Розділ 44

Поцілунок демониці викликав у нього спалах нудоти: жовч підступила до горла й умостилася в роті чимось слизьким і тухлим. Йому нестерпно хотілося прополоскати рота. Він уже поглядом шукав чай учителя, як серце в грудях стиснулося. Учителя забрали демони… Але чи не цього він бажав? Він хотів, щоб вони платили за свої гріхи. А що ж до своїх… Він подумає про це пізніше. А ще краще — коли повернеться на Небеса й забуде ганебну ситуацію.

Яссаріон відсторонився від Лу, яка солодко усміхнулася й провела язиком по пухкій губі. Її губи були червоні, яскраві, але він не бачив жодного тону фарби.

Прокашлявшись, він зазирнув у прекрасні очі демониці й захрипів:

— Що ти маєш на увазі?

— О, — вона драматично округлила очі й видовжила губи в трубочку, ніби хотіла присвиснути, — любчику, то ти не здогадався? — її руки ковзнули по його грудях, і Яссаріон схопив її за зап’ясток. Шкіра на дотик була ніжна й тепла. А ще — якась знайома: на дотик, на запах. Запах її волосся бентежив нутрощі.

— Поясни, — вимагав Яссаріон.

— Ми з тобою зустрічалися раніше, — мило усміхалася вона, стримуючись, щоб не розсміятися зловісним сміхом. Яссаріон міцніше стиснув її руку. Тепло її шкіри здавалося знайомим.

— Не грайся зі мною, демонице!

Вона перестала усміхатися, і її глибокі очі на мить спалахнули вогнем задоволення. Його серце зробило кульбіт і опинилося десь у шлунку, надриваючись там. У грудях палав жар, ніби щойно глоткою в легені просочилося бридке пекельне повітря.

— Я не граюся. Ти справді мене не впізнав? — Лу нахилила голову, і її чорне, як ніч, волосся спало на бліде плече. — Може, так?

Вона різко змінила свій витончений, хижий вигляд. На місці витонченої Лу постала змучена, бліда дівчина, чиї сірі очі були наповнені нестерпним болем, а губи злегка тремтіли. Карро.

Яссаріон відпустив її руку так, ніби обпікся, і відсахнувся.

— Ні... Брехня!
— А то! Я так мріяла побачити твоє обличчя, коли ти дізнаєшся, з ким проводив ночі. Невже ти думав, що маленька Карро здатна на таке? — вона знову стала собою. Ліліт тряхнула чорним блискучим волоссям, легенько усміхаючись. — Я давно знала, хто вона. Знайшла її, коли їй було всього шість років. Але ти вертівся поряд, охороняв, поки дівчинка не виросла й не стала гарною-прегарною, — вона радісно плеснула в долоні. Її руки гучно вдарилися одна об одну, і його тілом пройшов імпульс, немов удар блискавки.

Ліліт підійшла, насолоджуючись його агонією.

Світ Яссаріона руйнувався — і зовсім не повільно. Рухнув так, що задзвеніло у вухах.

— Ти такий милий, коли розгублений, — вона торкнулася його гарячої шкіри на шиї, легенько вела подушечками пальців. — Тремтиш. Ммм, солоденький.

Яссаріон відійшов. Цю помилку ніхто не пробачить. Страх скрутив живіт, і він зігнувся навпіл, відчуваючи весь шквал емоцій від правди.

Він вірив, що Карро — спокусниця.

Він вірив, що саме вона потягнула його до гріха.

Він вірив, що має вбити ворога Небес.

А ворогом виявився він сам.

— Менше драматизму, янголе. За цю частину відповідала виключно я, тож крім мене ніхто не знає, який ти в ліжку. І якщо ти хочеш, щоб я і далі мовчала, то маєш виконати дещо, — її очі таємничо сяяли в згасаючих свічках.

Яссаріон підняв голову. Його обличчя було бліде, але в очах спалахнула лють, змішана з відчаєм.

— Забирайся до біса, демоне! — він не дав їй договорити. У грудях спалахнуло чисте, срібне світло. Його меч, який він завжди носив із собою, сяйнув у руці.

Ліліт відсахнулася, але лише на крок — із зухвалою посмішкою.

— О, нарешті! Яким ти був нудним, Яссаріоне!

Він накинувся на неї, не стримуючись. Його лють була такою чистою, такою руйнівною, що могла спопелити будь-якого демона — але не Лу. Ліліт ухилилася від першого удару, а другий, спрямований на її голову, ледь встигла заблокувати тонким, схожим на ріг, кинджалом.

— Не думай, що ти перший, хто кидаємені  виклик, — прохрипіла вона.

Яссаріон збирався відповісти, але Ліліт діяла швидше. Вона не боролася з ним його силою — вона використовувала його лють проти нього. Вона швидко пересувалася, дозволяючи його енергії спалювати стіни навколо, а потім спритно пірнула йому під руку. Її пазурі, довгі й чорні, як обсидіан, вп’ялися в його плече.

Біль був нестерпним. Яссаріон закричав. Він відштовхнув її ногою, але Ліліт була готова. Вона відлетіла до стіни, але в той же момент кинула в нього щось маленьке, чорне.

Кулька влучила йому просто в груди. Це був згусток чистої пітьми — концентрована магія, що діяла як отрута для янголів. Його власне світло, змішане з пекельною магією, створило жахливу хімічну реакцію.
Яссаріон повалився на коліна. Його крик перетворився на хрип. Срібне світло, що його огортало, швидко гасло, замінюючись синім кольором, а потім — тьмяною, болючою сірістю.

Ліліт повільно підійшла до нього, переступаючи через палаючі уламки меблів. Вона стала над ним, її усмішка була хижою й переможною.

— Зухвалий. Мені подобається, — вона злизала кров з кутика рота й схопила його за підборіддя, піднімаючи голову. — Знайди всі слабкості небесного бастіону, янголе. А не то світ дізнається, хто ти насправді. У тебе рівно три дні.