Глава 6

— Введення координат завершено. Тепер можеш кинути штурвал і зайнятися ним, — Іфа кивнула в бік Фіра, який лежав на підлозі.

— А він узагалі живий? — із сумнівом запитав Орес, підходячи до нерухомого тіла.

— Живий. Але йому терміново потрібна твоя кров, щоб запустити регенерацію. І першим ділом візьми аптечку. Бачиш червоний кейс на стіні?

Шатл летів високо над поверхнею планети, прихований активним камуфляжем. Політ залишався плавним, хоча на такій швидкості корпус ледь помітно вібрував.

Орес зірвав зі стіни аптечний кейс і опустився поруч із Фіром. Навпроти нього мерехтливо проявилася проєкція Іфи — єдиний уцілілий мікродрон продовжував передавати її голограму.

— Тепер слухай мене дуже уважно, — голос Іфи став різким, а очі звузилися. — Від цього залежить твоє життя.

 — Та зрозумів я! — роздратовано кинув Орес.
— Знайди скальпель. Маленький ніж, він має бути в прозорому пакеті. Приготуй також антисептичний спрей і гелеву пов’язку. Це тобі знадобиться потім.

Орес швидко перебрав вміст кейса. Пакет знайшовся одразу — у ньому були руків’я і кілька змінних лез, вкритих блискучим гелем із різким запахом спирту. Він надів лезо, знайшов невеликий балончик із блакитною етикеткою і упаковку з прозорою масою, схожою на густий слиз. Із недовірою глянув на Іфу — вона схвально кивнула.

— Далі що? — запитав він.

— Обережно розріж зап’ястя. Глибоко. Кров має текти вільно. Піднеси рану до його губ і відкрий йому рот. Головне — уважно стеж за ним. Як тільки помітиш хоч найменшу ознаку активності — одразу відсмикуй руку. Він може вчепитися — і тоді ти вже не встигнеш вирватися. Його рефлекси будуть сильнішими за розум.

— Твою матір... З ким я взагалі зв’язався, — видихнув Орес, почавши розгойдуватися вперед-назад. У голосі зазвучала паніка.
— Усе буде добре, якщо зробиш усе, як я сказала. — Іфа наблизила своє обличчя до його, її погляд став теплим. — Ти впораєшся. Ти вже справляєшся.
— Гаразд, — насилу видихнув він.

Він міцно стиснув скальпель, зробив кілька глибоких вдихів, зціпив зуби — і полоснув по зап’ястю. Кров хлинула одразу. Орес відкинув скальпель, підніс рану до губ Фіра і другою рукою розкрив йому рот.

Видовище було огидне. Шлунок скрутило. Він спробував відвернутися, але голос Іфи різко зупинив його:

— Ні. Дивись. Тобі потрібно стежити. Думай про щось інше, але не відводь очей.

— Легко тобі казати, — буркнув він крізь зуби.

Минуло кілька болісних хвилин. Кров текла, сили залишали його. І раптом... він побачив ікла.

Орес навіть не встиг помітити, коли вони виросли у Фіра. Ще мить тому це були звичайні зуби, а тепер перед ним блищали довгі, й гострі ікла.

— Чорт! — Орес різко смикнув руку й відсахнувся, повзком забираючись подалі від тіла. По дорозі він підхопив аптечку, а голос Іфи вже давав йому нові вказівки:

— Негайно оброби рану. Спрей зупинить кровотечу. Потім — пов’язка.

Він зірвав ковпачок із балончика й бризнув на рану. Кров зашипіла й тут же почала згортатися. Потім він прямо на рану видавив гелеву пов’язку — та торкнулася шкіри, потемніла й почала тверднути просто на очах.

Коли він закінчив, Іфа тихо вказала в бік хвоста шатла:

— Повзи туди. Тримай руку вище голови. І не видавай жодного звуку, поки не скажу.

— Зрозумів, — хрипко відповів Орес і поповз углиб відсіку.

Фір заворушився.

Спочатку ледь помітно — пальці стиснулися, повіки здригнулися. Потім він різко втягнув повітря, ніби виринув із глибокої води, й вигнувся, піднявши тулуб над підлогою шатла. Його груди важко здіймалися, шкіра вкрилася потом. Губи розкрилися, оголивши ікла.

Орес затамував подих, втиснувшись у стіну. Рука з пов’язкою тремтіла.

Фір ривком сів, дикий погляд метнувся по салону. Очі світилися, як розпечене вугілля. Втягнувши носом повітря, його ніздрі роздулися, коли він відчув кров.

— О ні… — прошепотів Орес, не в змозі поворухнутися.

Фір підскочив. Рух був різким, майже звірячим. Він нахилився вперед, витягнувши шию, і, мов тінь, рвонув у той бік, де ховався Орес.

— СТІЙ! — голос Іфи пронісся по шатлу, мов команда.

Фір завмер. Він почув знайомий голос — голос своєї супутниці протягом останніх кількох століть. Іфі він довіряв беззаперечно.

Він зупинився на півдорозі, його м’язи були напружені до межі. Він дихав важко і хрипко, як звір, що ось-ось зірветься з ланцюга.

— Фір. Це я. Іфа. Слухай мене. — її проєкція наблизилася, а голос став м’якшим і спокійнішим. — Ти не серед ворогів. Ти в безпеці.

Фір повільно повернув голову в її бік. У його очах усе ще плескався голод… але вже з’явився проблиск розуму й упізнавання.

— Ти… — хрипко видихнув він. Голос був чужим і низьким, ніби належав комусь іншому. — Я…

Він відступив на крок назад, стиснув голову руками.
— Що я… зробив?

— Усе гаразд, — спокійно відповіла Іфа. — Ти вижив. Ти прийшов до тями. Усе добре.