Розділ 3

Після довгих суперечок, у телефонному режимі, остаточно було обране місце у лісистій місцевості. Зйомка мала бути на світанку. Дивно звучить, але мені ще не доводилось роботи «фейкові» фото, фото без щирих емоцій, і я з цього приводу трохи хвилювалась. І Емілія не була б собою, якби напередодні не поїхала на день народження до якоїсь колишньої найкращої подруги, з якою все ще підтримує спілкування. Вона подзвонила мені за 2 години, до того як сама мала заїхати і сказала, що її машина зламалась і тепер вона буде добиратись відразу до місця призначення на автобусі. Попросила забрати її плаття з дому та запевнила, що вона встигне, а мене відвезе Дерек, вона домовилась.

Для мене його присутність означала, що розслабитись не вийде, я з ним добре зранку поспілкувалась і навіть було весело, але чомусь у мене він викликав досить змішані емоції. Він часто поводив себе занадто зухвало та постійно намагався «вколоти» когось якоюсь фразою, тому я перебувала у готовності завжди сказати щось у відповідь. Відчуваю, що поїздка буде довгою.

До будинку я дійшла швидко і ввійшла вже без стуку. Мене сприймали за свою, а я цим уміло користувалась. Відразу забрала сукню Ем і заодно на всяк випадок захопила її косметичку. Коли я спускалась по сходах, то помітила Мейсона.

-Привіт!

-Привіт, Мейсоне.

-На жаль Лії ще немає, сідай вип’ємо чаю, доки вона підійде. Я маю дуже смачне печиво.

-А ти не знаєш? Вона телефонувала і сказала, що приїде відразу на місце, а мене доручила відвезти Дереку…

-Дивно, мені вона нічого не сказала.

-Тому що ти як завжди зайнятий, а я сам запропонував свою допомогу, - різко сказав Дерек, спускаючись по сходах. – Ідемо Аню, час виїзджати.

-Так іду, - сказала йому і повернувшись до Мейсона: - ми обов’язково вип’ємо чаю, але іншим разом, була рада побачитись.

-Так, добре, - він виглядав розгубленим і засмученим. Я знала, що мала сказати ще щось, але не могла, тому вирішила, що цього достатньо.

Ми їхали уже десь 2 години, і я сильно зголодніла. Це вирішила не я, а мій живіт, який гучно дав про себе знати.

-Ще декілька хвилин і буде заправка, так що там зможемо перекусити.

Я лише зніяковіло посміхнулась і вирішила нічого не говорити. А їхали ми не декілька хвилин, а десь пів години. Дібралися до тієї заправки близько другої години ранку і обоє знаючи про шкідливість нічного харчування наїлися так, що ледве доповзли до машини. Добре, що я зараз залізу на заднє сидіння і буду спати сном немовляти.

-Спляча красуня, ти не хочеш машину 2 годинки повести? А я посплю. Поки ми на трасі можна спокійно їхати, а потім коли будемо під’їжджати я знову сяду за кермо.

-І чому це я спляча красуня? До того ж ти ще не знаєш як я воджу. Точніше я зовсім не вмію. Ти ж не хочеш прокинутися в якій небудь канаві? Я готова також не спати, підтримувати тебе, але вести ні за що.

-Передчуваю що був поганий досвід, так?

-Ну не смішно, не смішно! У мене тоді ледве серце не зупинилось.

-Все – все, але ти тоді розважай мене.

-Потанцювати?

-Краще заспівай…

-Ой у лузі червона калина… - тільки почала я, але мене нахабно перервали. Ну хто ж таке робить.

-Добре, іди спатки, ти певне натомилась, - силу мого голосу він почув вже давно, а от те як я «гарно» співала дізнався тільки зараз. Ну ото не треба так жартувати. Наступив ведмідь на вуха, ну і що? Зате танцюю я гарно.

-От і чудово. Гарної дороги!

Він нічого не відповів. Може і образився. Ні, тільки не Дерек. Та і вивести його з себе було важко, за що я його дуже ціную. Ну добре вивела я його разочок, але ж я не чекала такого ефекту. Тепер я перелізла на заднє сидіння і мирно сопіла, прокинулась через три години, коли машина уже зупинялась.

Навколо була просто надзвичайна атмосфера. Я відчувала приємну прохолоду, доки Лія не приїде, я вирішила прогулятись, але мене нахабно зупинили.

-Чому я не можу піти прогулятись?

-У напівтемному лісі? Зачекай мене, тільки машину закрию.

Ми йшли мовчки, починало світати і картина була просто неймовірна. Де ж Емілія? Ми зараз скільки пропустимо. Так приємно слухати щебет птахів та шепіт листя. Все я хочу жити в лісі. Нагадайте це мені, коли я буду вибирати місце проживання.

-Нароод, ви де? – живу тишу перервала Лія, що уже пробиралась через кущі та дерева.

-І року не минуло, – відрізав Дерек – йдем, там в машині твоя сукня.

-Треба поспішити, уже світає.

-Все-все біжу.

Вона перевдягнулась досить швидко і ми приступили до роботи. Я переймалась тим, що щось не вийде, але це було неймовірно. Ми переходили у різні частини лісу, в залежності від того з якої сторони світило сонце. Це зайняло 2 години. Сонце уже повністю встало і не було сенсу тут більше залишатись. Та і Дерек підійшов, видно йому вже набридло чекати нас у машині.

Дорога назад здалась швидшою. Я попрощалась і засіла обробляти фото. Це продовжувалось доти, доки я не зрозуміла, що вже вечоріє, а я дуже хочу їсти. Підійшовши до дзеркала, стало ясно, що похід в кафе чи магазин відміняється. У мене жахливий вигляд. Та і речі я не встигла попрала. Добре, замовлення ще ніхто не відміняв. І тільки я взяла телефон в руку, як у двері постукали. Угадайте хто мене в такому вигляді побачив? Дерек. Він стояв на порозі, а в руках тримав великий пакет, з чимось дуже ароматним.