Глава 3. Збій

Арден

Кроки Охоронців віддалилися, не знайшовши нашого сховища в вентиляційній шахті. Ми сиділи в темряві ще десять хвилин, не наважуючись навіть дихати голосно. Кай тремтів — після того дивного нападу, коли він говорив чужим голосом, його шкіра була холодною, як метал.

Не те щоб ми боялись охоронців. Вони завжди говорили, що є нашими захисниками і наставниками. Але… була одна штука, яка сиділа в моїй пам'яті.

Колись, коли я тільки переробив Мо-Ті, він вирвався від мене через розкрите вентиляційне вікно і вилетів в коридор. Звісно, я не пішов за ним, аби не нариватись. Мо-Ті адаптувався до нового ПО і повернувся, але з відеозаписом. На ньому хлопця з паралельного крила, здається, його звали, Тоні, кудись вели охоронці. Після того його більше ніхто не бачив, а його сусід по кімнаті розповів, що Тоні тричі порушив ПРОТОКОЛ.

Протокол — система правил, яких ми мали дотримуватись. В ній не було прописане покарання, однак, в нас всіх наче запрограмували страх його порушити…

— Вони пішли, — прошепотіла Ліра, і я відчув, як вона розслабилася поруч зі мною. Здатність відчувати емоції інших робила її нашою живою системою раннього попередження.

— Треба повертатися, — сказав я, хоча останнє, чого мені хотілося — це вилізти з нашого сховища і вдавати, що все нормально. — Скоро обідня перевірка. Якщо нас не буде, почнуться питання.

Мо-Ті просканував простір за решіткою і видав два коротких сигнали — шлях вільний. Я обережно відсунув решітку, і ми вибралися назовні. Кай все ще був блідий, але тримався на ногах.

— Розділимось, — запропонував я. — Зустрінемося на вечірніх заняттях з Історії Купола.

Іронічно, подумав я, повертаючись до своєї кімнати. Історія Купола — предмет, де нам поетично і у всіх барвах розповідають про порятунок людства. Про те, як десять років тому вірус знищив зовнішній світ, і тільки ми, обрані, вижили під захистом Купола. Про те, як після Випуску ми станемо новими будівничими цивілізації.

Випуск. Це слово переслідувало мене з першого дня в Секторі-7. Що це означає? Куди ми підемо? І чому ніхто з Охоронців не може дати прямої відповіді на ці питання?

Я зайшов до кімнати і сів за стіл, дістаючи свій планшет. На ньому був дозволений доступ тільки до навчальних матеріалів та розкладу, але я знав кілька способів обійти обмеження — дякуючи Мо-Ті та його здатності знаходити лазівки в системі.

— Мо-Ті, покажи мені ще раз код із вчорашнього збою, — попросив я.

Маленький робот завис переді мною, і його центральний екран засвітився. Рядки коду побігли по ньому — швидко, майже невловимо для ока. Але я встиг помітити патерни. Повторювані секвенції. Структуру.

Це була мова програмування, але не та, яку нас вчили на заняттях з Основ Технології. Вона була старшою. Глибшою. Наче закладена в саму архітектуру Купола.

Раптом світло в кімнаті блимнуло. Один раз. Двічі. А потім згасло зовсім.

Темрява тривала може три секунди, але вони розтягнулися як вічність. А потім...

Усі екрани в кімнаті — мій планшет, монітор на стіні, навіть маленький дисплей на дверному замку — засвітилися одночасно. І на них побіг код. Не той самий, що вчора. Інший. Складніший. Багатошаровий.

Моє серце прискорилося. Це був вже другий збій, сильніший за перший. Я схопив свій комунікатор (заборонений пристрій, який я сам зібрав місяць тому) і почав фотографувати екрани. Клацання камери здавалося оглушливим у тиші.

Рядки коду мчали з шаленою швидкістю:

SYSTEM_DIAGNOSTIC::INITIATED

NEURAL_NETWORK_47::TERMINATED

NEURAL_NETWORK_48::TERMINATED

NEURAL_NETWORK_49::TERMINATED

NEURAL_NETWORK_50::ACTIVE::UNSTABLE

BIOLOGICAL_ASSETS::COUNT::1847

SYNTHETIC_INTEGRATION::PHASE_3::INCOMPLETE

OMEGA_PROTOCOL::STANDBY

ARKA_PROTOCOL::ACTIVE::COMPENSATING

WARNING::DUALITY_DETECTED::SUBJECT_089-K

А потім, на мить, з'явилося щось інше. Не код. Зображення. Мапа? Схема? Я встиг зробити останнє фото, перш ніж екрани згасли.

Світло повернулося. Все виглядало нормально — наче нічого не сталося. Мій планшет показував розклад занять. Монітор на стіні транслював стандартну заставку Сектора-7. Але я знав, що бачив. І у мене були докази.

— Мо-Ті, ти записав? — запитав я.

Робот видав серію схвильованих сигналів і спроектував голограму в повітря — він записав весь збій, кожну мілісекунду.

До вечірніх занять я не міг думати ні про що інше. Охоронець Маркус розповідав про важливість єдності та довіри в Куполі, але його слова були порожнім шумом. Я дивився на нього і думав: ти знаєш правду? Чи ти така ж маріонетка, як і ми?

Після занять ми з Лірою та Каєм знову зібралися в моїй кімнаті. Я заблокував двері зсередини (ще одна модифікація, про яку Охоронці не знали) і показав їм фотографії.

— Це більше, ніж просто збій, — сказав я, розкладаючи знімки на столі. — Це... наче хтось або щось намагається прорватися крізь систему.

Ліра вивчала фотографії, її брови були нахмурені від концентрації.

— Ці слова... "Нейронна мережа", "Біологічні активи"... Вони говорять про нас?

— 1847 біологічних активів, — прочитав Кай. — Але в Секторі-7 тільки п'ятдесят підлітків.

— Значить, є інші сектори, — зробив висновок я. — Багато інших.

Мо-Ті раптом засвітився яскравіше і почав транслювати щось на своєму екрані. Спочатку це виглядало як статичний шум, але потім почали проявлятися символи. Код, якого не було на моїх фотографіях.

— Він доповнює відсутні частини, — здогадався я. — Мо-Ті, ти геній!

Малюк пискнув і продовжив виводити інформацію. А Кай... Кай дивився на екран з дивним виразом обличчя. Його очі рухалися, стежачи за символами, губи беззвучно ворушилися.

— Ти можеш це прочитати? — запитала Ліра.

— Я... так. Не знаю як, але можу. — Кай підійшов ближче до Мо-Ті. — Це системна діагностика. Повний звіт про стан усіх секторів.