні, не знаю, а ти що запав на неї? - на обличчі співрозмовниці з’явилась якась дивна, трохи дурнувата посмішка.

- Вибачте її, це моя племінниця. Взяли на допомогу, але вона лише відлякує клієнтів, - відштовхуючи дівчину від принца, сказав власник "Ванільного зефіру".

 Чоловік прибіг до зали з кухні, одразу, як тільки побачив, з ким розмовляє його племінниця. 

- Нічого буває. Ви знаєте, куди зникла Софія? Вона вже другий день на мої дзвінки не відповідає? - запитав у чоловіка Макс. 

- Не знаю, ми не спілкувалися з тих пір, як вона звільнилася. 

- А чому вона вирішила так раптово звільнитися? 

- Сказала, що знайшла роботу за спеціальністю. Та й знаєте, вона гарна, розумна дівчинка, не місце їй тут. 

- А хоч де вона вчиться, знаєте? 

- Звичайно, як не знати те? У Королівській академії четвертий рік вже навчається. 

Попрощавшись із господарем кафе, Макс повернувся в автомобіль. Сказати, що здивувався, почувши, де вчиться Софія, нічого не сказати. Тут було два варіанти, або вона одна з тих щасливчиків, які здобули стипендію, або не та за кого себе видавала. Звичайній дівчині офіціантці та сироті ніколи в житті не оплатити навчання у Королівській академії. Відповідь це питання могла дати лише сама Софія. Сьогодні шукати її в академії вже пізно, а завтра він спробує зустрітися зі зниклою дівчиною.

***

Наступного ранку після першого заняття з леді Крістіною, вже знайомий водій привіз їй новий телефон, набагато потужніший і дорожчий за попередній, але старий все одно було шкода, в ньому було багато фотографій і найголовніше номери телефонів. Софія хотіла забрати рештки старого телефону, але не знайшла навіть уламків. До коробочки зі смартфоном додавалася записка. 

«Сподіваюся, тобі сподобається, і ти не будеш засмучуватися через розбитий телефон, сім карту купиш сама, і в коробці лежить сертифікат на придбання чохла, в наш час це дуже важливий аксесуар, на нього багато хто дивиться в першу чергу. Свій номер я записала до телефонної книги. Зв'яжися зі мною, як тільки купиш карту. Леді Крістіна.” 

Разом з телефоном їй доставили частину одягу, який вона вчора приміряла. Але навіть цю частину було надто вважко прилаштувати в квартирі. Софія розуміла, що доведеться викинути багато старих речей, аби хоч якось вмістити нові. 

Серед привезених речей вона знайшла велику скриньку з різноманіми аксесуарами, серед яких чомусь виділялась одна заколка для волосся. Софі взяла її в руки і уважно роздивилися з усіх боків. Здавалося б звичайна прикраса для волосся, невеличкий темно-синій атласний бантик, по центру прикрашений білосніжними перлинами і стразами. Але чомусь вона запала дівчині в душу. Софія підійшла до дзеркала і розплела свою косу. Вперше за багато років вона вирішила змінити зачіску і замість звичайної коси, підняла волосся наверх і зібрала в охайний пучок. а збоку прикріпила ту саму заколку.  

Телефон Елен Софія пам'ятала напам'ять, номери викладачів можна було переписати у подруги. А ось із Максом вона тепер не зможе зв'язатися. Дівчина вийшла з дому раніше і дорогою до академії зайшла до салону мобільного зв'язку. Вона купила сім карту і відновила свій старий номер. Залишалося сподіватися, що Макс сам вирішить зателефонувати їй. 

Коли Софія підходила до головного корпусу академії, то помітила Елен, яка її чекала. Міс Грас виглядала дуже похмуро, що було досить дивно, вона вкрай рідко втрачала свій оптимістичний настрій.