Розділ 5

Починаючи з моменту, коли наша колісниця виїхала з «Ремейку», я перестала відчувати та навіть просто існувати. Усе, що відбувалось далі я сприймала відсторонено, про себе коментуючи кожну деталь від третього обличчя — як оповідач, а не справжня людина.

«Увага публіки повністю належала Округу 12. Спочатку один капітолієць, потім другий, а згодом вже багатотисячний натовп не міг відірвати погляди від палаючої колісниці… Вона яскраво посміхалась, махаючи ошаленілому натовпу. Калатея нарешті зробила свій вибір. І нам з вами лиш доведеться дізнатись, до чого він призведе: до перемоги чи…» — подумки я виразно проговорювала кожне слово, але збилась, коли побачила своє лице на екранах. Своє і Роя.

«Друшкі відволіклась — вони з напарником виглядали приголомшливо у сяйві вогню. У цю мить вона зрозуміла, навіщо Цинна заборонив надмірно фарбувати їх. Тепер на арені її впізнаватимуть, ніхто не забуде Калатею…»

Хтось кинув у наш бік білу троянду і я схопила її у польоті: «Вона покрутила стебельце квітки між пальцями, а згодом трохи смикнула Мелларка, аби він повернувся до неї обличчям. Дівчині спала на думку чудова ідея, якою вона не збиралась нехтувати — Калатея, ласкаво посміхаючись, поклала троянду за вухо Роєві. Друшкі провела рукою по його щоці, спустилась до підборіддя і різко повернула голову хлопця до натовпу. Публіка несамовито заверещала. Камери транслювали цю сцену на весь Панем».

Крізь призму відстороненості то тут то там пробивалась реальність. Ейфорія дурманила розум, п’янила краще молодих вин та яблучного сидру. 

Я загубилась: де я, де оповідач і чи відчувала Калатея Друшкі емоції або може вона знов їх вигадала — я любила вигадувати. Вигадала події того зимового вечора для бабусі, а ще історії про іншу себе. Про цікаву, говірку і щиру дівчинку, ім’я якій дав Цинна. Інша я  народилась тут, у Капітолії, серед гомону й криків «Ка-ла-те-я! Ка-ла-те-я!» і тепер її звали Теєю. Вона була зразковою головною героїнею — глибокою і сміливою, але Тея звісно не знала про свою особливість, інакше вона втратить весь свій шарм.

«Дванадцять колісниць вишукувались колом усередині Столичного Кільця. Президент Сноу, худорлявий сивий мужчина у літах, почав свою щорічну промову. Калатея слухала і не чула, її погляд був прикутий до екранів. На всіх і кожному зображались вони з Роєм, а ще повторювався момент з трояндою. Декілька разів камери мимохідь пройшлись по інших трибутах, а потім знов повернулись до Округу 12.»

Ми повільно поїхали назад, допоки за нашими спинами не зачинились двері Тренувального Центру.

Підготовчі команди, Еффі з Геймітчем, стилістка Мелларка та Цинна. Я настільки вдячна йому за тріумф, що, як тільки він загасив наші костюми спеціальним спреєм, полізла до нього з обіймами. Це слабкість, але вона була потрібна. Від стиліста затишно пахло косметикою, папером, фарбами та пральним порошком. Його обійми теплі й п’янка радість успіху дозволила забути, що я повинна була ненавидіти Цинну.

— Дякую-дякую-дякую… — обійми тривали секунд п’ять, не більше.

Я відійшла на пару кроків і озирнулась: на нас дивились трибути з Другого Округу. Дівчина виглядала так, наче вже зараз була готова кинутись на мене з ножем. А хлопець знов посміхався, але вже якось зовсім інакше. Я поривчасто відвернулась.

****

Еффі птахою щебетала про наш успіх. У її голосі звучало стільки радості, що я сама ледь не почала щасливо хихотіти. Сьогодні я заслуговувала на шматочок безтурботної та легковажної радості.

— Я стільки розповідала про вас спонсорам, так старалась, зробила буквально все можливе у моїх силах! — Трінькіт обмахнулась віялом і продовжила: — Певна річ, люди мають упередження. Адже ви з шахтарського округу! Але я дуже вдало зазначила: «Якщо вугілля сильно стиснути, то воно перетвориться на перли!».

— Ох, яка ж ти розумничка, Еффі! — на цих словах я навіть не закочувала очі, хоча визнаю, хотілося.

Вугілля не перетворити на перли й у Дванадцятому окрузі це знали. Нам розповідали про перли у школі, коли ми проходити тему «Округ 4». Про життя поза межами Дванадцятого нам дозволяли знати з горобину душу, але й того було достатньо, щоб запам’ятати — перли виростають в мушлях і ніяк інакше.

Трінькіт ще продовжувала балакати про спонсорів, поки проводила нас до своїх кімнат.

Як тільки за нею зачинились двері, я скинула взуття і розтягнулась на величезному м’якому ліжку. Після несамовитих криків натовпу, гомону підготовчих команд та обтяжливих емоцій  дня, тиша огортала думки. Одразу якось навалилась втома, загуділи ноги, а під заплющеними очима ще миготіли спалахи вогню від костюма. Мені б піддатися слабкості, задрімати та прокинутись вже на наступний ранок, коли ніч і зорі розвіють недоречну радість, але пропускати вишукану вечерю було б дурістю. Останніми митями життя потрібно насолоджуватись, а що таке найкраща з насолод, як не смачна їжа?

Трохи полежавши, я все ж таки пішла митися.

Душова кабіна була забита всілякими кнопками, підсвіткою і навіть ричажками. Я поняття не мала, що там до чого і натискала просто навмання. Наприклад, від квадратної рожевої кнопки все моє тіло покрилось трояндовою піною із пелюстками квітів; а коли ногою зачепила зелену педальку на підлозі, то напір води змінився на пружні масажні струї не тільки зі стелі, а й зі стін.

Спочатку мені було навіть цікаво досліджувати душ — так новітньо й високотехнологічно. Шукаючи шампунь, я боковим зором помітила власне відображення у склі кабіни. Одна рука була заведена за спину, інша шарила  по стінці, пальці на ногах стиснуті. Сама собі я нагадувала тваринку: якусь пташку, що клювала все підряд у пошуках поживних зерняток. Дурна наївна пташка, яку зовсім скоро проштрикне стріла підступної мисливиці.

Переодягнувшись у щось схоже на піжаму, я знов повернулась до ліжка. Ідеальна біла постіль пахла чистотою, слизька шовкова тканина втішно пестила безволосу шкіру. Я задрімала.