Гавр

— Шановні пасажири, пристебніть ремені безпеки. Наш космічний лайнер розпочинає підготовку до посадки. Приблизно за п’ять хвилин ми будемо спускатися на нашу маленьку затишну планету Марс. Одягайтесь тепліша температура за бортом мінус п’ятдесят, атмосферний тиск 0,6 відсотка від середнього земного, і скажу прямо це, дуже освіжаюче. Дякуємо, що обрали рейс від “Еней - Україна”. Бажаємо вам приємної подорожі.

Максим Гаврилюк, відомий серед колег просто як Гавр, вимкнув гучномовець і відкинувся в кріслі пілота.

У кабіні тихо звучав старий український рок. 

Перед ним не було вікон, а лише величезні панорамні екрани, які передавали зображення із зовнішніх камер. Але це не заважало йому дивитися як за бортом повільно розгортався Марс — червоний, зморшкуватий і потріпаний як старий футбольний м'яч. 

Навколо панелей управління, під моніторами, були прикріплені фотографії. 

На більшості з них була голубоока білявка. На одному фото вона сміється біля ангара, на іншому в скафандрі з дивною лопатою в руках, а на третьому сидить на колінах Максима і показує йому язика.

Максим на секунду глянув на одну з фотографій і швидко відвів погляд.

Десь із заду грюкнуло зашипіло і їхній човник плавно відділився від основного корабля на орбіті. Сам орбітальний модуль залишався в космосі, чекаючи на повернення, а його менша частина це транспортний модуль на двадцять пасажирів і вантажний відсік. Човник мав доставити людей на поверхню і за деякий час забрати їх назад.

Гавр провів рукою по щетині на підборідді й буркнув.

— Скажи мені, Базе… — Поруч на зарядній платформі зависла металева сфера, біло-помаранчева, з тонкою смугою сенсорів. Вона ледь помітно коливалася в магнітній левітації.

Це був Б.А.З.И.Л.О. — 2.0

Багатофункціональний Автономний Зонд Інтелектуально-Логістичного Обслуговування.

Але для Максима він був просто Базило. А ще частіше — Баз.

Сенсор на сфері мигнув жовтим.

— Я уважно слухаю, командире.

— Ти розумієш, чого нам цього разу підсунули айтішників, а не археологів?

Сенсор база став блакитним.

— Глянь на них вони трусяться всі як вівці перед стрижкою — продовжив Максим.

Усі айтішники сиділи, втиснувшись у крісла. Хтось стискав ремені, хтось дивився на нарукавні монітори, а хтось тихо молився.

— Один не боїться — прожурчав Баз

— Хто?

— Пасажир на задньому ряду. В чорному скафандрі. Він сидить спокійно, його пульс стабільний.

Максим швидко одним рухом руки наблизив на екрані камеру салону.

— І справді. — Максим нахмурився

— Баз?

— Що ?

— Пробий їх усіх через бортжурнал.

Сенсор дрона мигнув.

— Виконую.

Кілька секунд у кабіні було чути тільки пісню від Океан Ельзи, що тихо лунала десь із динаміків.

— Аналіз пасажирів завершено. Дев’ять осіб: Кібербезпека. Квантові мережі. Штучний інтелект. Машинне навчання.

На мить повисла пауза.

— І один… — Баз крутнувся у повітрі і притих — …цікавий екземпляр.

Максим скосив погляд на того хто був спокійний і навіть трохи нудьгував.

— Ну не тягни ? 

— Тобі це не сподобається. 

Максим повільно повернув голову.

— Кажи!

Сенсор сфери став холодно-блакитним.

— Служба безпеки України.

Максим моргнув.

— Що?СБУ? Тут?

Максу здалося, що кабіна човника стала тіснішою.

— Ага і в журналі замість його ім’я просто запис “спецагент”

Максим знову подивився на камеру салону.

Чоловік спокійно дивився вперед. Наче знав, куди летить і робив це не вперше.

Гавр тихо видихнув.

— Баз.

— Так?

— Як ти думаєш… це по мене?

Сенсор База став жовтим.

— Ймовірність — двадцять два відсотки.

— А решта?

— Сімдесят вісім відсотків, що ти просто параноїк.

Максим усміхнувся.

— Дякую, заспокоїв.

— Завжди радий допомогти.

Максим знову увімкнув гучномовець.

— Шановні пасажири, поки ми починаємо зниження, дозволю собі невеличкий історичний екскурс. Не хвилюйтеся, це входить у вартість вашого квитка.

У салоні стало трохи тихіше, а Гавр продовжив.

— У 2030 році людина вперше ступила на Марс. І майже одразу стало зрозуміло, що ця планета не така мертва, як здавалося. — Він трохи нахилився вперед, коригуючи курс.

— Перші експедиції знайшли дивні речі. Руїни структур, які не могли виникнути природно. Фрагменти механізмів. І матеріали, які не схожі ні на що, створене людьми.

На екранах повільно наближалася поверхня Марса.

— Після цього людство буквально кинулося в космос. Польоти на Марс стали майже такими ж звичними, як колись перельоти через Атлантику.

Баз тихо прошепотів:

— Ти забув про рекламну частину.

Максим ледве стримав усмішку.

— Україна, наприклад, має власну космічну програму — “Еней”. І ваш покірний слуга вже п’ять років працює пілотом на маршруті Земля — Марс.

Він трохи підморгнув Базило 2.0

— З’явилася навіть нова професія — археологи-марсознавці. Уже п’ятнадцять років вони досліджують руїни стародавніх міст, похованих під червоним пилом.

У салоні хтось нервово прокашлявся.

Максим продовжив:

— Сьогодні майже кожна країна вважає своїм обов’язком зробити внесок у розгадку таємниці цієї зниклої цивілізації.

Гучномовець вимкнувся.

Максим подивився на База.

— Ну як? Заспокоїв?

Сенсор дрона повільно став фіолетовим.

— Один пасажир тільки що зблід настільки, що я подумав — що в нього серцевий напад.

Максим пирснув.

— Давай у нашу улюблену…?

— Я вже приймаю ставки, — перебив Баз. — Кого першого знудить після посадки. Мій фаворит — той у окулярах, третій ряд, ліворуч.

Максим глянув на монітор.

— А я ставлю на того блідого, що хреститься.

— Прийнято. Якщо я виграю, ти три дні не вимикаєш свою стару музику.