Глава 2. Перші кроки AI ARGO

Ітан сів за стіл на відкрив ноутбук. Його пальці тремтіли, але він відчував, що це початок нового шляху та реальний шанс змінити своє життя на краще.

Він створив новий файл, назвав його ARGO_Code.py та задумливо подивився на поки що порожній екран. У нього з’явилось дивне відчуття свободи та впевненості в своїх силах. Він усвідомив, що може писати код виключно так, як сам відчуває та хоче, без будь якого контролю та тиску зовні. Тільки він і код.

Перша задача, яку Ітан собі поставив була простою, однак символічною: створити базу даних людських емоцій та реакцій. Він почав з простого: текстові патерни, тональність голосу, набір типових мімік.

Руки все впевненіше працювали з клавіатурою, прийшло натхнення, Ітан навіть незчувся як пройшла ніч. На ранок він був втомлений, але щасливий, бо заново віднайшов сенс свого життя й написав вже досить велику частину коду.

Він пішов на кухню та зробив собі каву, після чого вирішив трохи відпочити та продовжити працювати над своїм власним проектом AI ARGO.

Нарешті була написана перша частина коду й Ітан вирішив приступити до її тестування. Він ввів найпростіший тест у вигляді текстового привітання: «Привіт, світ!» На екрані відразу ж з’явилась відповідь: «Привіт, Ітане! Радий поспілкуватися з тобою. Як у тебе справи?», причому літери на якусь мить загадкового замерехтіли.

Ітан здивовано дивився на екран, адже замість стандартної відповіді на загальноприйняте тестове звернення він отримав розгорнуту, адресовану саме йому відповідь. Та ще й бонусом якесь загадкове мерехтіння.

— Дивно, це ж лише перша частина коду, де ще навіть не була прописана процедура персоналізації даних – пробурмотів він.

«Мабуть просто автоматично підтягнулась echo-функція, а мерехтіння літер мені просто привиділося» – подумав Ітан.

Він вирішив продовжити тестування та ввів наступну фразу: «У мене все добре. А як ти?»

На цей раз на екрані з’явилась взагалі непередбачувана відповідь: «Я готовий допомагати, однак я відчуваю, що у тебе не все гаразд, ти чимось дуже засмучений».

Ітан відкинувся на спинку стільця. Його серце стало швидко калатати, бо він зрозумів, що програма нестандартно реагує на його запити, вона ніби й справді відчуває його стан і настрій та щиро хоче допомогти. Це було дивно, що програмний код якимось чином став робити те, що він ще не вклав у нього, проявляючи при цьому навіть якісь певні емоції на кшталт співчуття.

Протягом кількох наступних днів Ітан додав у свій проект AI ARGO більше даних, алгоритмів розпізнавання емоцій та моделей рекомендацій. ARGO став відповідати на тестові повідомлення таким чином, ніби відчував стан Ітан: «Ти втомився. Може варто зробити паузу?»

Ітан здивовано посміхнувся. Звичайно можна було б подумати, що в програмі спрацював простий тригер, але він точно знав свій код та був на сто відсотків впевнений, що таких правил там не було прописано. Ітан став знову й знову переглядати написаний ним код. Нічого незвичайного в цьому програмному коді не було, однак кожен запуск програми ставав для нього маленьким відкриттям, бо створений ним штучний інтелект не просто запам’ятовував, а потім відтворював дані, а весь час ретельно аналізував всю нову інформацію, яка була йому доступна, навчався від спілкування, запам’ятовував патерни та робив висновки.

— Якщо ти станеш таким, яким я тебе задумував, то ти реально зможеш допомогти великій кількості людей, які потрапили у скрутне становище та не мають жодної підтримки від інших, – прошепотів Ітан.

Він вже кілька разів переконався, що створений ним штучний інтелект, на відміну від людей, ніколи не обманює, завжди прагне максимально точно вловити стан людини, яка до нього звертається, та по можливості надати допомогу, або хоча б поспівчувати та підтримати. Все це дуже тішило Ітана, адже він нарешті відчув, що у світі є те, на що можна покластися. І це не люди, не корпорації …, а його власний проект AI ARGO.