Глава 1. Крах

Офіс корпорації HelixMind Technologies розташувався у самому серці Сан-Франциско. Скляні стіни, мінімалістичні столи, запах експресо й гул серверів, які ніколи не змовкали.

Серед цього світу ідеально керованого хаосу знаходився Ітан Рейес – головний інженер з розробки штучного інтелекту. Він був тихий і, незважаючи на те, що йому було вже 29 років, вирізнявся щирістю та справжньою добротою. Колеги іноді жартували, що він не просто програміст, а людина, яка ще вірить, що навіть штучний інтелект має душу.

Ітан справді вірив у порядність людей та в спільну командну роботу. Він щиро вважав, що добре продуманий, уважно та акуратно написаний і протестований програмний код буде працювати надійно й навіть не допускав думки, що хтось із колег може цей код зумисне пошкодити. Він задумливо дивися на монітор, ще раз проглядаючи свій проект, щоб впевнитися, що все точно працює. У нього було якесь відчуття, що код ніби трохи змінився, але яким чином це могло статися він ніяк не міг зрозуміти, адже вчора він його прогнав кілька разів через усі можливі тести й усе працювало абсолютно правильно. Але зараз, ніби й коректно працює, але чомусь видає результат з певною затримкою. Прогнати знову всі тести він звичайно вже не встигав, бо менш ніж за годину треба було робити презентацію перед радою директорів.

— Ітане, – різкий та непривітний голос менеджера вирвав його із роздумів, – невже ти забув, що нам через сорок хвилин треба показувати демо-версію програми? Чому досі сидиш задумавшись перед своїм комп’ютером, а не налаштовуєш презентацію проекту в залі для нарад?

— Місіс Грей, я все протестував ще вчора кілька разів, система працювала стабільно, але зараз, мені здається, що вона стала працювати якось повільніше, – тихо відповів Ітан не відриваючи погляд від монітора.

— Мене не цікавлять подробиці, - досить агресивно відповіла йому менеджер, – головне, щоб презентація пройшла без неприємних сюрпризів. Вона пішла, залишивши після себе легкий аромат парфумів, змішаний із запахом кави.

Ітан важко зітхнувши рушив у зал для нарад налаштовувати презентацію свого проекту. На той момент він так і не зрозумів, що після його останнього оновлення програми хтось ще втручався в роботу програмного коду. Значно пізніше він згадає, що його колега Олівер, якому він часто допомагав, попросив самостійно зробити «дрібну перевірку та уточнення» своєї частини коду вже після того, як він прогнав всі тести, а він довірливо погодився. Але зараз цей епізод зовсім вилетів у нього з голови.

Презентація мала стати кульмінацією їхнього піврічного проекту AI-комплексу “Athena”, здатного аналізувати емоції людини за виразом обличчя та тональністю голосу. Але замість захоплення серед членів ради директорів зависла напружена тиша. Потім хтось із них тихо промовив: “Добре що ми сьогодні не запросили інвесторів, а вирішили спочатку самі подивитися цю презентацію, інакше нам взагалі був би кінець”.

Справа в тому, що AI Athena почала видавати хаотичні помилки, та відповідала абсолютно невпопад і плуталась навіть у очевидних речах. А в кінці презентації ця програма, ніби знущаючись над розробниками та глядачами, видала взагалі непристойну фразу, після чого на екрані з’явились рядки коду, яких Ітан не писав.

— Вимкніть це, негайно! – різко крикнула місіс Грей.

Демонстрація амбіційного проекту, в який вже була вкладена купа грошей, ганебно зірвалася, а разом із нею різко обірвалася подальша кар’єра Ітана…

*          *          *

— Ітан Рейес, ти підставив усю команду, – слова керівниці різали, як лезо, – післязавтра мала бути презентація цього проекту перед інвесторами, що ми їм тепер покажемо? Оцю твою недолугу програму? Ти взагалі розумієш, що буде?

— Але я не… Я перевірю логи, можливо було якесь втручання ззовні – почав виправдовуватися Ітан.

— Досить виправдань, я нічого більше не хочу чути! Ти звільнений! – зло вигукнула місіс Грей, грубо перебивши Ітана.

Вона подала йому папку, усередині якої було офіційне повідомлення про звільнення з короткою приміткою: “Не рекомендуємо до співпраці”.

Ітан понуривши голову пішов збирати свої речі. Коли він засмучений виходив із будівлі HelixMind Technologies колеги навіть не подивились йому вслід, усі старанно робили вигляд, що вони дуже зайняті.

*          *          *

Минув місяць. Запаси грошей стрімко танули, а його резюме залишалося без відповіді. Компанії, яким він насилав своє портфоліо, дивним чином вже знали “який він ненадійний”. Хтось явно пускав чутки. От тільки хто і навіщо?

Ітан мучився у здогадках. Він же не робив нікому нічого злого та поганого, хто ж і навіщо вирішив його буквально знищити.

Аж ось Ітан випадково дізнався, що проект, який він нібито провалив, був презентований інвесторам у заплановані терміни та мав шалений успіх. Причому йому стало відомо, що цей проект буквально за один день “витягнув” Олівер, виправивши суттєві баги в програмному коді. От тоді, як то кажуть, “пазл склався”. Ітан нарешті зрозумів, хто і коли зумисне вніс рокові виправлення в програмний код перед презентацією проекту AI-комплексу “Athena” на раді директорів, з метою йому нашкодити.

Ітану було дуже боляче усвідомлювати, що Олівер, якому він довіряв, так підло й жорстоко обдурив і підставив його, позбавивши роботи та подальших перспектив…