10

Андрій

-Чорт, чорт, чорт!- вилаявся я і вдарив кулаком по керму,- Цього просто не може бути!

Я летів на базу, порушуючи всі правила дорожнього руху. Штрафи за перевищення швидкості зараз турбували мене найменше. Труп, що я знайшов у квартирі Олега, просто довів мене до шокового стану. Спочатку я реально подумав що в мене глюки! Краще б це були вони…

-Гром, ти чого тут?- запитав здивований Пашка.

-Швидко в мій кабінет.

Більше він нічого не запитував. Я влетів в кабінет, ввімкнув комп’ютер та під’єднав до нього телефон, вивантажив фото, що зробив у квартирі та вивів його на екран. Пашка стояв і мовчки спостерігав за моїми діями, але варто йому було побачити фото, як його обличчя стало блідим і він мовчки опустився на стілець.

-Це ж… Як?

-Та хуй його знає як!- закричав я і зі злості скинув на підлогу все, що було на столі.

-Почекай, ти впевнений що це вона? Можливо просто схожа і ми помиляємося?

-Помиляємося кажеш? Гадаєш, що я не впізнаю власну дружину ?

-Хрінь якась! Гром, це не може бути вона… вона ж…померла…

-Думаєш я забув про це? Як я міг забути, якщо за підозру в її вбивстві я ледь не сів на двадцять років? Сука!

Мене вже почало трусити від злості. Я ніхрена не розумів що відбувається. Як моя дружина, яка померла три роки тому, може бути зараз у квартирі Бритого. Судячи зі слів Єви, вона і вдавала з себе Лізу. Як же я одразу не зрозумів про кого розповідає Юрій? Та як, прізвище у неї було інше, коли ми познайомились та і до сьогоднішнього дня я вважав її мертвою. Навіть не згадував.

- Дзвони Соломону, у нього є свої люди в поліції, треба дізнатись що з трупом і чи дійсно це вона.- сказав Пашка.

Я набрав номер і коротко повідомив своє прохання. Він вислухав і обіцяв дізнатись.

-Що плануєш робити?- запитав він мене.

-Тепер вся ця історія стає особистою. Буду рити, доки не дізнаюсь що за хуйня відбувається. Ти обіцяв допомогти,- нагадав йому.

-Все в силі, ввечері чекаю на тебе. Після восьмої, бо раніше він не приїде.

-Дякую, — відповів я і поклав слухавку. Потім повернувся до друга,- Паш, сам розумієш, зараз це першочергове питання. Все інше потім. Дізнавайся все, що тільки можливо. І треба знайти людину, яка допоможе покопатись в тій історії з Оксаною. Якщо не її труп тоді знайшли, то потрібно дізнатись хто то була така і як їй вдалося стільки років приховуватись.

-На це потрібен час, але я все дізнаюсь, не сумнівайся. З тобою хотів поговорити Макс, це стосується Бориса. Зустрінешся з ним?

-Так, домовляйся.

-А що з Євою?

-Вона вдома, нехай поки що побуде там.

-Ти їй скажеш?

-Не знаю,- провів я долонею по обличчю,- все дуже заплутано. Можливо, краще зовсім її вивезти з міста, але для цього доведеться розмовляти з її батьком. А він зараз в Штатах. Телефонам я не довіряю, тому чекаємо. Поки що нехай буде на очах, мені так спокійніше.

Ми ще поговорили, чекаючи на Макса. Розмова з ним не сильно щось прояснила, але він довідався, що Олег дійсно хотів вивезти камінці, але не встиг. Виходить, той хто його вбив їх і забрав. Я попросив його тримати мене в курсі, якщо вони засвітяться. Після його уходу зробив декілька дзвінків та зустрівся зі знайомими, намагаючись якнайбільше дізнатись про Олега. Нічого, чого б я не знав не було. Надія залишалась тільки на вечірню зустріч з другом Соломона. До неї ще є декілька годин, тому вирішив поїхати до Єви. Вона мені ні разу не телефонувала, а я, придурок, так був захоплений своїми емоціями, що ні разу не подумав про те, як вона почувається. Адже труп вона бачила і, скоріше за все, була налякана.

Мені було соромно за свою поведінку, але я просто не звик до таких дівчат, як вона. Мене ніколи не хвилювали їхні почуття, адже навколо нас завжди крутилися баби, котрі за ради грошей були готові на все. А почуттями таких дівчат я і не планував перейматись. Але вона інша. Зовсім інша, а я повівся як мудак.

Сварив себе на чому світ стоїть, доки підіймався на потрібний поверх. Натиснув кнопку дзвінка і підготовлював промову, щоб попросити вибачення. Але мені ніхто не відчинив. Я натискав на дзвінок уже четвертий раз — безрезультатно.

-Тільки не це!- злякався я і дістав з кишені телефон. Набрав її номер і видихнув, коли почув в трубці спокійне: «Слухаю!» Мені стало легше дихати, але за мить на місце полегшення прийшла лють і я заволав в слухавку:

-Де тебе чорти носять?