Розділ 43

Небо спалахнуло блискавкою, розітнувши морок навпіл. Воїн Землі в оніксовому обладунку, на якому подекуди проглядалися білі смуги — ніби його на мить огорнув молочний туман — стояв без шолома, не відводячи погляду від янголів. Темне волосся, що спадало до плечей і було вологим, розвіював холодний вітер. Він загубив меч, шолом і один наплічник. Його руки тремтіли, як і все тіло.

Ама та Ізіас встигли підхопити його попід руки, коли воїн похитнувся. Він намагався говорити, майже плачучи, затинався, булькотів щось незрозуміле, ковтаючи слину. Його двічі знудило кров’ю на темно-коричневу землю, де ледь виднілися стебла засохлих рослин. Ізіас похмуро дивився, як кров миттєво зникала, залишаючи по собі лише чорну пляму. Навіть земля тут була проклята.

— Ходімо, хлопче, не можна тут залишатися, — Ізіас розправив свої чорні крила. Ама послідував за ним, розгорнувши блідо-сірі, і, підтримуючи юнака, вони злетіли до бастіону, здіймаючи хмару пилу та попелу.

Приземлившись на гладку поверхню внутрішнього двору, вони повели воїна всередину. Той волочив ноги, не в змозі ними навіть ворухнути. Із кутика рота стікала кров, капаючи на сіру цеглу.

— Що могло так покалічити воїна Землі? — пробурмотів Ама, допомагаючи всадити хлопця в крісло, яке Ізіас підсунув ногою.

— Та зрозуміло, що демони, — втомлено відповів Ізіас і присів біля нього, торкаючись теплими долонями обличчя та пропускаючи імпульси магії зцілення. — Ти ж Річчі, так? Зараз буде легше.

Воїну й справді полегшало: бліді щоки набули кольору, темні кола під очима трохи зникли, і він розплющив великі зеленуваті очі, що ледь жевріли силою Землі. Тепер він був схожий на нажаханого підлітка.

— Вони отруїли нас. Спочатку — отруїли, — він випустив повітря з легенів, обм’якши в кріслі, але долоні стискали підлокітники так, ніби тільки ними тримався за реальність. — Ніхто не підозрював, що з водою щось не так. Але Анна помітила, що смак змінився. Згодом це помітили й інші. Але... було пізно, — він схлипнув.

Ізіас пустив ще один імпульс цілющої сили й кинув тривожний погляд на Аму. Якщо це не пастка, воїнам Землі потрібне підкріплення. Чи вистачить сил стримати натиск тут і водночас відбити фортецю? Янгол труснув головою, відганяючи сумніви.

— А сьогодні вони напали, — продовжив Річчі. — Я не бачив стільки демонів за все життя. Вони йшли ордою. З луками, списами, мечами, сокирами. Старші дивувалися, що атаку очолив сам Левіафан. Вони розбивали все, ламали стіни. Ми хотіли вивести Анну та Лінень, але нас оточили. Переміститися стало неможливо. А потім... вони раптово пішли.

— Пішли? — Ізіас здивовано звів брови. — Вони когось забрали?

— Так, — Річчі закрив обличчя руками й закричав у долоні, глушачи відчай. — Зламали наш кристал і забрали Анну. Більше нікого не чіпали.

Ама гучно зітхнув, оцінюючи критичність ситуації, але обличчя Ізіаса стало кам’яним.

— Він сказав, що це попередження. І якщо воїни знову з’являться в Пеклі, він знищить Серце Каменю, — прошепотів Річчі, відчуваючи запаморочення. — Мене знову нудить...

— Тобі треба поспати, — Ізіас торкнувся його спітнілого чола, і воїн нарешті видихнув. Його голова повалилася на груди, м’язи розслабилися.

Ізіас відняв руку — пальці все ще світилися м’яким світлом. Річчі заснув. Янгол дивився на мирне обличчя юнака, і в ньому наростало холодне усвідомлення: усі його плани руйнувалися в один момент. Анна — та, заради якої Карро так відчайдушно боролася, — тепер у руках демона.

— Левіафан не просто хоче вкрасти душу, Ама. Він хоче зламати Карро остаточно. Змусити її повірити, що всі її жертви були марними, що її спроби захистити завжди призводили до руйнування, — Ізіас проговорив це, мов вирок. — Мені треба знати, чи з Карро все гаразд.

Амаліель поклав важку руку на плече Ізіаса.

— Думаю, Карро вже в нього. Він би не діяв так швидко, якби не знав, що душа потрібна зараз.

Ізіас, здавалося, не слухав. Його очі кольору грозового неба були прикуті до дальніх чорних гір, де височіла фортеця Пекла. Він відчував, як усередині наростає хвиля люті. Серце нило — воно досі не було ні кам’яним, ні крижаним, як думали інші. Просто ніхто не бачив, що коїться в нього всередині.

— Карро кинула йому виклик, і не один раз. Тож не дивно, що такий гордовитий демон відчув себе ображеним, — Ама говорив обережно. — Ти сам знаєш, як останні століття вони видирають янголів, що впали, з земних нір, відстежують їхні шляхи й забирають у Пекло...

— Мені треба було краще слідкувати за нею ще десятки років тому, коли вона була янголом, — Ізіас зморщив чоло.

— І інколи давати батога, — піддакнув Ама, намагаючись підбадьорити друга.

Вони згадали, як багато разів вона гинула в дитинстві: то зламала шию, то втопилася, то захворіла. Демони не встигали її відшукати серед населення, що постійно змінювалося, а згодом її душу загубив і він.

— Тепер вони знайшли її, — підсумував Ізіас, голос його став твердим, як залізо. — Вони використають Анну, щоб зламати її остаточно. А коли це станеться, отримають лютого демона, щойно вирвуть їй крила. Тоді вона вже не зможе боротися з пітьмою. Відішли воїна в столицю. Мені потрібно знати точно, що відбулося. Хай знайде Яссаріона, якщо той ще живий.