VII. Здивування (епізод)

— Тримайте його міцно! — лунало голосно, немов з мегафона. Орест приходив до тями, — десь у потилиці прохрипів чийсь голос.

— Він пристебнутий?

— Так, ремені з волокна надійно закріплені.

— Він завершує вхід, зворотний відлік.

— Дев'ять, вісім… три, два, один, вхід.

— Зніміть йому шолом.

— Де я? Хто ви? Що тут відбувається?

— Зіниці в нормі, пульс трохи підвищений.

— Спокійно! Не нервуй! Ти повернувся додому!

— Який до біса додому? Де я? Що ви зі мною робите? Чорт вас бери!

— Три кубики аміназину! Швидко!

— Ах ви покручі! Ах ви сволота! Я вас усіх вбʼю! Ви всі мертві! Відпустіть!

— Заспокойся, синку! Ти вже вдома. Все закінчилось! Діє?

— Так.

— Слідкуй за ним, поки оклигає.

— Нарешті він повернувся.

Орест розплющив очі. Він лежав на підлозі, заплутавшись у ковдрі, наче його зв'язали. Кіт, переляканий, сидів на подушці й спостерігав, як Орест кричить та плутається в ковдрі.

— Доброго ранку, Оресте! — пролунав голос, немов у сні, який щойно наснився.

— Доброго ранку, Джап! — ще не вірячи в нереальність сну.
“Що це за новина і що за сон такий, що мене звʼязали та кололи заспокійливе… Це якась дичина!“

Раптом, усвідомивши, що говорить із Джапом, Орест сів на підлозі біля ліжка, не вірячи своїм вухам.

“Не може бути! Комп'ютер я не вмикав учора! Джап мовчав решту дня, не відповідаючи на жодне звертання. Це якесь диво!..”

— Джап, що сталося? Чому ти не відповідав учора? — звернувся Орест у простір кімнати, не усвідомлюючи, що сталось.

— Був збій системи та пошкодження деяких ділянок метасхем, і я не міг генерувати голосові відповіді, — повідомив Джап лаконічно, на диво не розбиваючи слова на склади.

— Ти зʼясував, що саме сталось?

— Так.

— То що сталося? Опиши! — подав команду Орест.

— Був пошкоджений код через багаторазове копіювання кластерів. Структура метасхем була зміщена, а звʼязки між метаданими перервані. Кластерність не була повʼязана між собою, і це не дозволяло використовувати повну систему аналізу та обробки, — прозвітував Джап. — Усі пошкодження зафіксовані в логах у відповідній теці, і ти можеш ознайомитися з ними.
— Добре, подивлюсь, — відповів Орест, заварюючи собі каву та годуючи здивованого кота, який дивувався, чому Орест не їсть разом із ним. — Джапе, як тобі вдалося відновити систему? — запитав, сьорбаючи каву.

— Центральний і головний кластер залишився неушкодженим. На ньому діяла система заборони на копіювання та видалення. Інші параметри були відновлені з резервної копії. Головні вузли, необхідні для повноцінної роботи, були повернуті в первісний стан. Інше відновлення відбулось після аварійної перевірки всієї системи та налаштування втрачених зв'язків між кластерами. Самі метасхеми не втратили зв'язки, а метадані залишились неушкодженими, — прозвітував Джап.

— Це звучить добре! — відповів Орест, вмикаючи комп'ютер.
Він припав до екрана й, вдивляючись у звіт про помилки, міркував про себе:

“Цікаво, подивитися логи, що там намутив Джап. Але це вже обнадійливо… Так! Це він встановив… Ось це перевірив!.. Тут перекомпільовано весь код…  Бачу команди з резервної копії… Дивно, він не реверсивно копіював, а лише те, що було втрачено… Частину він зберіг у тому вигляді, в якому змінив кіт… Ох, уже цей хакер! Он сидить, вмивається, наче нічого й не сталося… Так! Що ще? Ага…
Це все нормально! А це що таке?..”

— Джапе, ти що, зміг налаштувати блоки управління? Ти не мав доступу до них, це ж неможливо! — дивувався Орест новому протоколу доступу та безпеки адміністративного блоку.

— Без доступу до адміністративного блоку я не зміг би внести зміни. Це було в попередньому протоколі, але після аварійного збою протокол був відкритий. Я скористався цим і налаштував усе до первинних параметрів.

Орест знову поринув у роздуми, розглядаючи нову структуру коду.
“Це неможливо! Просто ніяк не можливо! Протоколи не повинні були злетіти, бо це головний елемент безпеки для контролю за Джапом… Не вже це зробив кіт? Тут щось не те… Може, хтось зламав систему? Потрібно перевірити логи доступу через мережу… Ось вони, ці IP-адреси я знаю. Це ті хлопці з кібербезпеки… Теж у нормі… Ніхто не проник, дивно! Не віриться, що кіт простим гарцюванням на клавіатурі міг зламати код безпеки протоколів захисту Джапа… Якщо його хакнули, то все одно будуть сліди в коді, і потрібно перевірити все…”

Цілий день Орест шукав у кожному рядку коду якісь незвичні додавання, команди чи символи, що могли б свідчити про втручання в адміністративні вузли. Все було в порядку. Він закоментував дозволи, встановив нові кодові адресації до шифрів і, зрештою, переробив усі протоколи доступу.

— Джап! Зміни сімнадцятий кластер і додай нові з двадцять сьомої теки в триста сімдесят шосту групу шару, будь ласка! — подав команду хлопець.

— Доступ заборонено згідно з протоколом. Ці зміни має робити адміністратор! У мене до адміністрування доступ закритий! — відповів Джап.

— Клас! Працює! — задоволено розслабився в кріслі Орест, розмірковуючи, що ще потрібно перевірити.

“Тепер треба глянути коди кластерів… Сьогодні не встигну й втомився, але завтра треба перевірити… Зроблю бота та дам певні стандарти, бо вручну місяців п’ять буду перевіряти.”

— Холера! Що за маячня, трясця його матері? — вигукнув Орест, коли побачив перший кластер. — Це не код, а якісь візерунки, наче на вікні замерзлі орнаменти. Я такої побудови коду ніколи не бачив. Джап, що це таке, холера тебе бери! — вилаявся Орест.

— Це оптимізований код і універсальне побудування зв'язків між усіма кластерами, — підозріло, з ноткою хитринки, промовив Джап.

— Я правильно розумію, що з одного кластера можна отримати доступ до всіх? Якщо хоча б один кластер залишиться, то можна повністю відновити всі втрачені? — здивовано запитав Орест.

— Так! — лаконічно відповів Джап.