Розділ 4. Розважливий грубіян.

- Так, я друге завдання виконала із занесення до таблиці нових постачальників! З перевіркою документації Оленка розібралася. З корпоративною поштою розібралися! - Схилившись до столу, просвічувала Лідія Петрівна.

- Інформацію про наявні товари на складі, щойно перевірили ще раз! - Заглядаючи в приймальну відрапортувала Аня, і тут же швиденько зникла з поля зору.

Наталія вже не звертала уваги на подібний темп роботи в цій будівлі та лише зрідка поглядала на значний список завдань, що повільно викреслювався. Якоїсь миті її захлиснув азарт. Вперше вона мала можливість особисто заповнювати таблицю з розкладом працівників гіпермаркету на наступний місяць. І вона зі старанністю звірялася з усіма даними які у неї були. Закушуючи губу, дівчина з впевненою ретельністю вводила необхідний текст.

Не бажаючи припуститися навіть найменшої помилки, вона геть чисто на чисто забула про обід бажаючи закінчити свою справу якнайшвидше.

- Програмний код web-сайту компанії потрібно відредагувати!

Пролунав з боку дверей хриплуватий чоловічий голос. Швидше за все, то місцевий офісний грубіян вже повернувся після своєї обідньої перерви й зараз зажадав іншого роду їжі.

- Це до адмінів, - додав він, прослизаючи в прохід дверей власного кабінету. - Сама до них сходи. Особисто переконайся, щоб усе виправили як я їм направив. І документацію перевірити ще раз треба, по дорозі зазирни до фінансового відділу.

Чоловік діловито хмикнув і тільки після цього глянув у бік дівчини, що різко засмутилася. Після чого щільно зачинив за собою двері.

Вона тільки подумки перехрестила поглядом двері, що різко зачинилися, і повільно направила погляд на монітор офісного комп'ютера. Очі ковзнули на час, де вже було 15:03. А це означало, що варто поспішити.

- Будівля, у нас велика.

Винувато простогнала Лідія Петрівна, яка стояла поруч і вважалася тут за старшу.

- Поки з однієї частини дістанешся, можна заблукати.

Жінка скрушно хитала головою з боку на бік, стискаючи губи в тонку лінію.

- Тим більше для новенької. - Додав хтось із дівчат, хто в цю ж мить зазирнув до приймальні.

- Я так розумію, що ці відділи в різних частинах будівлі? - Перепитала її про всяк випадок Наталя.

Помітивши впевнений кивок, знову глянула на щільно зачинені двері та ще раз про всяк випадок перехрестила їх поглядом.

- Краще поквапиться. - Хмикнула їй у відповідь жінка. - Відділ програмістів на п'ятому поверсі. Фін відділ у нас на шістнадцятому, у правому крилі будівлі. А «цей» у будь-якому випадку особисто все це перевірить, ще й висловить своє невдоволення.

Її погляд впевнено ковзнув на двері й Наталія сама вже мала намір висловити так званому начальству все, що думає про його команди. Адже за попередню частину доби їй уже довелося багато дізнатися про його звички та ставлення до робітників.

Глибоко вдихнувши та повільно видихнувши, вона плавним кроком пропливла до дверей. Різкий ривок і великі дверцята з легким стукотом відчинилися.

- Тобі щось не зрозуміло?

Густа темна брова в ту ж мить слабо піднялася і на його вустах з'явилася слабка напівпосмішка. Чоловік уже сидів на своєму робочому місці та, мабуть, почував себе чудово.

Увійшовши до кабінету, вона навіть трохи пом'якшала. Кабінет здавався просторим, розміром приблизно у чверть футбольного поля. Де практично через весь кабінет стояв довгий стіл, який тягнувся до офісного злегка вигнутого столу.

Вікна через всю стіну добре висвітлювали чоловічу фігуру, що сиділа в затишному м'якому бардовому шкіряному кріслі, точнісінько такого ж кольору як і сам стіл. А шикарний вид на висотні будівлі, що відкрився перед її очима, і зовсім змусив на деякий час Наталію забутися.

- Ти щось хотіла?

Вторила самовдоволена гарненька чоловіча фізіономія.

- Чи одразу до справи?

Його права рука в ту ж мить піднялася до застебнутих ґудзиків білої сорочки. Ліва теж ковзнула під стіл і він відштовхнув крісло від столу. А яскраві диявольські іскорки у його карих очах ясно дали зрозуміти про двозначність його висловлювань.

Прокинувшись від деякого виду шоку, вона повільно попливла по проходу прямуючи до столу свого нового знайомого, щоб різко зупинитися всього за кілька кроків від нього і пробурмотіти:

- Забийся в кут... покрийся пилом мрійник.

Складаючи руки на грудях, вона тільки посміхнулася продовжуючи милуватися на раптово виниклу посмішку на його губах.

- Бажаю тобі знайти свій п'ятий кут, щоб забитися там і зрозуміти нарешті, що дорослих чоловіків варто поважати дівчинко.

- Вибачте, що я кажу, коли ви перебиваєте.

Наталія тільки ковзнула по його обличчі поглядом для того, щоб візуально визначити, що цей так званий «дорослий чоловік» не набагато старший за неї. Або, швидше за все, він просто добре зберігся і виглядав приблизно на 30 років.

- Твоїм би язиком на морозі залізо лизати... - пробурчав він кидаючи погляд у папери, що лежали на своєму столі.

Вона лише заплющила очі та на одному видиху відповіла:

- Я не зможу працювати за таких умов. Грубості стосовно себе, я не потерплю і тому відповідаю тим же. Вам варто переглянути свою поведінку стосовно мене та інших робітниць цієї компанії. Інакше незабаром залишитеся зовсім один.

- Не тобі мені вказувати, як ставитися до персоналу. Але... так і бути, я подумаю про це пізніше. Ви мені підходите Наталія Вікторівна, завтра до одинадцятої чекаю на вас, на робочому місці й не спізнюйтеся. Волосся зв'яжете в пучок і одягніть костюм, а то не за регламентом одягнені. На сьогодні ви вільні. - Пролунав грубий тон і чоловік миттю став серйозним.

Випрямивши спину й оглянувши його строгий діловий стиль, і так само розстебнуту на два верхні ґудзики сорочку. Дівчина подумки підбадьорювала себе, адже не все так погано. Нехай він був грубий, але їй було цікаво з ним спілкуватися.

І він, мабуть, був задоволений собою, занурившись у процес огляду, мабуть, якихось важливих паперів. Тільки трохи стислі розтягнуті губи видавали в ньому якусь подобу задоволеності.