Розділ 3. Я живу заради того, щоб жити.

Воронов носив флісові костюми та грав на акордеоні. Дивне поєднання у парі з Богданівським, який любив класичний одяг із високоякісної вовни та не погано малював. Але ніхто з них не займався улюбленим заняттям на людях. Кожен із цих двох чоловіків знав про захоплення один одного і приховував це від оточення.

Часом ці двоє обідали разом, іноді вечеряли та дуже рідко пили разом каву на сніданок. А ще, їхні смаки разюче відрізнялися, але обидва чоловіки любили жінок.

Найзвичайнісінький будній день, і ці двоє закінчували свій обід у маленькому звичайному ресторанчику. Який знаходився всього за квартал від їхніх офісів, десь посередині між. Ну... якщо прокреслити по карті міста.

- Ти сьогодні на машині? - Звернувся Воронов до товариша.

- Ага! Взяв машину під пахву, перейшов дорогу і тут як тут. - Реготнув він другові у відповідь.

- Я теж не взяв. А дарма ... - щиро зажурився Воронов.

- Гадаєш подужаєш? - Богданівський, як завжди, намагався підчепити товариша.

- Дивлячись скількох.

Повертаючи другові дитинства погляд, Воронов відкинувся на спинку диванчика і взявся виколупувати зубочисткою застряглі залишки обіду в зубах. Чим і почав дратувати його.

Виявляється кожен із чоловіків мав на увазі у своїх словах різний зміст. Той же Богданівський, розмірковував про те, як його худорлявий товариш підніме свій Lincoln вагою приблизно дві тисячі кг.

Сам же Воронов розглядав дівчат, які щойно наблизилися до барної стійки. Кожна з них на грудях мала бейджик з ім'ям.

- Карен чи Тетяна? - Замислено простяг той, відкидаючи зламану зубочистку на тарілку.

- Обидві? - Денис здригає у здивуванні брови.

- Таня - перезрілий плід. Карен - безкрайня рівнина, але і в ній є свої принади. Наприклад, очі! А ці ніжки, довгі та...

- Худі? - Перепитав його товариш злегка нахилившись вперед.

- Багато ти розумієш. Між іншим, такі як вона можуть бути недолюбленими. Ця... ммм, Карен. Може віддати всю себе, у момент випадкового зв'язку. І... це чудово можу тобі сказати.

- З якого це часу тебе почали цікавити офіціантки? - Губи на обличчі чоловіка розтяглися в єхидній усмішці.

- Краще скажи мені, де ти забув вмістилище своїх штанів? Точніше те, що має бути в них.

- Не розумію про що ти.

Тепер була черга Богданівського відкидатись на спинку сидіння. І він скористався цим моментом, щоб трішки помасажувати собі скроні.

- Ого... Денисе. І хто ця краля?

- Знати б ще про кого це ти.

Він здивовано знизує широкими плечима, зобразивши на обличчі награну посмішку.

- Головне, щоб уночі дивлячись на ту красуню ти не думав про когось іншого.

Воронов миттєво заспокоївся. І, прикривши очі, з-під опущених темних вій продовжив спостерігати за товаришем.

- Наприклад про Тетяну?

Темна брова друга дитинства різко злітає догори.

- Таня це широкі м'які стегна, повні груди та звукопідсилювачі стогонів...

- Ахах, кажеш так, ніби вже випробував цей зрілий плід.

Богданівський тільки скосив погляд на товариша, після чого перевів погляд на офіціантку Тетяну. І помітивши легкий рум'янець на щоках зрілої, приблизно тридцяти п'яти річної жінки, одразу повірив у свої припущення.

- Ось Карен, це зовсім інша річ. Така худа, і водночас така вузька... - продовжував Воронов.

На його друга раптово налинули роздуми й він почав вдивлятися у вікно. Де вітер ганяв на світло-синьому небу начисто виметені білі хмарини. Рідкі худі дерева жестикулювали своїми пухнастими гілками в різні боки. Зачинені вікна та сірі багатоповерхові будівлі навпроти, навіювали на нього тугу.

Адже Денису, ось щойно дійшло, що раніше він був анітрохи не кращий за свого друга Стаса. І варто йому було тільки поманити будь-яку з офісу, як вона відразу ж задерши спідницю застрибувала на його робочий стіл. А далі ця щасливиця вже розігрувала із себе блудницю.

Він раптом став усвідомлювати, що в якийсь момент перебродив усередині. Повною мірою придивляючись до всіх жінок, яких достатньо було лише поманити товстим гаманцем і все.

Його знуджений погляд знову метнувся до зрілої Тетяни. Чашка Е або F в обсязі грудей, під одягом не розібрати. Повні соковиті губи були щедро нафарбовані безбарвною помадою. Мабуть, кожен чоловік рано чи пізно стикається з подібною дилемою саме у поглинанні такого виду хімії.

А дівчина тим часом зітхнула. І повні груди здіймаються, привертаючи увагу більшості присутніх у залі чоловіків.

Богданівський одразу уявив, як його худорлявого товариша затискає між цими величезними опуклими м'якими кулями. А випадає він звідти вже як дохлий, повністю вичавлений молюск.

Його погляд у якийсь момент перетинається з рудоволосою Тетяною і він обдаровує рум'яну дівчину посмішкою ката. Немов би вже підігнали візок для її потрухів і він повільно... витягує цей довгий... клубок кишок і кладе в цей візок.

А що? Життя – це виживання. І через відсутність ікл, сильніший буде керувати слабшим. Звичайно ж, повногруда Тетяна тут же опускає погляд. Потім переводить його на величезний екран на стіні, майстерно граючи свою роль кокетки.

Ось тільки Богданівський, як і сам Воронов, давно вже не потрапляють на подібний трюк. Він цілком собі годився, лише для того, щоб розважитися з нею кілька ночей, але не більше.

Кожен із цих двох чоловіків довго розмірковував, намагаючись розкусити подібний вид поведінки жінок. Не рахуючи себе на стільки примітивними особинами чоловічої статі, які так легко попадуться на подібний гачок.

На думку Богданівського, це було схоже на замкнені двері. Він усередині, а вона зовні. Можна ж просто постукати. Ну, чи хоча б спробувати постукати в ці зачинені двері. А вона стоїть, треться об них. Лиже, облизує та кліпає їй оченятами. Немов ці двері відчиняться після таких ось примітивних дій.

Є люди, які так чи інакше не можуть чинити опір пристрасному бажанню влізти в клітку до дикого звіра. Не боячись бути з'їденими чи пораненими. І без побоювання відчиняють ці двері, без жодного на те дозволу. Вважаючи, що вони вже підкорили цього чоловіка одним лише лясканням накладних вій або ще, що там ще можна наростити чи намалювати.