Розділ 1. Янголи не плачуть.

Усі люблять гру у мовчанку. Особливо в прохолодному офісі, коли на вулиці спека і тобі нема чого сказати своїм «змійкам» колегам. І це виявилось найкращим вибором, бо кабінет шефа був, як завжди, відчинений.

Правду кажуть, що якщо закрити банку з отруйними павуками та струснути її. Зрештою виживе лише один. Зі зміями, до речі, так само. Що вже казати про маленький офіс одного зі збиткових видавництв. Що навряд чи тримається на плаву. У ньому практично всі працівники були жінками. Ну... крім самого шефа, звичайно. І цей милий на вигляд дідусь все-таки знайшов вихід із ситуації, контролюючи всіх. Відчинивши двері свого кабінету.

Хоча й «милим» його можна було назвати лише на перший погляд. А от поспілкувавшись із ним день, ну... чи два. Відразу розумієш, що краще вже залізти в банку з цими отруйними павуками й тихенько там не ворушачись жити. Так хоча б шанс на виживання підвищено. Тим більше двері відчинені й кожен із цих ссавців бажає спокійно відсидіти свій робочий день до кінця.

Ранній вечір понеділка, Наташа як завжди з нудьгою дивиться у свій монітор. І їй не відірвати свій зад від робочого крісла ще щонайменше дві години. Власне, як і таким самим працівницям як вона. І це все через грізного і строго начальника. Тому що всі свої справи потрібно вирішувати в обідню перерву чи вже вдома!

Годинник на робочому столі цокає, відбиваючи чергову годину часу, і дівчина з сумом переводить погляд до вікна. У спогадах проноситься суботній спекотний день із зустріччю агресивно налаштованого суб'єкта та на душі миттєво теплішає.

Хоча той факт, що попереду ще цілий тиждень роботи з не наймилішим колективом все-таки пригнічує. А ще видавництво у якому працювала дівчина практично на межі збанкрутування.

Реальність була такою, що люди вже давно почали переходити на електронний варіант творів, що читаються. А книгарні й самі ледве лавірували на межі закриття. Тому великий обсяг продукції давно не замовлявся. Як само собою зрозуміле, друковані літературні твори виросли в ціні та вже давно вважаються розкішшю. Яку за поганої економічної ситуації в країні мало хто собі міг дозволити.

Адже погодьтеся. Навіщо шукати потрібну літературу в магазинах? Коли увімкнув будь-який засіб зв'язку з виходом в інтернет і відразу знайшов усе, що тобі потрібно.

Наташа була рада вже давно знайти собі іншу роботу. Піти, наприклад, на більш оплачувану посаду, в іншу якусь організацію. Ось тільки кинути друга батька в подібній ситуації, що склалася, вона не могла.

Як зараз пам'ятає маленькою була приходячи до його офісу «Клякси». Він їй показував як проводити верстку книг та журналів. І до того вона захопилася, що згодом вже почала сама приходити у видавництво Дмитра Андрійовича. Власне завдяки цьому і прохання її батьків, вона опинилася тут серед отруйних змій.

Ну... або серед наймилішого жіночого колективу, який готовий один одному перегризти горло. Особливо якщо ти молода, приваблива, без сім'ї й майже все твоє життя все ще попереду.

Наталія якраз і збирала в собі всі вище перелічені пункти. Для всіх, хто вже працює у видавництві, не задоволених життям і зовнішністю жінок, на її лобі ніби було написано: «З'їжте мене!»

- Наталю, зайди до мене.

Перший день на новому тижні вирішив закінчитися з незадоволеного голосу шефа. А з огляду на те які погляди полетіли в дівчину з різних боків їхнього офісу, цей день мав бути в майбутньому саме пекельним.

І ось цей миліший персонал видавництва, що плюється отрутою, знає, що вона перебуває з шефом у такому тісному спілкуванні. Цей факт їх бісив, не зрозуміло для дівчини чому.

Звичайно ж, це було підкріплено рідкісними поїздками до неї додому на його машині. Адже посиденьки з її батьком під келих пива ніхто не скасовував.

Тільки самому Всевишньому було відомо, що саме там надумали ці бабусі. Але саму дівчину подібне мало хвилювало.

- Добре, Дмитре Андрійовичу.

Її тон так само веселощів не висловив, але розім'яти свої затеклі сідниці вона хотіла. Тому жвавою кізкою поскакала до його кабінету.

- Наталко...

Видихнув Дмитро Андрійович, варто було їй лише причинити за собою двері. Тільки до неї він ставився так по-родинному тепло і звертався на ти, немов до рідної доньки. Приватне життя при цьому він ніколи не виносив на огляд. А іншим співробітницям раз на тиждень влаштовував тімбілдінг, на тему мотивації й при цьому щодня з посмішкою псував їм життя своїми важкими висловлюваннями.

- Поясни мені старому, чому ти досі няньчишся з моїм дітищем? Невже не можеш знайти нормальну роботу? Не кажи жодного слова, у мене тут десь телефон записаний.

Рискаючи по столу поглядом, він тихо шарудів паперами. Наталка так і застигла на місці, відразу прикусивши язика. От не могла зізнатися йому, що їй і самій подобається це місце.

- Ось, тримай, адресу та телефон. Передай тільки, що від мене.

- Але... можливо ще все налагодиться? Можливо вдасться злитися з іншим видавництвом.

- Ти ж дизайнерське закінчила?

Дівчина слабо кивнула.

- Чудово! Будеш дизайнером.

Начальник важко зітхнув, ніби казав: «Ну, за що мені все це?».

- HTML і css підтягнеш, там переважно хлопці - допоможуть. Що тобі мерзнути тут безглуздо? А тепер йди.

Стоячи біля дверей безмовною лялькою, вона мляво моргнула. Спостерігаючи за тим, як їй тієї ж миті тицьнули у долоню видертий листок з блокнота. А потім так само впевнено випровадили за двері.

Її ніби виштовхнули на арену Колізею, щоб одразу зустрілася з поглядами наповненими такою ворожістю. Що очі мимоволі защипало чимось пекучим і неприємним. Але вона поспішила позбутися подібного наслання. Ось навіщо їй засмучуватися через всілякі дурниці.

Міцно стискаючи вуста, та й сам листок у руці. Вона вже не так впевнено пройшла до свого робочого місця. Думки впевнено несли її у роботу. Хіба вона не корисна? Начебто робить все, що від неї вимагається. А тоді чому її виганяють? Начебто і працює нещодавно, близько року після закінчення вишу. І тут на тобі. Позбутися її хочуть. А їй тут подобається. Навички свої розвиває. У тому числі й товариські. Он навіть грубіян із пішохода – оцінив.