Я не здамся без бою

Вони почали піднялися сходами до будівлі і невдовзі опинилися прямо між масивними колонами.Частково зруйнованими часом вони підтримували гігантський склепінчастий дах. Деякі елементи були з каменю, деякі — з темного металу, а місцями матеріал нагадував щось схоже на бетон.
— Будівля виглядає монументально. Наче її будували не просто для життя. А для чогось значно важливішого. — Максим промовив це сам до себе і посвітив ліхтариком на одну із колон.

Баз завис поруч, повільно обертаючись у повітрі.

— Питання? Чому саме це місце?

Максим посвітив на База

— Воно особливе.

— Чим?

Максим тихо зітхнув.

— Марія якось сказала… що саме тут я колись знайду щось справді важливе.

Баз мовчки просканував фасад будівлі.

— Це звучить як дуже дивна археологічна методика.

Максим усміхнувся.

— Вона ніколи не помилялася.

Вони йшли далі в середину, під ногами лежали уламки механізмів. Уздовж стін стояли кам’яні постаменти. Деякі були порожні, а на деяких лежали дивні артефакти — фрагменти статуеток, металеві диски, невідомі пристрої.

Баз випустив кілька сканерів.

— Тут сотні Артефактів.

— Я знаю.

Максим почав перебирати знахідки.

— Деякі з них можуть коштувати цілий статок.

Він підняв невелику металеву деталь.

— Наприклад, ось це.

Баз просканував її.

— Невідомий сплав.

— Чудово. — Максим зняв рюкзак і поклав туди артефакт.

Кілька хвилин вони мовчки працювали. Раптом Баз обережно сказав:

— Максе.

— М?

— Можна поставити питання?

— Давай.

— Ми з тобою працюємо разом уже чотири роки.

— Приблизно. — Хмикнув Гавр

— І я майже нічого не знаю про Марію.

Максим на секунду завмер.

Баз швидко додав: — Якщо це занадто особисто — можеш не відповідати.

Максим повільно опустив артефакт у контейнер.

— Ні… — тихо сказав він. — Все нормально.

Він сів на кам’яний блок, і кілька секунд дивився в темряву залу. Йому захотілося поговорити про неї.

— Марія була особливою.

Баз не перебивав.

— Вона вже пів року працювала археологом на Марсі, коли ми познайомилися.

Максим посміхнувся.

— Це був її другий рейс.

— А твій?

— Перший.

Баз тихо засвітився блакитним.

— І що сталося?

— Я привіз їхню експедицію. — Максим засміявся.

— Вона зайшла в кабіну пілота і сказала, що б я більше не вимикав свою музику…

— І ти образився?

— Ні…Я закохався. І дуже швидко.

Він дивився кудись у далечінь.

— Це було як буря. — Максим усміхнувся.

— Ми мріяли купити дім.

— Де?

— Біля ставка?.

— І ліс поруч?

Максим здивовано подивився на База.

— А ти все пам'ятаєш?

— Максе я ж андроїд я все пам'ятаю.

Максим тихо засміявся.

— Ми мріяли про велику сім’ю, хотіли дітей…Багато дітей. І щасливе життя.

— І що сталося?

Максим замовк на кілька секунд.

— На третій її рейс… щось пішло не так.

Він повільно провів рукою по шолому скафандра.

— Вона працювала неподалік звідси.

Саме там, де зараз працюють ті айтішники… і той із СБУ.

Баз трохи знизив висоту.

— І?

— Вона зайшла в одну з будівель.

— Як цю?

— Я не знаю мені не сказали — Макс розвів руками, і продовжив

— І двері…якось замкнулися. 

Баз тихо сказав: — Вона не змогла вибратися?

Максим похитав головою в шоломі.

— Ні.

— А зв’язок?

— Був.

Максим заплющив очі.

— Але кисень у скафандрі… закінчувався.

Баз нічого не сказав.

— І все, що вона встигла… — тихо продовжив Максим, — це записати повідомлення.

Він на секунду знову заплющив очі.

 Наче знову почув її голос.

І процитував запис майже пошепки:

— «Коханий… якщо ти це чуєш — значить, я не вийшла. Тут щось дивне… але я не можу сказати більше. Просто знай — я люблю тебе.

 І якщо колись настане момент, коли тобі стане страшно… згадай нашу пісню.

Пам’ятаєш?

Я не здамся без бою.

Ти теж не здавайся, Максе…

Між ними запала тиша.

Баз повільно змінив колір сенсора на м’який фіолетовий.

— Максе…

— Що?

— Але ж це не ваша улюблена пісня?

Максим тихо хмикнув.

— У тому й справа… що ні.

Він закинув рюкзак на плече.

— Мені дуже шкода, що все так сталося, — сказав Баз і повільно полетів уперед, скануючи приміщення тонкими лініями світла.

Максим мовчав.

— Але… — продовжив дрон, — твоя Марія сказала правильні слова.

Максим посвітив ліхтарем у його бік.

— Які?

— Не здаватися без бою. Навіть коли дуже важко.

Максим повільно обійшов іржавий механізм, що лежав посеред залу.

— Так…

Він підійшов до дальньої стіни.

— Знаєш… — тихо сказав він, торкаючись рукою каменю. — Вона завжди казала, що в цьому місті є щось більше.

І раптом його рука провалилася в поверхню.

Стіна за метр від них тихо здригнулася.

Кам’яні плити почали розсуватися.

Макс відскочив назад, мов обпечений.

Баз миттєво піднявся в повітря і почав сканувати простір перед собою.

— Максе.

Його сенсор різко змінив колір.

— Що?

— Тут приховане приміщення.

Макс повільно зробив крок у темряву.

Баз випустив кілька променів сканера, і в мороці проявилися тонкі контури стін.

Максим нахмурився.

— Це…

Він підійшов ближче.

— Щось не так із цими стінами.

Баз тихо відповів:

— Аналіз нічого не показує.

Максим обережно провів рукою по дивній поверхні.

— Базе…

— Так?

Максим завмер.

— Схоже… ці стіни хочуть нам щось показати.