Розділ 44

Поцілунок демониці викликав у нього спалах нудоти: жовч підступила до горла й умостилася в роті чимось слизьким і тухлим. Йому нестерпно хотілося прополоскати рота. Він уже поглядом шукав чашу вчителя, як серце в грудях стиснулося. Учителя забрали демони… Але чи не цього він прагнув? Він хотів, щоб вони платили за свої гріхи. А щодо власних… Він подумає про це пізніше. А ще краще — коли повернеться на Небеса й забуде цю ганебну ситуацію.

Яссаріон відсторонився від Лу, яка солодко усміхнулася й провела язиком по пухкій губі. Її вуста були яскраво-червоними, але він не бачив у цьому кольорі жодного відтінку фарби. Прокашлявшись, він зазирнув у прекрасні очі демониці й захрипів:

— Що ти маєш на увазі?

— О, — вона драматично округлила очі й витягнула губи в трубочку, ніби збиралася присвиснути, — любчику, то ти не здогадався?

Її руки ковзнули по його грудях, і Яссаріон схопив її за зап’ясток. Шкіра на дотик була ніжна й тепла. А ще — якась знайома. Запах її волосся бентежив нутрощі.

— Поясни, — вимагав Яссаріон.

— Ми з тобою зустрічалися раніше, — мило усміхалася вона, стримуючись, щоб не розсміятися. Яссаріон міцніше стиснув її руку.

— Не грайся зі мною, демонице!

Вона перестала усміхатися, і її глибокі очі на мить спалахнули вогнем задоволення. Серце янгола зробило кульбіт і опинилося десь у шлунку, надриваючись від удару. У грудях палав жар, ніби глоткою в легені просочилося бридке пекельне повітря.

— Я не граюся. Ти справді мене не впізнав? — Лу нахилила голову, і її чорне, як ніч, волосся спало на бліде плече. — Може, так?

Вона різко змінила свій витончений, хижий вигляд. На місці впевненої Лу постала змучена, бліда дівчина, чиї сірі очі були наповнені нестерпним болем, а губи злегка тремтіли. Карро. Яссаріон відпустив її руку, ніби обпікся, і відсахнувся.

— Ні... Брехня!

— А от і ні! Я так мріяла побачити твоє обличчя, коли ти дізнаєшся, з ким проводив ночі. Невже ти думав, що маленька Карро здатна на таке? — вона знову стала собою. Ліліт труснула чорним блискучим волоссям, ледь помітно усміхаючись. — Я давно знала, хто вона. Знайшла її, коли їй було всього шість років. Але ти вертівся поряд, охороняв, поки дівчинка не виросла й не стала гарною-прегарною.

Вона радісно плеснула в долоні. Від цього звуку тілом Яссаріона пройшов імпульс, немов удар блискавки. Ліліт підійшла ближче, насолоджуючись його агонією. Світ Яссаріона руйнувався — і зовсім не повільно, а так, що в голові задзвеніло.

— Ти такий милий, коли розгублений, — вона торкнулася гарячої шкіри на його шиї, легенько ведучи подушечками пальців. — Тремтиш. М-м-м, солоденький.

Яссаріон відійшов. Цю помилку ніхто не пробачить. Страх скрутив живіт, і він зігнувся навпіл, відчуваючи весь шквал емоцій від правди. Він вірив, що Карро — спокусниця. Він вірив, що саме вона потягнула його до гріха. Він вірив, що має вбити ворога Небес. А ворогом виявився він сам.

— Менше драматизму, янголе. За цю частину відповідала виключно я, тож, крім мене, ніхто не знає, який ти в ліжку. І якщо ти хочеш, щоб я і далі мовчала, то маєш дещо виконати, — її очі таємничо сяяли в світлі згасаючих свічок. Яссаріон підняв голову. Обличчя було блідим, але в погляді спалахнула лють, змішана з відчаєм.

— Забирайся до пекла, демоне! — він не дав їй договорити. У грудях спалахнуло чисте срібне світло. Його меч, який він завжди носив із собою, сяйнув у руці.

Ліліт відсахнулася, але лише на крок — із зухвалою посмішкою.

— О, нарешті! Яким ти був нудним, Яссаріоне! Він накинувся на неї, не стримуючись. Лють була такою чистою та руйнівною, що могла спопелити будь-якого демона — але не Лу. Ліліт ухилилася від першого удару, а другий, спрямований їй у голову, ледь встигла заблокувати тонким, схожим на ріг, кинджалом. — Не думай, що ти перший, хто кидає мені виклик, — прохрипіла вона.

Яссаріон збирався відповісти, але Ліліт діяла швидше. Вона не боролася з ним його ж силою — вона використала його лють проти нього. Швидко пересуваючись, вона дозволяла його енергії спалювати стіни навколо, а потім спритно пірнула під руку. Її пазурі, довгі й чорні, як обсидіан, вп’ялися йому в плече. Біль був нестерпним. Яссаріон закричав. Він відштовхнув її ногою, але Ліліт була готова. Відлетівши до стіни, вона в ту ж мить кинула в нього щось маленьке й чорне.

Кулька влучила просто в груди. Це був згусток чистої пітьми — концентрована магія, що діяла як отрута для янголів. Його власне світло, змішане з пекельною магією, створило жахливу хімічну реакцію. Яссаріон повалився на коліна. Крик перетворився на хрип. Срібне сяйво, що огортало його, швидко гасло, замінюючись синім відблиском, а потім — тьмяною, болючою сірістю.

Ліліт повільно підійшла до нього, переступаючи через палаючі уламки меблів. Стала над ним, її усмішка була хижою й переможною.

— Зухвалий. Мені подобається, — вона злизала кров із кутика рота й схопила його за підборіддя, піднімаючи голову. — Знайди всі слабкості Небесного бастіону, янголе. А не то світ дізнається, хто ти насправді. У тебе рівно три дні.

Яссаріон упав на підлогу, вже вкриту попелом. Сірий туман, залишений магією Ліліт, повільно розсіювався, але сірість залишалася всередині нього. Біль від пекельної отрути був жахливим. Крик застряг у горлі. Слова Ліліт різали гостріше за будь-який клинок: «Невже ти думав, що маленька Карро здатна на таке? Я так мріяла побачити твоє обличчя, коли ти дізнаєшся, з ким проводив ночі».