XII. Еліта (інсталяція)

Відколи Остіна запросили, пройшов майже місяць. Він вдало інтегрувався в проєкт, відкриваючи все більше таємниць та новацій. У деяких побудовах фрактального штучного інтелекту він брав активну участь, переводячи створені фрагменти візерунка на старі мови програмування, які відтворювала Міра за алгоритмом Потапа Йосиповича. Хлопець вносив пропозиції до структури, і Міра з шефом були в захваті.

Іноді Остіну доводилося працювати серед біоандроїдів на нижній палубі. Це захоплювало його і водночас дивувало — наскільки вони схожі на людей. Було сумно усвідомлювати, що згодом людство зникне. Ці думки навіювали тривогу та бажання якомога швидше реалізувати проєкт у життя. Поступово інформація уляглася в його голові, і він легше переносив різні дива, хоча постійно занурювався у свої роздуми, які відкривали інше бачення світу.

“Структура фракталу має ефемерну форму і, за задумом Йосиповича, повинна мати максимальну адаптивність до однієї з паралелей. Що цікаво, у нього є теорія, яка стверджує, що фрактальні гілки паралелей мають прямий зв'язок одна з одною. Завдання полягає у побудові моделі паралельного світу та, виходячи з аналога, внесенні змін до самої структури. Проте це складна задача, адже зміни повинні здійснюватися безпосередньо в іншому паралельному світі. Лише тоді вони можуть вплинути на існуючий.

Які зміни відбудуться в інших світах — важко зрозуміти. У всякому разі, якщо теорія Йосиповича вірна, то в інших світах також не спостерігається особливо оптимістичних реакцій. Питання без відповіді залишається: хто започаткував ці незворотні зміни? Поки що це таємниця, яку мені належить розгадати під час телепортування. Гарним знаком є те, що було здійснено реверсивність факторіала часу. Інакше дуже важко було б пролежати багато років у кріслі портального телепортування.

Такий тривалий час мало хто може витримати — бути свідомістю далеко, а тілом залишатися роками, немов у комі. Має бути людина, яка зможе створити прототип фрактального штучного інтелекту в паралельній реальності. І не просто відтворити його, а й зрозуміти, що сталося, і що потрібно змінити. Версія Йосиповича про паралельні світи, які пов'язані та залежать один від одного, потребує перевірки.

Моя місія полягає в тому, щоб зануритися в паралельний світ і виявити причини, щоб їх усунути. Тому моделювання має бути максимально синхронним не тільки зі світом, а й з моделлю самої структури фрактального візерунка. Лише через місяць я зрозумів, чому Потап зацікавився мною та витягнув з того багна, в яке я втрапив.”

— Привіт! Як справи? — хлопця вивів зі стопора шеф. — Про що думаєш? Напевно, як втекти з цієї халепи?

— Та ні! Ви що! — відповів Остін, здивовано реагуючи на раптову появу шефа.

— Знаєш, чому ти так реагуєш на мою появу?

— Ні, не знаю!

— Ти багато думаєш, ось чому, — затвердне повідомив Потап. — Збирайся, розвіємося трохи.

— Куди в цей раз?

— Навідаємо нашого спонсора. Заодно подивишся, як вони живуть. Цікаво?

— Звісно цікаво! Але як хто?

— Слухай, друже, йому сподобалась твоя модель, але він, як би це сказати, не зовсім готовий. Треба його трохи надурити та потягнути час.

— Не зрозумів! Мені потрібно буде залишитись там?

— Звісно, на тиждень. Потім ми тебе замінимо на твій аналог біоандроїда.

— Але ж він здогадається, у мене очі не світяться.

— За це не турбуйся, Міра все зробить, як треба. Твоя задача — бути таким, яким ти є. Бо твій двійник точно такий же. Поживеш трохи в раю.

— Якщо чесно, то мені і тут добре. А якщо він захоче чогось такого, чого я не зможу або не захочу зробити?

— Вріжеш йому в морду! Я дозволяю.

— Ви, певно, жартуєте?

— Ну, по морді не треба, але будь собою і все. Йому потрібен компаньйон для бесід. Для інших розваг у нього є інші біоандроїди. Він знає, що нове покоління дуже схоже на людей. Мені потрібно ще тиждень, щоб закінчити, а йому, бачиш, приспічило зараз. Тому виручай!

— Гаразд! Якщо так треба для діла, то добре.

— Тільки ти ж розумієш, що базікати про наші справи не треба з ним.

— Йосипович, от це говорити не потрібно було.

— Ну, не ображайся, синку. Але так вийшло, і ти мене дуже виручиш. Я в боргу не залишусь.

Міра допомогла привести Остіна до ладу, перетворивши його на біоандроїда. Вона зробила накладні імпланти на очі, підібрала одяг, налаштувала віддалений зв'язок з чіпом та перекодувала розпізнавання серійного номера для системи.

— Добре, що мені не потрібно буде стояти добу на платформі для зарядки, — пожартував хлопець.

— Ці андроїди вже не використовуються Техносавіосами. Тепер нові моделі — повна копія людей. Вони їдять, п'ють, п'яніють, ходять у туалет, займаються сексом та іншим.

— А в чому оригінальність нових моделей?

— Різниця в тому, що замість есенції з люмінесцентною рідиною наші моделі мають штучну кров та повну копію анатомії людини. І головне — вони мають відчуття і емоції. Це тепер революція, винахід Йосиповича. Тебе покажуть для реклами — друзям. Вони полюбляють хизуватися один перед одним.

— То я буду хизуватися? — спробував пожартувати хлопець.

— Ні, не здогадаються, бо модель нічим не відрізнятиметься від тебе. Протягом місяця не тільки ти вивчав, але й тебе вивчали. Твоя кандидатура — найкраща за всіма тестами, бо зроблена з оригінала, а не з бази даних. Тепер зрозумів?

— Тепер так! Головне — не забудьте про мене, або не замініть назавжди.

— Не нервуйся через це. Біоандроїд не зможе пройти телепортацію.

— Чому?

— Бо немає душі, як у тебе.

— А хто це визначив?

— Йосипович знайшов певні ознаки в людині, які ніколи не зможуть повторитися в біоандроїдах. Про це розпитаєш його сам.

***

Ніщо не передбачало неприємностей. Принаймні, так запевняв Йосипович. Вони пересувались тим самим аеромобілем, на якому він колись прибув до лабораторій шефа. Різниця лише в тому, що затемнені вікна все ще наповнювалися сонцем. Аеромобіль повільно набирає висоту, наближаючись до неймовірно високого шпилю. На самому верху виблискувала скляна будова, що нагадувала за формою гриб. Чим ближче вони підлітали, тим величніше та неймовірніше виглядала конструкція.