Розділ 2

Не дивлячись на жахливий початок ранку, сьогодні я мала іти до зоопарку, а так як я обожнюю тварин, то день мав бути дивовижним. Спершу я забігла додому та змінила сукню Лії на звичайні шорти та легку блузу, бо за плечі я ще боюсь. Сонце палить сьогодні як ніколи. Випила чашку кави, взяла фотоапарат та буквально вилетіла з будинку. Дорога до зоопарку виявилась довгою, добиралась спочатку до автобуса, а потім ще після нього хвилин 20 йшла по безлюдній місцевості. Але як тільки я увійшла у величезні ворота, то зрозуміла, що мене звідси не витягнеш так просто.

Неймовірний зоопарк, надзвичайно велика територія, а наскільки все організовано так, щоб було комфортно і людям, і тваринам. Зроблено все атмосферно, я деякий час просто гуляла, а тільки потім розуміла, що то ж не дарма прийшла сюди. У мене місія! Мені потрібні фото, що будуть найповніше розкривати взаємодію людей та цих чудових створінь. Тут це буде зробити легко, так як багато тварин просто ходять поряд з відвідувачами. Декілька фото з міста у цю серію у мене вже є, але необхідно більше теплих кольорів та їх відтінків.

Так як у зоопарку достатньо місця для відпочинку через декілька годин фотозйомки я вирішила відпочити та де-небудь посидіти і насолодитись моментом. Але це була б не я, якби чогось не сталось. Перед цим зазначу, що тут велика кількість рідкісних тварин, а багато звірів не ховаються, а підходять та дають себе погладити, до деяких можна заходити у вольєри, наприклад, до кіз. На чому я там зупинилась, а точно, сиджу я значить, нікого не чіпаю і підходить до мене жираф, та ще й нахиляється ззаду так низько, що коли я повернула голову, то його голова була на рівні з моєю. Ну а я що, злякалась звичайно і закричала. Жираф, зазвичай спокійна тваринка, ледве не впала, так від мене відхитнулась. З мене сміялись навіть діти, так соромно. Я встала та продовжила свою зйомку, з таким же гарним настроєм, але вже з відчуттям якої тривоги та небезпеки.

Закінчила свою роботу через головну біль та сподіваючись, що гарні кадри будуть, я повернулась до центру міста і вже прямувала до квартири, коли мене зупинила, ще й посередині пішохідного переходу, непереборна сила – запах свіжоспечених булочок. Не довго стоячи посеред дороги я попрямувала на запах, щоб взяти кілька виробів цієї ароматної випічки. Угадайте з ким я там зустрілась? З Мейсоном, він саме зробив замовлення і прямував сісти за столик, як побачив мене.

-Анна, я бачу ти вмилась, - з посмішкою в очах сказав він.

-Мейсоне, де твої манери!

-Це вперше мені хтось докоряє за манери.

-То я у тебе перша? – Що я тільки що сказала? Це чула не тільки я? Як же ж він на мене подивився... Ну хто мене за язик тягнув.

-Може разом сядемо? – він показав на столик біля вікна, дуже мила кав’ярня до речі.

-Я взагалі то не збиралась… але так, залюбки. Тільки зроблю замовлення.

І про що мені з ним говорити. Так, тримати себе в руках, головне тримати себе в руках, а руки то тремтять після майже цілого дня з фотоапаратом.

-Дівчино, що Вам?

-А?

-Я говорю, що будете замовляти?

-Мені будь-ласка лате з карамеллю та он ту булочку.

-Вам половину?

-Половину? Ні, цілу.

Що за звичка у цих касирів ставити такі незручні питання. Ну так, вона велика, але ж і я цілий день не їла.

Зробивши замовлення я попрямувала сісти до Мейсона, але не тут то було. Не могло все так добре закінчитись. Я знову ледве не впала. Якийсь бовдур розлив свій напій, а я не помітила. Ну хоч Мейсон в іншу сторону дивився і не помітив. Решту 30 секунд до столику я благополучно дійшла і сіла.

-Це твій фотоапарат? Так дивне запитання, вибач. Можна глянути?

-Так, звичайно. А ти що також фотографуєш?

-Раніше… Але це була переважно архітектура.

-А чому зараз цим не займаєшся?

-Зараз немає часу, робота займає занадто велику частину мого життя.

-Я так у Лії і не спитала чим ви займаєтесь. Я так розумію це якась сімейна справа?

-Можна і так сказати. У нас своя компанія, але більшість часу займають відрядження.

-Цікаво. У вас відрядження у межах США чи ви були і за кордоном?

-Більшість поїздок це за кордоном. Я був майже у всіх країнах світу. Дерек надає перевагу виїздам по штатах, та ще й на авто. А я більше літаки полюбляю.

-Це надзвичайно. А чим саме ви займаєтесь?

-Це багатогалузева компанія… ми там…

-Ваше замовлення. Смачного! – і тут нас перервали і принесли замовлення. Я не надто засмутилась. Бо думала вже, що доведеться вислуховувати довгий текст про щось зі складними термінами. Він схоже це зрозумів і швидко змінив тему. Я розповіла про свій сьогоднійшній день і про жирафу. Хах, він з мене сміявся. Ну добре, це була не насмішка, а легкий сміх.

«Ти трохи забруднилась, ось тримай» - Мейсон взяв серветку і я думала, що він мене вже збирається нею витирати, але той вчасно зупинився.

-Дякую, - і саме в той момент як я це сказала, я зрозуміла, що він нічого не сказав.