Глава 16. Пригоди віртуального Олівера

У грі-симуляції Олівер, а точніше його віртуальний персонаж, стояв посеред відновленого рівня. Небо більше не тріскалося, гра працювала рівно, спокійно, навіть красиво. Але в меню вже більше не було кнопки «Вийти з гри».

Персонаж Олівера спробував викликати системне вікно, однак нічого не вийшло.

— Значить ось як вийшло… Я врятувався, але не повернувся. Тепер доведеться жити тут. Принаймні я знаю як цей світ працює, – промовив віртуальний Олівер сам до себе.

Він обережно зробив крок, потім ще один. Координати змінювались ідеально точно. Він не відчував втоми та болю, йому не хотілось їсти та пити, однак було дуже страшно усвідомлювати, що він залишився у віртуальному світі назавжди, втративши зв’язок із своїм реальним тілом.

Віртуальний Олівер взагалі не спав, бо сон не потрібен, коли ти існуєш лише у мережі. Він рухався не простором, а зв’язками. Його персонаж легко переходив між вузлами, протоколами, логічними шарами. Віртуальний Олівер бачив Інтернет зсередини та поступово доходив до висновку, що це не всесвітня павутина, як було прийнято вважати, а щось значно більше і глибше.

Тут існувало багато каналів, які не мали IP-адрес, не підкорялися часовим затримкам та не належали жодній державі. Більше того, вони навіть працювали на інших принципах, використовуючи резонанс, синхронізацію станів та збіг ймовірностей.

Віртуальний Олівер усвідомив, що відомий нам Інтернет, це фактично невелика частина якоїсь глобальної Всесвітньої мережі.

— Люди думали, що створили всесвітню мережу для обміну інформацією, а насправді вони просто підключилися до якогось міжгалактичного Інтернету, - подумав віртуальний Олівер.

Його увагу привернув канал, який весь час змінював напрям. Коли персонаж Олівера наблизився до нього навколишній віртуальний простір ніби згустився. Віртуальний Олівер ніби опинився між щільними шарами атмосфери та відчув, що йому дуже гаряче та на нього щось дуже тисне з усіх боків, намагаючись його розплющити.

Раптом неприємні відчуття зникли й він знову відчув легкість, а озирнувшись навколо побачив, що вже знаходиться не у своїй грі-симуляції та не в звичному Інтернеті, а в якійсь зовсім іншій віртуальній реальності. Перед ним одна за одною змінювались картинки, які нагадували життя людей, але це було життя не на планеті Земля.

Аж ось перед ним промайнув рядок літер, де було написано «Венера», а потім він побачив цю планету ніби зі сторони, причому такою, якою він її бачив на малюнку в підручнику з астрономії.

— Отже я на Венері, – промайнула думка у віртуального Олівера.

У цей час перед ним виник екран, на якому розгорталася історія існування Венери. Персонаж Олівера побачив, що колись давно Венера була ідеальною планетою для життя, з комфортним кліматом та м’якою атмосферою, зеленими лісами на блакитними річками, родючим ґрунтом та безліччю різноманітних тварин та рослин. Це фактично був рай для людей.

Кількість населення на Венері стрімко збільшувалась, розвивалась наука й техніка. Її мешканці досягли високого рівня технологічного розвитку. Вони дуже добре вивчили будову Сонячної системи й знали про існування планети Земля. Але Земля була для них дикою та непередбачуваною планетою.

Міста на планеті Венера розширювалися не лише в просторі, а й у складності. Венеріанська віртуальна мережа виникла як засіб керування кліматом, ресурсами, демографією, а також вона стала єдиним місцем, де збереглися дані про існування та загибель життя людства на планеті Венера.

Ресурсів на Венері стало не вистачати, ліси вирубувались для побудови нових міст, річки забруднювались відходами виробництва, частина тварин та рослин взагалі зникли, а атмосфера стала забрудненою.

Мешканці Венери стали всерйоз задумуватися над переселенням на планету Земля. Спочатку на цю планету стали переселяти бідні верстви населення, адже Земля, хоча й була планетою можливостей, але на ній виживали далеко не всі. Ті, хто летів на Землю будували майбутнє, але без будь-яких гарантій, адже ця планета була ще мало вивчена.

Тим часом на Венері виникла ідея, що там повинні залишитися лише так звані «Обрані» – невелика купка людей, в руках яких були зосереджені всі природні та грошові ресурси. Вони вирішили, що решта людей їм непотрібна, бо їх вже давно замінили роботи. Тому «Обрані» вирішили, що основне населення Венери слід якомога швидше переселити на Землю, щоб вони не заважили їхньому комфорту.

Ця ідея була подана населенню спочатку як оптимізація, потім як ефективність і врешті-решт як необхідність.

— Венера не може прогодувати всіх, Земля має стати резервом, але «найцінніші» мають залишитися на Венері, – казали «Обрані».

Переселення стало примусовим. Цілі регіони «евакуювали» на Землю під приводом безпеки, запобігання нестабільності та екологічних ризиків. Венера поступово перетворювалась на планету для «Обраних».

Люди почали чинити опір. Почалася війна, яка спочатку мала вигляд війни за «ідею», а насправді це була війна за ресурси та право залишитися. Населення почало об’єднуватися проти «Обраних» і тоді вони вирішили використати для залякування та підкорення людей зброю нового типу, яка ще була фактично на стадії випробувань. Це була кліматична зброя.

Однак «Обрані» не врахували, що у Венери було нестабільне ядро, баланс якого остаточно зруйнувала кліматична зброя, що була одночасно активована на всій планеті.