Розділ 4

10.07
— Фу-у! Який жах! — з щирим захопленням пропищав Флавій, розглядаючи мої руки.

За останні кілька годин він робив це вже як мінімум п’ять разів. Я очікувала, що в салоні краси «Ремейк» ситуація буде набагато гіршою. Моє тіло довго відмивали жорсткою губкою разом з лимонною піною; рівненько обрізали та обпиляли нігті; вирвали все волосся з ніг, рук, під пахвами, навіть частково брови. Ціль цієї болючої процедури мені була не зрозуміла, але, як Геймітч наказував, я не сказала і слова протесту.

Після того, як мені повискубували половину брів, на обличчя нанесли якусь чорну щільну масу, яка за словами Вінії повинна «зволожити шкіру, прибрати  почервоніння та додати здоровий блиск».

Я так сильно реготала з власного дурнуватого вигляду — темна мазь чудернацько пінилась прямо на обличчі та робила мене схожою на брудне порося — що аж живіт розболівся.

Потім жінка висмикувала волосся з моїх ніг тонкими смужками пластиру. Болючим виявився навіть не сам момент, коли видирали волосся, а час після. Шкіра почервоніла, по гомілці пішло роздратування, я постійно чухалась. Знущання з моїх біднесеньких ніжок тривало п’ятдесят хвилин: на стіні висів годинник, за рухом стрілки якого я слідкувала. Зате після з обличчя змили вже підсохлу мазь та обтерли тіло лосьйоном.

Ще на самому початку мене змусили роздягтися догола. Я не влаштовувала істерик, однак залишалась насторожі. Уважно спостерігала за кожним рухом  підготовчої команди, аби ніхто з них не дозволив собі чогось зайвого.

Капітолій був уособленням найгірших пороків і нічого доброго від його мешканців я не очікувала. Коли мені було вісім років відбувся один скандал з дуже відомим стилістом на Іграх — щось пов’язане з розбещуванням дітей. Видно, скандал був справді гучним, якщо його відлуння почули навіть у Дванадцятому. Ніяких показових судів чи ще чогось, просто чутки. Але особисто мені здавалось, що є в них частка правди, адже наступного сезону той стиліст пішов у відставку, а вже через декілька місяців помер від сердечного нападу.

Хай там як, але ні Флавій, ні Октавія чи Вінія не виявляли подібного інтересу й за деякий час я розслабилась.

Вони здебільшого пліткували й лиш зрідка звертались до мене. «Підніми руку повище», «Можеш поки одягнути халат.», «Вау! Твої шрами такі потворні!» і все у такому дусі. Чомусь застарілі рубці ніяк не давали спокою цьому тріо. Синець на ребрах Октавія обробила спеціальним охолоджуючим спреєм так звично, ніби їй постійно доводилось лікувати трибутів. Я б не здивувалась, якби це виявилось правдою: соціальні служби в Окрузі 12 працювали сяк-так, я безліч разів бачила однокласників з побитими фізіономіями. Ранку на вустах вона залишила без уваги, мимохідь кинувши: «Цинна заборонив».

У сумі підготовча команда працювала зі мною цілих три години й за цей час я ще досі не бачила призначеного мені стиліста на ім’я Цинна.

Як би дивно це не звучала, але мені навіть сподобалось перебування у салоні краси. Я б все віддала, аби опинитись вдома та якщо опустити обставини, за яких довилося прибути до «Ремейку», то так — мені тут сподобалось.

Уперше за багато днів я байдикувала і не відчувала за це провини. З дванадцяти років мені доводилось шукати тепло та їжу для своєї родини у лісі, що займало ледь не весь мій час. А ще була школа, домашнє завдання, допомога бабусі у хатніх справах, хоча б мінімум спілкування з однолітками й звісно ж читання. Увечері   мені варто було лиш заплющити на хвильку очі, як я одразу ж засинала. У салоні краси від мене потребували тільки самий мінімум і нічого більше.

Сидячи з чорною маззю на обличчі, терплячи біль від видирання волосся з рук та ніг я відчувала себе як ніколи спокійно. Про мене піклувалися — нехай і в такий дивний спосіб.

Інша справа полягала в тому, що мені й дарма не потрібна була турбота від капітолійців. Ні їх посмішки, ні компліменти, які більше нагадували образи. Одне діло ненавидіти умовних жителів столиці, чиє життя я уявляла дуже віддалено, а геть інше — ненавидіти конкретних живих людей з іменами, інтересами та якими-не-якими особистостями. Але я ненавиділа їх дужче будь-кого іншого, тому що вони були діючою частиною системи, яка привела мене на Голодні Ігри.

Наостанок трійця пройшлася навколо мене з пінцетами. Вони старанно повисмикували кожну чудом вцілілу волосину (ніби тих пару нещасних волосинок могли довести ніжну душевну організацію капітолійської публіки до нервового зриву).

Я уявила типову місцеву пару: в різнокольорових перуках, з яскравим макіяжем та верескливими голосами. Побачивши мої волохаті ноги, жінка почала б кричати, обмахувалась би віялом з зеленим пір’ям екзотичної птахи, а потім втекла запивати горе чимось алкогольним і солодким. А чоловік у моїй уяві здер з голови фіолетову перуку, жбурнув її та заголосив: «І на це йдуть мої податки!? Поверніть мої гроші, я хочу дивитись на гарних трибутів!». Ця картина так розвеселила мене, що я ледь не засміялась уголос.

— Ми такі молодці! Тепер ти майже схожа на людину! — мовив Флавій і всі захихотіли.

— Дякую, — я посміхалась, стискаючи кулаки за спиною. — Ви дуже добре попрацювали. Я ще ніколи не відчувала себе такою вродливою!

Брехати легко. Часом, говорити правду набагато складніше, ніж вигадувати небувальщину. Їм приємно чути компіменти від «майже людини», а мені нічого не вартувало розкидуватись лестощами направо-наліво. Головне, я знала власне ставлення до ситуації, а що там думали собі ці чудики — справа другорядна.

— Ох, бідненька, — Октавія погладила мене по голові правицею з довжелезними золотими нігтями.

— Не хвилюйся, ти матимеш приголомшлевий вигляд, коли Цинна попрацює з тобою.

— Правда-правда, ти будеш справжньою гарнюнею! — Флавій теж намагався мене підбадьорити. — Гадаю, вже можна кликати Цинну!

Усі троє, схопившись за руки, схвильовано вибігли з кімнати. Як тільки за ними зачинились двері, я дозволила собі прибрати з обличчя вираз щасливої наївності. Мене складно назвати вправною акторкою, але дурити команду підготовки настільки легко, що за пару годин це навіть встигло набриднути.