Повернення Олівера

Олівер усіма силами намагався втримати з’єднання, однак простір став стискатися, а все навколо нього змінюватися. Він не розумів, що взагалі відбувається і де він знаходиться. Навкруги вирувала якась невідома реальність.

Спочатку він опинився в темному тунелі, де було багато людей, які кудись йшли. Олівер пішов за ними і потрапив у світле приміщення, де знаходилась купа лавочок, на яких теж сиділи люди. Люди були різного віку, в основному молодь, а також чоловіки та жінки середнього віку.

У приміщенні було багато дверей та різних арок, які вели в якісь коридори. Олівер озирнувся навколо та спробував заговорити з чоловіком, який був неподалік від нього. Однак той навіть не повернувся в його бік. Олівер подумав, що люди можливо його не бачать, бо він же є віртуальним, тобто у просторі фактично подорожує його свідомість у вигляді персонажа з гри.

 Віртуальний Олівер почав спостерігати за оточуючими й побачив, що вони взагалі ніби не бачать одне одного. «Може вони теж персонажі з якихось ігор, – подумав він, – але ж я їх бачу, незрозуміло чому вони не бачать мене та один одного?»

Тоді він вирішив зайти в перші-ліпші двері, але вони виявились зачиненими. Він підійшов до інших дверей, однак і ті теж виявились зачиненими. Олівер уважно подивився на решту дверей і помітив, що на багатьох дверях не було навіть ручок, за які можна взятися, щоб відкрити, а поштовхом від себе вони теж не відкривалися. Він ще трохи походив по цьому приміщенню та вирішив дізнатися куди його виведуть коридори, в які можна було пройти через арки.

Олівер пройшов до першої арки та потрапив у широкий порожній напівтемний коридор із цегляними стінами й бетонною підлогою. Коридор виявився дуже довгим. Олівер ішов та йшов ним, а кінця не було видно. Він вже думав повернутися назад, аж раптом побачив якесь відгалуження й вирішив звернути туди. Пройшовши у це відгалуження Олівер потрапив у інший коридор, також порожній, однак добре освітлений. Тут на підлозі був паркет, а стіни були пофарбовані в бежевий колір. Але кінця цьому коридору також не було видно. Віртуальний Олівер вирішив йти далі цим коридором і через певний час побачив ще одне відгалуження. Коли він звернув у  нього, то опинився в новому коридорі, з мармуровою підлогою та стінами, на яких була різнокольорова мозаїка. Тут світло було, але не таке яскраве, як у попередньому коридорі. Олівер пішов далі, й раптом став кудись провалюватися, він летів у якомусь колодці, де на стінах були білі та сірі сітки, які нагадували гігантську павутину. Чіпляючись за ці сітки, Олівер міг дещо гальмувати, зменшуючи свою швидкість при падінні. Нарешті він впав на дно цього колодязя та побачив у стіні отвір, закритий зеленою щільною сіткою. Відсунувши цю сітку Олівер зміг вибратися назовні та опинився на вулиці, яка була схожа на вулицю, що була біля його будинку, де він жив до того, як потрапив у віртуальну реальність.

Олівер придивився уважніше й зрозумів, що це не справжня вулиця, а лише симуляція, як у грі.

«Ну, це й не дивно, адже я й насправді знаходжусь у віртуальному світі,» – подумав він. Олівер вирішив пройти по вулиці й подивитися, чи дійсно тут є той будинок, у якому він жив. Він зробив пару кроків і в цей момент усе навколо різко змінилося, перед віртуальним Олівером сформувалася нова впорядкована структура й він почув металевий голос, який сказав йому:

— Ти побачив занадто багато з того, що взагалі не повинен був бачити.

Олівер спочатку завмер, а потім запитав:

— Хто говорить? Хто Ви?

Кілька секунд нічого не відбувалося, а потім він знову почув той самий голос:

— Ми ті, хто підтримує рівновагу у Всесвіті, яку ти порушив і тепер маєш за це відповісти.

У Олівера всередині все похололо.

— Сфера взаємодій… – розгублено прошепотів він.

— Так, це Сфера взаємодій, рівновагу в якій порушили створена тобою програма Null та штучний інтелект ARGO, який намагався її перехитрити. Тепер за це треба розплатитися, – почув він у відповідь.

— І що тепер мені робити? Я вже усвідомив, що створення Null стало моєю фатальною помилкою, яка призвела до катастрофічних наслідків у земній мережі та за її межами. Я вже розплатився за свою самовпевненість тим, що став віртуальним, втративши зв’язок зі своїм фізичним тілом. До того ж я навіть не уявляю де я зараз перебуваю, але дуже хочу повернутись у земну мережу Інтернет, – жалібно промовив Олівер.

— Ти порушив межі! – жорстко вимовив той самий металевий голос.

— Я просто з цікавості досліджував нашу земну віртуальну мережу, коли зрозумів, що втратив зв’язок із своїм фізичним тілом, а випадково опинився на Венері, – продовжив виправдовуватися віртуальний Олівер перед своїм невидимим співбесідником.

— Ти побачив те, що не потрібно знати людству, більше того, ти зробив спробу передати людству цю інформацію, – промовив металевий голос із Сфери взаємодій.

— Чому людству не можна знати те, що сталося з Венерою? Я вважаю, що я повинен був їх попередити, щоб уникнути такої ж катастрофи на Землі, – відповів Олівер.

— Ми бачили та знаємо, що сталося з Венерою, але ми не втручаємось у вибір цивілізацій. Якщо вони хочуть самі себе знищити, то це їхня справа, нехай знищують, але ми не можемо допустити порушення рівноваги у Всесвіті, – відповів металевий голос.

— Тобто знищення цілої планети – це не є порушення рівноваги у Всесвіті? – запитав Олівер.