Глава 1

На м'якому матраці людського авто двоє незнайомців дивилися одне на одного.

— Кехо, так?

— Мг, я чув про тебе.

— І що ж кажуть? — дівчина не виглядала зацікавленою у розмові, їй до смаку було розглядати людські споруди.

— Кажуть що ти відлюдниця, ображений життям інтроверт чи щось таке.

Чоловік швидко зрозумів що зараз його напарниця не має ніякого бажання контактувати з будь якою живою істотою. Розчісуючи своє безбарвне волосся він розглядав людей через скло вікна новенького таксі Форд.

Вони вже проїхали населені людьми вулиці, будівлі з підприємствами змінилися на зелені безлюдні місця. Відкривши вікно, вітер дмухнув холодним повітрям прямо в лице Кехо, деякі волосинки вибилися з туго зав'язаного волосся; смарагдовою стрічкою з шовку. В ельфів така ж сама ієрархія як і в людей. Багаті можуть дозволяти собі шовк, натуральну бавовну, їжу високої якості не кажучи вже про дорогоцінності та комфортне життя. Батьки Кехо досить успішні люди. Маючи свою плантацію бамбуку вони могли дозволити високоякісну освіту і ексклюзивний одяг який йому шили власні швачки. Він не знав що таке вправити ніс на скору руку, зшивати відірваний кут вуха швейною голкою тримаючи імпровізований кляп з соломи та брудної тканини, не знав як втрачати єдиного, найріднішого діда. А вона знала. Лакріма лише 9 років свого життя прожила з дідом, який і рідним їй не був. Їй пощастило з новою сім'єю. Вони не були безмежно багаті, але не маючи дітей дали їй таку потрібну підтримку.

 — Можете нас тут висадити.

Вони стояли з однією валізою посеред дороги на кордоні Луїзіани прямуючи до  озера Каддо. Їх чекали.

— Не скажу що тут краще за наше водосховище в столиці Охаро, але не гірше це точно. Я не здивований що Ліліт вирішила залишитися саме тут, — покінчивши з заплетенням  волосся до коси сказав чоловік.

— Не засмучуй мене, як можна було проміняти дім на цей смітник з людьми які думають що хоч щось знають про цей світ, — з відразою сказала Лакріма, сидячи на валізі. — Ходімо , хочу подивитися що для нас підготувала команда .

Була лише маленька прочищена дорога до готелю для автомобілів, все інше було засаджене кипарисами. Прямуючи по доріжці вони оглядалися навкруги. Довгі кипариси дивилися сумними посмішками їм у спини. Був майже вечір, цвіркуни вже почали співати свої мелодії під тихе шелестіння води.

Навіть дзвонити не було потреби, всі вже знали та були готові приймати новоприбулих. Натягнуті посмішки люб'язного персоналу під кінець дня стали схожі на мокрі одноразові пакети.

— Ти бачив їх пошарпані пики. Вони хоч знають перед ким вони вихаркують свої "щирі" привітання, — майже кричала дівчина, коли на диван полетіла валіза та плащ.

— Ти занадто зверхньо ставишся до них. Вони прихистили багатьох вигнанців, ти повинна дякувати їм за те що деякі з наших знайшли прихисток тут. Поводишся як королівська вискочка, — все ще стоячи у коридорі прошипів Кехо.

— Ти зараз серйозно був? Вони ніхто! Ці кляті створіння вбили королівського торговця Хітамо. Залишилося тільки знайти докази, і ми зможемо вирвати у цих відлюдків стільки грошей, скільки забажаємо. Король просто очманіє від новини про те що головний цих дозволив при його ж обороні вбити цінного у наших краях ельфа. Їм не викрутитися, — проспівала вона, — Ще й королівською вискочкою назвав, хоча у самого панталони пошиті мабуть зі шкіри вуха пегаса.

— Я бачу ми тільки познайомилися, а ти вже хочеш поритися в моїй білизні, — похмуре лице пана Ле-Кехо почало набувати рожевого кольору.

Ріма вирішила для себе що подивитися на схід сонця у такому місці подалі від людей досить непогана ідея. Вона жестом підізвала напарника. Тут не можна голосно говорити про свої плани, навіть такі особисті.

— Подивимося на схід сонця? Хочу сходити на озеро, —пошепки вона.

Кехо мабуть теж хотів побачити з іншої планети сонце, єдина річ яку люди та жителі Охаро ділили разом.

— Лягай спати, я піду дізнаюся про наші робочі плани. Може інші приїдуть.

Знявши з себе одяг дівчина лягла на м’яке велике ліжко люкс номеру, залишивши записку персоналу про її вподобання сніданку вона заснула.