11

Єва

Андрій поїхав, а я не могла знайти собі місця. Вже зовсім не розумію, що відбувається. Я впевнена, що в квартирі Олега була Ганна. Вона була його сестрою і це пояснює її присутність там, але вона ж…мертва. Як так може бути? Хто вбив її? Якщо, як ми думали, це вона вбила Сергія і підставила мене, то хто зробив це з нею? Що взагалі в неї за життя було і куди вона втягнула мене? Треба терміново знайти людину, яка зможе мені розповісти хто така насправді ця Ліза – Ганна. Я спробувала згадати всю інформацію, яку дізналась за останні дні. В голові випливло ім’я «Віра». Її прізвище мені ще тоді здалося знайомим. Скоріше за все я чула його від батьків. Але в кого ж мені запитати, щоб не нарватися на гнів родичів. Я досі дивуюся чому мені ще ніхто не телефонував. Думаю, татові вже донесли, про смерть Сергія, але чомусь вын мовчить. Не встигла я про це подумати, як мій телефон завібрував. «Мама». Блін, ну і хто мене за язика тягнув? Робити нічого, доведеться відповісти.

-Так, матусю!- «заспівала» я в слухавку.

-Привіт, люба! Ти як? Я тільки що дізналась? Ти чому нам не зателефонувала? Як це сталося і що каже поліція?- потік запитань від мами не зупинявся, треба було щось терміново робити.

-Мамо!- спробувала я її зупинити,- Все нормально. Поліція нічого не каже. Ну особисто мені, можливо, Костя щось знає, краще у нього запитати.

-Я і запитаю. Невже ці йолопи дійсно вважають що ти це зробила! Я як повернуся, рознесу їхню контору до фундаменту. Як можна було таке вигадати? Як ти взагалі там опинилася? Ще й разом із ним?

-Я подрузі допомагала оцінити будинок…

-Подрузі?- закричала вона,- Ти при своєму розумі? Яка подруга? Вона була коханкою твого чоловіка! Як ти могла спілкуватись з нею, ще і подругою називаєш. Єво, та що з тобою коється? Все, мені набридло це, я телефоную дідусю і ти їдеш до нього, доки ми не повернемося за Штатів…

-Мамо, не треба. Я не поїду.

-Ще й як поїдеш…

-Ти, здається забула, що я вже давно повнолітня і можу сама розібратися зі своїм життям. Я не хочу сваритися, але ти вже переходиш кордони!- раніше я ніколи не дозволяла собі так розмовляти з нею, але стрес останніх днів дався взнаки і я погано себе контролювала.

-Як ти можеш так говорити? Я ж хвилююся за тебе. Ти моя дитина і мені важливо щоб ти ділилася подіями свого життя. - в маминому голосі почулися сльози. Вона завжди так робила, коли починала маніпулювати. Я добре її вивчила і тому не повелася на це.  

-Не треба хвилюватись. Я впевнена, що поліція в усьому розбереться. Як там тато?

-На зустрічі зараз. Я йому ще не говорила. У нас ці дні завал і він не відповідав на телефон. Не хочу поки що турбувати його. Костя сказав, що усе контролює. Але сама розумієш, сказати доведеться.

-Зможеш заспокоїти його?

-Спробую, але серйозної розмови тобі не уникнути. Ми повернемося за тиждень, якщо нічого не трапиться. До того часу, я тебе благаю, не влізь нікуди. Що з тілом Сергія?

-Не знаю, -чесно відповіла я і мені стало ніяково. Я навіть не замислювалася про те, що робити далі. По суті, ми вже розлучені, отже його тіло забере мати. Коли я такою стала?

-Як же так? Він же твій чоловік, хоч і колишній, а ти не знаєш навіть про поховання. Хоча, я навіть не знаю як тобі туди йти, та мегера всіх собак на тебе спустить. Ні, краще тобі не їхати. Я про все дізнаюсь і відправлю від нашої родини допомогу.

-Мамо, я розберуся. Не треба нічого робити.-спробувала я, але її вже було не переконати. Подумки махнула рукою і хотіла було попрощатись, як згадала про Віру.- Мамо, а ти пам’ятаєш Мартинова?

-Льва Степановича? Звісно. Гарний чоловік був. А чому ти запитуєш?

-Його останню дружину Віру знаєш?- відповіла питанням на питання. Мені не хотілося зараз нічого вигадувати, тому я спробувала так.

-Бачила її декілька разів. Так і ти також з нею знайома. Згадай відкриття студії Ілони, вона також там була і нас знайомили. Блондинка в голубій сукні. Ми ще не могли зрозуміти хто вона така.

-Пригадала. Так ось чому мені знайоме її прізвище.- стукнула себе по лобі. І як я могла забути її. Ця дівиця перебрала того дня і намагалася влаштувати танці на столах.

-Чому вона тебе цікавить?-не заспокоювалася мама.

-Та знайома про неї розповідала, а я не могла пригадати хто це. Тепер все нормально.

-Ну тоді добре. Все, мені потрібно йти. Будь ласка, будь обережна. І подумай про те, щоб поїхати до дідуся.

-Подумаю,-запевнила я її і попрощалася.

Тепер я точно згадала хто така Віра. Дівчина язиката і, можливо, якщо я зустрінуся з нею, то зможу щось дізнатись про Ганну. Залишилося тільки зустрітись з нею. Я знайшла номер Ілони, маминої подруги і хвилин двадцять вигадувала причину по якій мені потрібно було терміново зустрітись з Вірою. Ілона сказала що Віра змінила номер і нового у неї немає, але згадала її адресу і обіцяла прислати в смс.

Я вирішила поїхати навмання, сподіваючись застати її вдома. Втім, ще питання, чи захотіла б вона зустрітися зі мною, і в тому, що я звалюся їй, як сніг на голову, були свої переваги. Спустилася на стоянку і побачила, що колесо у мого авто спущене повністю. Чортихнулася і викликала таксі. Потім буду розбиратись з машиною, зараз мене більше хвилювала зустріч, яка, сподіваюсь, відбудеться.

Віра жила у величезному будинку біля ринку. Водій висадив мене поряд з ним. Знайти потрібний під'їзд виявилося непросто, дім на дві нерівні частини розділила арка. Переконавшись, що потрібний мені під'їзд з боку вулиці відсутній, я звернула в двір.  

Я підійшла до дверей, набрала на домофоні номер квартири і почала чекати. Цю операцію довелося зробити двічі, перш ніж я почула голос Віри:

– Хто?

– Мене звуть Єва Залавська. Я хотіла б поговорити з вами.

– Залавська? А чому ви без дзвінка?

– Вибачте. Але я із поганими новинами.

– А що сталося? Гаразд, заходьте, - буркнула вона, зрозумівши, що досить безглуздо тримати мене перед дверима. – Сьомий поверх.