Штучний Бог

— Макс, сюди! Тут щось є ! — прожурчкло у шоломі від База.
Максим одразу кинувся в його бік темним коридором, підсвічуючи собі шлях ліхтарем. За кілька секунд він уже стояв перед дивним та стародавнім, але цілком зрозумілим механізмом.
Гавр ступив кілька кроків на платформу й підійшов до панелі, що стояла по центру й провів по ній рукою, — Схоже це ліфт — він натиснув навмання один із символів, що був схожий на стрілку в низ. Спочатку нічого не відбувалося…
— Схоже ти помилився — Баз облетів платформу по колу …
Раптом десь усередині щось глухо загуділо, панель мигнула синім. Почувся звук електроприводів і металевий корпус платформи затремтів і платформу різко смикнуло, і за мить вона плавно, з натужним скрипом, почала опускатися вниз.
— Та ні я був правий — задумливо відповів Гавр у комунікатор шолома. 
Поки старі електромотори гуділи та вили, Максим направляв світло ліхтаря то на одну та іншу сторону вузького шахтного спуску, вирізаному просто в скельній породі. Стіни були, грубі й темні, виглядали так ніби їх не будували, а випалювали чи видовбували чимось надпотужним.
— Ми наче в бункер спускаємося, — тихо сказав Максим, вдивляючись у темряву під собою.
Баз нічого не відповів. Лише завис поруч, обертаючи сенсори в різні боки.
Кілька хвилин потому платформа здригнулася востаннє й зупинилася внизу. Макс ступив сходинкою в низ. Дрон поплив поруч, підсвічуючи простір вузьким променем. 
Під ногами щось хруснуло.
Він зупинився і повільно опустив ліхтар вниз.
— Це, що Кістки? 
Під ногами рівно лежав скелет. Макс повільно провів світлом далі.
— Тут ще один… І ще…
Світло освітило в темряві нові тіла.
— Їх тут сотні… — тихо прошепотів Макс. — Це схоже на братську могилу.
— Не думаю, — відповів Баз, піднімаючись вище й обертаючи сенсори. — Ознак насильства не виявлено.
 Відсутні сліди боротьби або примусового загнання. Структура кісток збережена, пошкодження мінімальні.
Через кілька метрів Макс зупинився і посвітив собі під ноги 
— Дивно… — пробурмотів він нахиляючись до найближчого скелета.
— Я чув, що марсіан уже знаходили…, але переважно фрагментовані останки. — Макс торкнувся кістки рукавицею й вона залишилась цілою. Пил зірвався з місця й завис у повітрі, не поспішаючи осідати. У світлі ліхтаря він тягнувся довгими, повільними шлейфами.
— А тут… вони цілі.
Він повільно підвівся 
— Це укриття чи бункер, не врятувало їх, а лише зберегло їхні скелети. 
Макс зробив крок вперед, освітлюючи ще кілька тіл. Усі дивилися в одну точку.Макс машинально підняв ліхтар у тому напрямку і завмер.
Попереду височіли величезні золоті ворота.
 На їхній поверхні були викарбувані незнайомі символи.
— Що там написано?.. — тихо промовив він.
Баз підлетів ближче до брами.
От би знати що на них написано…? — Загадково проговорив Макс.
Баз полетів до брами, — Спробую все ж розгадати, — його сенсори загорілися білим холодним світлом,
— Частково зчитую., — порушив тишу Баз.
Макс водив ліхтарем по сторонах. 
— Вони ….вони поклонялися тому хто за цими воротами!
Баз не відповів одразу.
— Тут написано — сказав він нарешті.
Макс підійшов ближче.
— ““…тут він спить…”
— “…схований від світу…”
“…ми замкнули його…”
— “…бо наш світ був не готовий служити йому …”
Баз трохи помовчав 
— “…і пробудять його знову…”
— “…нашого бога…”“…і завершать почате…”
Макс увімкнув додаткове освітлення шолома й повільно підняв голову.
 Промінь світла ковзнув по масивних дверях, вирізаючи з темряви їхню золоту поверхню. 
— Як ці двері відкрити?.. — тихо запитав Максим, не відводячи погляду.
— Максиме, думаю, це дуже погана ідея, — одразу відповів Баз. — У тебе, до речі, закінчується кисень. А нам ще повертатися.
Макс навіть не кліпнув.
— Базе, ти не розумієш… — він азартно виголосив. — Ми намацали щось справді особливе. Ми мусимо…
Він не договорив.
— Ми мусимо тікати звідси! — перебив його дрон. — Ти взагалі чув, що я щойно переклав?
Макс усміхнувся.
— Ти ж сам казав, що їхня писемність досі не розшифрована до кінця. Може, ти просто помилився.
Баз завис прямо перед ним.
— Максе… там було написано: там те, що може тебе вбити !!! 
Макс видихнув, і пара осіла на склі шолома.
— Та перестань ти…
Він зробив крок уперед і провів рукавицею по символах, що переливалися тьмяним золотим світлом.
— Макс… — тихо прошепотів Баз. — Не треба…
— Я нічого не…
Раптом десь у глибині дверей щось глухо грюкнуло, а потім заскрипіло. Пил зірвався зі щілин і повільно закрутився в повітрі. Металеві втулки здригнулися й двері почали повільно, зі скреготом, розходитися. За ними була темрява.
Макс зробив крок уперед і повільно повів променем ліхтаря.
— Максе, що ти робиш?.. Зупинись. Подумай, що б на твоєму місці зробила Марія.
— Вона б точно дослідила це місце.
Він провів світлом по підлозі й майже одразу вихопив із темряви масивну колону. За нею була ще одна. Іще.
— Послухай, Максиме, тоді не повторюй її помилок. У тебе залишилося лише 25% кисню!
Гавр не звернув уваги. Він просто світив далі й обережно рухався вперед.
— Велике приміщення… — буркнув Макс.
Він підняв ліхтар вище, але світло швидко губилося в темряві. Стеля була надто високо, щоб її розгледіти.
Баз завис поруч і випустив тонкі скануючі промені.
— Сканую приміщення, — автоматично повідомив він. — Виявлено нетипову енергетичну активність. Джерело невідоме.
Макс знову провів світлом по колоні.
На її поверхні проступили знайомі символи — ті самі, що й на воротах. Вони не світилися самі по собі, але відбивали світло ліхтаря дивним, тьмяним відблиском, ніби під каменем ховався метал.
Максим пройшов ще кілька метрів.
— Мені це вже геть не подобається… — констатував Баз і почав швидко сканувати простір тонкими блакитними променями, що розсікали темряву.
— Дивно, ознак біологічних решток не виявлено, — додав він. — Тут немає скелетів, як у попередньому приміщенні.
— Так, немає… але он там попереду щось є.
Гавр навів промінь ліхтаря — вдалині проступив темний силует.
Дрон опустився майже до самої підлоги й полетів просто до нього, здіймаючи за собою хвилю пилу й дрібного каміння.
— Зачекай! — крикнув Максим.
Та раптом підлога під ногами ледь помітно здригнулася.
Макс завмер. Баз завис за кілька метрів від нього.
— Ти це теж помітив?.. — тихо прошепотів Гавр.
Баз не встиг відповісти — наступної миті вібрація повторилася, сильніше.
Десь у глибині залу пролунав глухий, протяжний звук.
— Максе… нам треба… — Баз не договорив.Було вже пізно.
У ту ж мить по колонах пробіг слабкий імпульс світла. Символи спалахнули один за одним. 
Ще секунда і темрява розірвалася.
Світло увімкнулося різко. Спершу — холодне й сліпуче, але за мить воно стабілізувалося, ставши рівним і м’яким.
Макс мимоволі підняв руку, прикриваючи очі, а потім повільно опустив її й нарешті подивився прямо в центр залу.
Там на гостропікій платформі висів супермеханізм.
Кілька ідеально круглих кілець з матового титаново-чорного сплаву застигли під різними кутами, утворюючи точну геометричну конструкцію. Механізм виглядав холодним і чужорідним.
Макс відчув, як по шкірі пробігли мурашки.
Баз повільно облетів суперструктуру.
— Аналіз завершено, — тихо проговорив дрон. — Цей пристрій. І ця сукупність кілець, схоже призначена для проявлення чогось у фізичному стані в нашій реальності. 
Макс, не дослухавши, повільно рушив уперед, підходячи все ближче до платформи.
Раптом у глибині механізму пролунав низький, майже нечутний гул. Кільця одночасно здригнулися й почали повільно обертатися — кожне в своїй площині, під своїм кутом, у різних напрямках. Спочатку ледь помітно, потім усе швидше. Між ними спалахнули короткі блакитні дугові розряди.
У центрі, в ідеальній порожнечі, почало згущуватися світло. Воно зібралося в ідеальну сферу — чисту, імпульсну енергетичну кулю, що засяяла холодним сріблясто-фіолетовим сяйвом. Сфера повільно закрутилася, а кільця навколо неї прискорили рух.
Макс стояв, немов заворожений.
 — Ого… я такого ще не бачив.
— Максе!.. — перебив його Баз, але той не реагував. — Максиме! Обернись. У нас гості.
Макс повільно обернувся.
У прорізі дверей стояв знайомий силует у чорно-матовому скафандрі.
Макс криво посміхнувся.
 — Та ну.... Чорт, тільки його тут не вистачало…
Він машинально натиснув кілька кнопок на панелі рукава, відкриваючи радіоканал.
У шоломі спочатку пролунав шум, короткий тріск — і одразу ж голос:
— Так… так… так… Максим Гавриловський… на прізвисько "Гавр".
Останнє слово він вимовив глузливо.
Фігура повільно рушила вперед, важко ступаючи по кам’яній підлозі.
— Я знав, що саме ти приведеш мене сюди.
Він зробив ще кілька кроків і зупинився. Світло від механізму ковзнуло по його темному шолому.
— І ти це зробив… — після паузи продовжив він. — Можна сказати, герой.
Він розвів руками.
— Якби не був контрабандистом.
Макс напружено дивився на темну фігуру в проході, не відводячи погляду.
— Звідки ти знаєш про мене? — глухо запитав він.
Агент навіть не здивувався. Він повільно наблизився.
— Ми знали, хто ти, ще до того, як ти став пілотом, Гавре, — спокійно відповів він.
 — І про твою маленьку побічну діяльність нам теж було відомо.
Макс мимоволі насупився.
— То ви знали…
— Авжеж. Не роби такий вигляд, ніби ти один такий розумний. Майже кожен у місії тягне на Землю щось незаконне: артефакти, зразки, деталі, уламки технологій. Хтось — заради грошей, хтось — із цікавості, а хтось просто тому, що може. Ми давно заплющували на це очі, якщо це не заважало головному.