17

Єва

-Привіт,-відповіла я і завмерла. Просто стояла і дивилась на нього. Ми не бачились всього кілька днів, а я намагалась знайти якісь зміни в ньому. Можливо, смуток від розтавання зі мною. Але нічого такого не було. Він, як і завжди, був бездоганний. Цей факт засмутив мене, а потім я почала злитися на себе за такі думки. Це я закохалася в нього, а не він в мене. Він і не повинен був страждати, так чого я докопалася до чоловіка. Проте, ці думки все одно вдарили по моєму самолюбству.

-Поговоримо?- вивів мене з думок його голос.

-Є про що?-запитала його, намагаючись вдавати ніби мені все рівно на те, що він тут.

-Єво, я думаю, що маю тобі пояснити деякі речі. Ти все могла не вірно зрозуміти.

-Що саме? Те, що ти не вважав за потрібне розповісти мені про свою колишню дружину? Чи те, що я тобі не підходжу?

-Отже, все таки чула,-криво посміхнувся він.

-Чула і мені цього достатньо для того, щоб більше не бачитись з тобою.

-Давай зайдемо до квартири і спокійно поговоримо.

-Андрій, нам нема про що з тобою говорити. Ти все правильно сказав, нам не потрібно бути поряд, так що можемо попрощатися назавжди прямо зараз.

-Та ти можеш вислухати мене, чорт тебе забирай?-гракнув він, що я аж підскочила. Потім забрав з моїх рук ключі і відчинив двері, пропускаючи мене в середину. Я зайшла, роззулася і попрямувала в вітальню. Залізла з ногами в глибоке крісло і дивилась на нього. Андрій пройшов за мною в кімнату, але сідати не став. Підійшов до великого вікна і дивився в нього. Він мовчав і я мовчала. В кінці кінців поговорити хотів він.

-Не думав, що це так тяжко буде.

-Якщо тяжко, то можемо не говорити. Я спокійно обійдуся без твоїх пояснень. В решті решт ти мені нічого не винен. Ми знайомі два дні з походом і твоє життя мене не стосується.

-Де ти була?-раптово запитав він.

-Що?-не зрозуміла я.

-Де ти сьогодні була і з ким?-повернувся він до мене.

-Не впевнена, що тебе це стосується.

-Єво, ти хоч розумієш, наскільки ситуація серйозна? Чи ти забула, що зовсім недавно опритомніла біля трупа чоловіка? А його коханку, яка тебе напоїла снодійним, вбили...

-Яка до того ж була твоєю колишньою дружиною, ще і боялася тебе до судом. Не хочеш розповісти чому викликав у неї такий страх?

-Тебе це не стосується!-відрізав він.

-Ну от ми і повернулися до самого початку. Мене не стосується твоє життя, а тебе моє. Можемо попрощатися. Де вихід ти знаєш.

-Єво, чорт забирай. Ти можеш нормально розмовляти?-я бачила що вивела його з себе, але мені було вже все одно. Я злилася і дуже, тому на його почуття мені було начхати.

-Можу, але не буду. Що ти хочеш від малолітки? Андрій, наше знайомство було не з приємних. Я дуже вдячна тобі за допомогу, але в ній вже немає потреби. Я дізналася хто вбив Сергія, а для мене це було головне. Все інше в цій історії, як ти виразився, мене не стосується, тому розбирайтесь самі без моєї участі. Я була не емоціях в ті дні і надумала собі зайвого, але ти спустив мене на землю. Надалі, буду обережніше і не закохуватись в перших зустрічних чоловіків.

 -Ти в мене закохалася?-посміхнувся він.

-Це вже в минулому, тому не переймайся.

-Це добре. Я не найкраща персона для кохання. А що ти казала про те, що дізналась про смерть Сергія? Це правда.

-Правда,-кивнула я.

-Розповіси?

-Нічого розповідати. Все, як ти і казав, але з маленькою поправкою: ідея втягнути мене в цю історію належала моєму колишньому, але твоя колишня обіграла ситуацію в свою користь.

-Вона його вбила?-запитав він.

-Так. Вбила і підставила мене.

-А її хто?

-Це мені не відомо. Кандидатів двоє: ти і Арні.

-Все таки вона працювала на Арні?-хмикнув він.

-Так, він відправив її до брата за документами, але дістати їх їй не вдалося. Сейф був пустий, коли Сергій піднявся в квартиру.

-А Олега хто вбив?

-Сергій. У нього вибору не було.

-Он як. Де ж тоді документи і діаманти?-він задав запитання, та не чекав на нього відповіді, але я відповіла:

-Діамантів там не було з самого початку. А в кого документи не знає ніхто.

-Звідки про діаманти знаєш?-поцікавився він.

-Добрі люди розповіли.-відрізала. Мені не хотілося розповідати йому про Олексія.

-Хм, що ще тобі ці добрі люди розповіли?-запитав насмішливо і знову відвернувся до вікна.

-Нічого. Все що я знала, тобі розповіла. А зараз вибач, я б хотіла відпочити.

Схоже, моїх слів він не почув. Стояв і мовчки дивився у вікно. В той момент, коли мені це почало набридати, він тихо сказав:

-Ти дуже схожа на неї…

-На кого?-не зрозуміла я.

- На одну дівчину з мого минулого…Ти цікавилася чому Ганна мене боялася, я розповім. Вона була моєю дружиною. Недовго. Я швидко зрозумів, що в зворушливій овечці, якою вона тоді прикидалася, сидить зубастий крокодил. І поспішив її позбутися. Вона вийшла заміж за багатого папіка і поїхала з ним за кордон. Повернулася одна, сказала, що чоловічок помер від інфаркту, мабуть, притравила страждальця, але нічого від цього не вигадала. Усі свої бабки він залишив дітям, а їй якісь копійки. Красуня перебувала в сильному гніві. І стала натякати на велике кохання. До мене, звісно. Довелося їй дати грошей у борг, щоб відстала. Але вона не полишала думки мене повернути.

На той момент у мене вже була дівчина і купа проблем. Я тоді відчайдушно рвав своє місце під сонцем і опинився в халепі. Довелося залягти на дно. Де я ховався, знала моя подружка. Вона чимось схожа на тебе. Теж йоржиста. Була. Я велів їй забиратися з міста, але вона не послухалася. І потрапила в лапи до тих, хто дуже хотів зі мною побачитися. А розповіла їм про неї моя колишня дружина, яка не могла змиритися з тим, що я знайшов їй заміну.

- І що? - забарившись, запитала я, почуваючись вкрай незатишно, бо здогадувалася, що він скаже.