Розділ 2. Гірше вже нема куди.

Продовжуючи тихенько стояти посеред просторого кабінету, вона непомітно ввімкнула диктофон на своєму телефоні. Наталія сама не знала, чому так, зробила. Швидше за все їй просто подобався його голос і незвичайна чемність з якою чоловік із нею розмовляв. Їй здавалося це надто незвичайним та дивним.

- Я не буду тебе поки опитувати, з приводу твоїх знань та вмінь.

- Але... - спробувала заперечити дівчина.

- Хіба ти не прийшла сьогодні на співбесіду? Перейдемо відразу до справи, у процесі й з'ясується, що ти вмієш. Отже, завдання на сьогодні... - чоловік говорив швидко.

Все нові та нові вказівки так і сипалися з його рота. Ніби він боявся, що вона зараз же почне йому заперечувати й негайно втече з цього кабінету.

Глибоко дихаючи від хвилювання. Наталія все ще перебувала в тихому, мовчазному шоку та споглядала на похмурого грубіяна, намагаючись запам'ятати всі завдання, які він перераховував. Ось, при вході в офіс, де в неї з ранку було призначено співбесіду, він її зловив. А тепер вона буде змушена проходити стажування секретаря, і чомусь саме у нього.

Стоячи спокійно на одному місці, вона натягла на обличчя слабку посмішку, подумки готуючись до найгіршого. Але схоже чоловік був повністю занурений у робочі моменти й намагався не відвертати свою увагу на щось інше.

- Тобі все зрозуміло? - Нарешті він закінчив свій діалог.

- Так, Денисе Валерійовичу, - невиразно пробурмотіла вона.

Він говорив так багато, і на той момент вона вагалася, гадаючи, чи зуміла все запам'ятати. Тому подумки тріумфувала, що встигла передбачливо включити диктофон. А ще Наташа сильно сумнівалася, що ці всі справи зможе зробити за весь день. Але, не зважаючи на подібні роздуми, вона продовжувала тихенько стояти й натягувати невинну посмішку на губах.

- Тоді можете бути вільною. Ваше робоче місце прямісінько за дверима. Намагайтеся не заблукати, - з легким смішком повідомив він.

У неї відразу виникло бажання покинути це місце і взагалі будову. Але попри це, вона слабо кивнула. Після чого розвернулась і на ногах, що ледве гнулися, попрямувала до виходу з його кабінету.

Виходячи за двері, Наталка слабо видихнула і тільки після цього з панікою усвідомила, що двері за собою забула причинити. Але на її полегшення, здається, що чоловік і зовсім не звернув на цю її слабкість уваги. Або просто був зайнятий своїми справами, звернувши погляд до монітора комп'ютера.

Виходячи з приймальної, щоб освіжитися і дізнатися у місцевих, де що тут знаходиться. Наталя тут же натикається на групу дівчат, що зібралася у коридорі.

- Як ти? - Вигукує одна з них у занепокоєнні.

Вперше бачачи подібну реакцію, вона все ще мовчить безмовно киваючи. З минулого колективу їй уже відомо, що варто більше мовчати і якомога менше, що-небудь розповідати. Так чи інакше, те, що ти скажеш після - використають вже проти тебе. Та й сказати їм поки що не було чого.

- Він тебе прийняв?

Здивовано вигукує з натовпу вже інша більш світловолоса красуня приблизно тридцяти п'яти років.

Наталія знову слабо киває, і мовчить зосереджено вивчаючи простір навколо, що відкрився. Де був просторий прохід, в якому вони всі й стояли. Відкриті двері з такими ж просторими кімнатами приймальнями, трохи далі затишний зал для відпочинку і ще безліч зачинених дверей.

- Все запам'ятала? - Перепитала в неї строго одягнена жінка приблизно п'ятдесяти п'яти років з тугим пучком на потилиці.

- Диктофон, - відповіла з усмішкою їй Наталка.

Тут же переконуючись, що запис справді зберігся і прослухати його вона зможе ще безліч разів.

- Давай, вмикай! Допоможемо. - Зажадала ще одна елегантно одягнена дівчина з прямим темним довгим волоссям.

- А, це хіба зручно? - Перепитала їх Наталка, зовсім не вірячи в те, що вони дійсно щиро збираються їй допомогти.

Тут же почувши з усіх боків від дівчат смішки та тихі перешіптування. Потім найстарша з них вийшла в перед і простягаючи руку представилася:

- Лідія Петрівна, колись була його секретарем. Але цьому монстру не догодиш. Понад два тижні у нього протрималася і це поки що найбільший термін з усіх. Відділ кадрів направив мене на допомогу до цього відділу. Протримаєшся місяць, тебе затвердять на посаду особистої помічниці цього грубіяна.

- А не витримаєш, будеш десь вісімдесят шостою, що не впоралася за час його призначення на посаду заступника директора. - Додала білявка з ластовинням на обличчі. - Я Ганна Дудаєва, можна просто Аня і всі ці завдання ми виконуватимемо, всі разом. Вони на весь відділ.

Наталя тільки видихнула в полегшенні, спокійніше вдивляючись у вікна, що були далі коридором.

- Вісімдесят шостою? - Здивовано видихнула вона.

Їй нарешті дійшло, яка кількість людей була звільнена з цієї посади.

- Нічого собі! І куди дивиться директор?

- Так Денис Валерійович один з акціонерів. Тож йому в жодному разі нічого не скажуть. Так і буде витік кадрів. Цього грубіяна ніхто не витримує.

Маленька, але міцна долоня з тяжкістю поплескала її по плечу.

- Витримати зможе, напевно глухонімий і на додачу ще й сліпий. - Підтвердила білява дівчинка худенької комплекції.

- Працювати з ним важко, у моральному плані. - Закивала Лідія Петрівна. - Ця вакансія завжди вільна і до нього вже ніхто не бажає йти. Тож тебе й направили сюди.

Наталія тільки знизала плечима і про всяк випадок змовчала. Ну не казати ж їм, що він сам її сюди приволік.

- Єдиний плюс, хороший оклад. Але і його ти скоро не захочеш після такого відношення начальника до тебе.

З десяток дівчат дружно перекосили личка в кривих гримасах і почали переглядатися, киваючи один одній в згоді.

- І навіщо тебе тільки сюди послали...- похитуючи головою, пробурмотіла Лідія Петрівна. - Ти, ці, завдання запиши та позначай, що вже виконано. І головне — нічого не пропусти. А то догану всі отримаємо. На початку, я тобі підказувати буду, що і де знаходиться. Після, вже сама знатимеш.