Епілог

Зимова морозна ніч. Я сиділа на підвіконні і милувалась візерунками на склі. Все було б ще краще, якби не спогади… спогади, що не залишають тебе ні на секунду. Так, все почалось з поїздки до Нового Орлеану, з мрії стати відомим фотографом, хоча ні, не про це я мріяла, я лише насолоджувалась моментом, мені хотілось лише тепла, затишку, відчувати себе потрібною. І чим все закінчилось? Я дізналась про існування іншого світу і скажу вам, що дуже навіть повірила. А ця історія з переслідуванням. Вони хотіли зробити з мене шпигуна чи то приманку! Смерть батьків… Якби не Дерек, я б не витримала, тільки він давав ту саму підтримку, що змушувала не зупинятись. Це все не покидало мене ні на секунду. Я так завинила перед ним, не знаю до чого була та істерика зранку. Може прямо зараз спуститись і вибачитись? І як він мене досі сприймає після всього…

-Чого ти не спиш? – пролунав тихий голос. Я аж підскочила від несподіванки.

-Ти чого мене так лякаєш?

-Спати ночами треба! – промовив гучніше.

-Я не можу заснути!

-Безсоння? – говорили так ніби ніякої сварки і не було.

-Жахіття… - відповіла, а він нахаба засміявся.

-Нічого смішного тут немає.

-Пробач – він підійшов близько і торкнувся рукою мого плеча, - просто це дивно після того всього, що ти пережила, ти боїшся снів…

-Я боюсь минулого, а уві сні я тільки його і бачу… смерть… біль…. кров… все що зі мною коли-небудь було.

-Це в минулому! Забудь. Живи сьогоднішнім, – сказав він і підійшов ще ближче щоб поцілувати, так шалено і в той же час ніжно. Відірвавши він прошепотів: - а зараз у тебе є я, а я свою дівчинку нікому образити не дам!