Глава 13. Симулятор Олівера для пошуку NULL

Олівер не одразу помітив, що його програма NULL зникла з мережі. Спочатку він подумав, що просто перебої з Інтернетом, тому нема відповіді на його запити. Але потім він переконався, що з Інтернетом все в порядку, однак активність програми NULL взагалі відсутня, а там де ще кілька днів тому були чіткі маркери активності, залишились лише порожні логи.

Олівер кілька разів перезапустив системи моніторингу, перевірив резервні канали, але NULL не відповідала. Причому це не була помилка програми, або якийсь її збій. Все вказувало на те, що програма взагалі зникла.

— Це неможливо… – прошепотів Олівер, пильно вдивляючись в екран комп’ютера.

Він був впевнений у працездатності та надійності свого програмного коду, адже він був глибоко інтегрований у розподілену структуру Всесвітньої мережі, мав автономні модулі та механізми самовідновлення. Навіть повне знищення вузлів не призвело б до такого ефекту. Однак всі сліди обривалися, NULL ніби розчинилась у віртуальному світі.

Олівер був у розпачі, він ніяк не міг зрозуміти чому його програма зникла без слідів, адже він в принципі не давав їй дозволів на самознищення. Кілька днів Олівер марно шукав NULL: аналізував мережеві аномалії, сплески енергоспоживання, збої в дата центрах по всьому світу, моделював сотні сценарій, однак NULL так і не знайшов.

Нарешті він вирішив створити симулятор у вигляді гри, для того щоб мати змогу самостійно прожити логіку NULL, пройти шлях, який довелося пройти цій програмі та зрозуміти, які рішення і чому вона могла приймати. Олівер вважав, що саме таким чином він зможе зрозуміти де сталася рокова помилка, яка призвела до повного безслідного зникнення програми. Він був переконаний, що занурившись всередину віртуального світу за допомогою гри він зможе відтворити дії NULL та знайти її, або хоча б її сліди.

Олівер почав писати новий програмний код, перетворюючи алгоритми на правила звичайної комп’ютерної гри. У цій грі полювання стало механікою, ціль – умовним об’єктом, а середовище – змінним світом, який реагував на дії гравця. Окуляри віртуальної реальності чекали свого часу.

Перший запуск був обережним. Олівер поступово занурювався в симуляцію як спостерігач. Він коригував параметри, налаштовував рівні складності, додавав варіативність. Симулятор працював бездоганно, однак він так і не міг знайти відповідь на своє питання щодо причини повного зникнення NULL.

У відчаї Олівер втратив обережність та увімкнув режим повного занурення у віртуальну реальність. Після цього сенсорні фільтри вимкнулися і межа між його фізичним тілом та віртуальним персонажем розмилася. Олівер фактично став персонажем у віртуальному світі, повністю занурившись у свою симуляцію. Його мислення повністю переплелося з логікою, яку він заклав у симуляторі для свого персонажа.

У віртуальній реальності Олівер не відразу усвідомив що трапилось та де він опинився. Спочатку він відчув дивну легкість у всьому тілі, потім усвідомив, що стоїть на зеленій поверхні, а над ним знаходиться небо з ідеальним градієнтним переходом від блакитного до фіолетового, саме таким, яким він його й залишив у фінальній версії гри.

Він озирнувся навкруги: скрізь все було так як він і намалював, в тих же самих формах, кольорах та текстурах. Кожен його рух супроводжувався легким відгуком системи, ніби віртуальний світ підтверджував, що цей крок дозволений. Але час від часу простір здригався, наче хтось невидимий переписував правила гри.

В якийсь момент Олівер на кілька секунд втратив здатність рухатися та побачив, що в цей час небо стало чорним, а навколишнє середовище якимось в’язким, але потім все знову повернулося до того вигляду який був спочатку.

— Дивно, що це було? – подумав Олівер та рушив уперед, навіть не знаючи куди. Дороги автоматично з’являлися у нього під ногами завдяки тому, що алгоритм підлаштовував маршрут під його очікування.

У грі, яку створив Олівер для пошуку NULL та сам в неї потрапив, вузли мали вигляд міст, пакети даних були представлені істотами, а помилки проявлялись як тріщини у навколишньому просторі. В одному з таких віртуальних міст його зустрів NPC – істота, з обличчям, яке змінювалося кожні кілька секунд.

— Вітаю, Ви перебуваєте в стабільному сегменті симуляції, будь ласка, не робіть тут різких рухів, щоб не зламати логіку програми – промовив NPC механічним голосом.

— Обіцяю нічого не ламати, - відповів Олівер.

— З якою метою Ви прибули до цього сегменту? – запитав NPC.

— Я тут щоб знайти невелику програму, яка вийшла з-під контролю. Назва цієї програми NULL, – промовив Олівер.

— Попередження! Об’єкт NULL не класифікувався як маленький коли був тут. Зараз в мережі об’єкт з такою назвою відсутній, – надав інформацію NPC після невеликої затримки.

Раптом навколишнє віртуальне середовище у грі здригнулося та затягнулося щільним туманом, Олівер практично не бачив що його оточує. Будинки у віртуальних містах стали руйнуватися зі страшенним грохотом, а весь простір стали пронизувати величезні тріщини. Олівер із жахом усвідомив, що тріщинами у грі були позначені помилки, а зараз цих помилок чомусь виникало дуже багато.

— Якщо так і далі піде я просто провалюсь в якусь із цих тріщин та зникну, так само як зникла NULL, - такою була остання думка Олівера перед тим як його щось засліпило та він перестав відчувати своє тіло та навколишній простір, залишився лише шум даних, що неконтрольовано переливалися у всіх напрямках, як ріка, що вийшла берегів.