14

Єва

-Та пішов ти, — розлютилася я.

- Ти дівиця середніх розумових здібностей і з великою зарозумілістю.. Ти кружлятимеш у трьох соснах, поки тебе теж не пристрелять.

- Тобі то що з цього? — запитала я.

- Я ж рятівник, чи ти вже забула? Рятую дуреньких дівчат з халепи, в яку вони, за своєю дурістю, потрапили. Все, що зараз відбувається, повна хрінь.

- Як вишукано ти висловлюєшся.

- Хочеш пораду? — не звернувши на мої слова уваги, знову посміхнувся Маршал.- Не скидуй все в одну купу. Ви зробили поспішні висновки. Тому нічого путнього з вашого розслідування не вийшло.

- Звідки тобі знати?

- Здогадуюсь. Розкажи — і перевіримо, правий я чи ні.

- Знайшов дуру, — пирхнула я.

- Як знаєш. Одна ти все одно не впораєшся.

- Допустимо, я майже ідіотка, а ти розумник, що я маю шукати?

-Бабло,-лаконічно відповів він.

-Яке?-незрозуміла я.

- Звичайне. Одні люди мають гроші, і вони хотіли б їх зберегти. В інших немає, і вони мріють їх отримати. Прикинь, хто хотів зберегти, хто отримати, і за кілька днів схопиш убивцю за руку. — він весело мені підморгнув, а я зажурилася.

-Так ти на каміння націлився?-здогадалася.

-Мимо,-весело засміявся Олексій,-каміння туфта.

-Не зрозуміла. Що ти маєш на увазі?

-Саме те, що сказав. Не було в Олега ніякого каміння. Він цю казку всім розповідав, щоб ніхто не зрозумів, що саме йому знадобилося у старого.

- Ну, якщо не було, тоді точно всі мої здогадки мимо. Немає там ніякого бабла.

- Та ну? А якщо подумати?

- Хоч голову зламай, все одно хрінь виходить, - вирішила я поскаржитися на життя.

- Це тому, що ти йдеш найпростішим шляхом, всі події пов'язуєш в один вузол. Як старший товариш довірливо повідомляю: видимість правди і правда — зовсім не те саме.

- Допустимо. Але тоді зовсім нічого не виходить.

- Якщо не виходить, почни спочатку. І розглядай кожну справу окремо. Ось і все.

- Розумно. А ти в минулому житті ким був, приватним детективом?

- Я набагато гірший, — скривився Маршал.

- Чомусь я так і подумала. Гаразд, післідую твоїй пораді. Ти випадково не спілкувався з Ганною?

- Якийсь час, — кивнув він.

- А що потім?

- Ця мила дама якось попросила мене про послугу. Грошового характеру. Я допоміг їй. Потім допомагав ще тричі. Апетити у дамочки зростали, до того ж мою щедрість вона витлумачила по-своєму і дуже своєрідно. З'явилася якось темної ночі і почала зі скарг на життя, а потім спробувала роздягтися, що захоплення в мене не викликало. Стало зрозуміло: все це треба припиняти і дуже швидко. Я допоміг їй одягнутися і попередив: грошей більше не дам, у свою постіль не пущу. З моєї квартири вона вилетіла як ошпарена і відразу стала членом клубу моїх ворогів. Мене це цілком влаштувало, ворог з неї нікудишній, а остогидла вона мені на той час до снаги.

-Значить коханцями ви не були?-уточнила я.

-Боже збав! Без мене охочих вистачало. І випереджаючи твоє питання, одразу скажу: допомогав я їй тільки через людські якості і дитячі спогади.

-Ти в дитинстві був в неї закоханий?

-Господи! Мила, зав’язуй дивитись мелодрами. -скривився він,- Ми жили колись в поруч. Її брат був старший і його не сильно хвилювало життя дорогих родичів, він звалив звідти при першій можливості. Їхні баба з дідом любили прикластися до пляшки і часто робили це з моєю мамашою. Анька нікому не потрібна була і росла собі сама. Мені було її шкода, хоча вона і була молодша від мене, але я взявся її оберігати. Що ти так дивишся? Тобі ніколи не зрозуміти такого життя.

Я не сумно було це визнавати, але він мав рацію. Я виросла в заможній родині і ніколи не замислювалася, як тяжко живеться деяким дітям. Мені стало ніяково від цих думок і я поспішила повернутись до розмови:

-Що було далі?

-Далі? Далі я виріс і також звалив з рідних пенат. Анька в той час уже підживала з місцевим фермером. Хоча вона і була тоді малоліткою, але кого це хвилювало. Їй хотілося відвалити від запійних родичів і кращого життя. Тому вона не вигадала нічого кращого, як захомутати мужика з баблом. На той час мене вже хвилювало моє світле майбутнє, тому я мало парився через її життя.

Декілька років я не чув про неї і не згадував. Як в один день зустрів її на порозі мого офісу. Тоді вже я зміг встати на ноги і сильно здивувався цій зустрічі. Вона розповіла сльозливу історію про те, що фермер проміняв її на більш хазяйновиту жіночку і відправив на всі чотири сторони без копійки за душою. Вона подалася в наші краї за кращою долею. В надії на допомогу брата. Але він її відшив і знатися з нею не хотів. Запропонував влаштовувати своє життя самій. Далі ти знаєш.

-Після того як ти відшив її, ви ще бачилися?

-Пару разів, але я завжди уникав спілкування з нею. Про її «подвиги», звісно, чутки доходили, але мене це вже мало хвилювало.

-Це дуже цікава історія, але що ти пропонуєш?-поцікавилась я.

-Для початку, дізнаємось чи так вже випадково Анька стала коханкою твого колишнього. Він не справляв враження заможного чувака, яким вона віддавала перевагу. До речі, що спонукало тебе вийти за нього? Невже велике кохання? Тоді не розумію, чому він зв’язався з Анькою. Від дівчинки з твою зовнішістю, баблом і великим коханням не бігають на ліво. Невже в ліжку нічого не можеш?- удав він на обличчі шок від цієї думки.

-Іди до біса!-розлютилася я.

-Вгадав чи ні?

-Ні!

-Тоді як так вийшло? Може ти його зовсім не кохала? Ми, чоловіки, таке відчуваємо. А якщо не кохала, то за яким хріном заміж поперлася? Я б зрозумів, якби через бабки…

-Я і сама не знаю,-тихо відповіла я. Вже давно задавалась цим питанням. Навіщо мені був цей шлюб?- Він запропонував, а я погодилася. Не знаю.

-Мала, відкрию тобі таємницю, якщо тобі хочеться щоб не так сумно вдома було, то краще заведи собі собаку, а не мужика. Через таких як ти, ми потім мучаємось питання «Що я роблю не так?»