Розділ 4. Сауна.

Воловець розвагами не тішив, а Олег не був прихильником неймовірної краси природи, тому, заваривши собі травʼяного чаю, він відкрив свого ноутбука. Електронна пошта сповістила про непрочитане повідомлення від Босорки. 
– Неймовірна робота,— писала замовниця, — дуже жива. Та чи могли б ми її трохи осучаснити, бо щось занадто віє від неї минулим сторіччям. 
Згадавши Богданине татуювання, Олег мугикнув собі під носа і написав — може додати їй татуювання? Кажана, наприклад — пожартував він. Відправлено. 
— Чудова ідея! — одразу ж прийшла відповідь. 
– Пожартував, блін — подумав Олег, розмірковуючи над тим, як найкраще написати промо про жінку з татуюванням кажана. Допивши каву, він взявся до роботи. 
Олег з цікавістю розглядав візитівку, залишену Богданою.З екрана його ноутбука за ним пильно спостерігали мертві очі жінок та чудернацьких кажанів, зображення яких вʼїлося в їх шкіру кольоровими фарбами. 
Олег вийшов на вулицю. Оминувши порожню літню кухню, чоловік підійшов до своєї автівки. Навігація за десять хвилин привела його до недобудованого двоповерхового зруба. Ворота на подвірʼя були відчиненими. Олег поволі заїхав у двір. Навколо було порожньо. Подвірʼя захаращили будівельні матеріали. Навколо валявся розбитий шифер та потрощені уламки червоної цегли. Він вже надумав облишити цю ідею, коли раптом вікно на другому поверсі будинку відчинилося. Богдана привітно помахала йому рукою. Олег заглушив двигун та вийшов з автівки. 
– Підіймайтеся сходами, – гукнула Богдана, – я зараз відчиню двері. 
Олег невпевненими кроками піднявся бетонними сходами догори. Двері рипнули та прочинилися. Олег несміливо зайшов усередину мало не наштовхнувшись на Богдану. 
– Проходьте, – сказала та і взяла його за руку. 
Олег не очікував такої фамільярності й дуже розгубився, але дозволив дівчині провести його за собою темним коридором. Пахло затхлістю, жентицею та квітковими парфумами Богдани. 
Вони опинилися перед скляними дверима. 
– Сауна розігріта, – просто повідомила Богдана. Вбиральня справа, басейн наліво. Насолоджуйтесь, а я принесу додаткові рушники та халат. Вона легко підштовхнула Олега до дверей. Він обережно прочинив двері та у приміщенні залунала заспокійлива мелодія. Олег роздягнувся у вбиральні, нашвидкуруч прийняв душ та рушив до сауни. Його ніхто не турбував. Добряче спітнілий чоловік шубовснувся у холодну воду. Басейн, на диво, був доволі просторим та глибоким. Випірнувши, чоловік відкрив очі та витер долонею воду з обличчя. Його погляд наштовхнувся на довгі ноги Богдани, яка босоніж стояла біля краю басейну. В руках вона тримала стос рушників.
– Чи бажаєте чогось випити? – запропонувала вона, – чаю, кави, пива, вина? 
– Дякую, води буде достатньо, – відповів зніяковіло Олег. 
Богдана залишила рушники на стільці біля басейну та нечутно залишила кімнату. Незабаром вона повернулася зі срібною тацею, на якій стояла склянка води. Олег з насолодою випив воду до останньої краплі.

–Де  він? – занепокоєно спитала Марія.
– В сауні. Спить. – пошепки відповіла Богдана. 
– Та не штовхайте мене, – Марія роздратовано буркнула до баби Наді та баби Олени, які вже позбулися одягу та нетерпляче тупцяли на місці, намагаючись потрапити у сауну. 
– Він мій. Бо я старша, – шамкала баба Олена. З нелюдською силою відштовхнувши Марію та Богдану, вона відчинила скляні двері сауни. Не встигли двері зачинитися, як почувся моторошний крик, сповнений жаху, та веселе старече гиготіння. Баба Олена голосно сьорбала та чавкала. Баба Надя радісно плескала у долоні. 
Тихо зашуркотів гравій під колесами автівки. Богдана зупинилась близько трьох жінок, які стояли на вулиці. Вродлива жінка з тонкими вустами та чорним волоссям хижо блиснула очима до Богдани й засичала. 
— Наступного разу шукай когось професійного, а не аматора! 
Вона повернулася спиною до Богдани та задерла вільну блюзу догори. На Богдану дивилася щуряча морда у білосніжній високій шапці кухаря. Щур тріпотів бджолиними крильцями.
Правнучка розреготалася. Марія зітхнула. Баба Надя запхинькала дитячим  голосом. 
– Чого все їй? Чого все їй? 
Вона підійшла до Марії й боляче вщипнула доньку за передпліччя. 
– Я теж хочу! Я теж! – нила баба Надя. 
–Мамо, цить! – гримнула баба Олена, – вшиваймося звідси поки нас тут ніхто не запримітив. Ґазди  вже давно за кордоном, то цього нездару тут нескоро знайдуть. 
– А його автівка? – спитала Богдана. 
– Я вже скрутила номери й забрала усі документи. Ви ні холєри самі зробити не можете! 
Вмостившись у сірий Опель, четвірка жінок залишила подвірʼя пустки. 
Баба Олена сипала прокльонами, вмостившись позаду Богдани. Вона відкрила ноутбук та зайшла у мережу Threads – шукаю людину, яка може відновити стару фотографію за допомогою ШІ, – написала вона. Стара донька замріяно схилила молодій матері голову на плече.