Розділ 39

— Де вона, Кафце? — Фоне ніколи не бачив янгола таким розлюченим. Його очі палали світлом, в якому не вдавалося розгледіти зіниці, руки були стиснуті в кулаки, а сам він до неможливого напружений. Постать Яссаріона височіла над ним, але Кафце не показував страху. Колись саме це порадив йому Ізіас: хоч би наскільки янгол не був розлючений на людину, нашкодити він їй не міг, на відміну від Карро, душа якої була так скалічена темрявою, що мало скидалася на душу людини.

Янгольська сила спалахнула срібною аурою навколо нього. Кафце затулив очі рукою та поклав книгу, яку читав кілька хвилин тому, поки розлючений янгол не увірвався до його помешкання.

— Напевно, у тому місці, про яке ви з нею говорили, — знизав плечима Кафце, здогадавшись, що саме Яссаріон прискорив дії Карро.

— Я з нею багато про що говорив, — украй незадоволено погодився янгол. — Але зрозумій мене правильно: її немає ні в кімнаті, ні з тобою, ні в підземеллі. Тож... де вона?

— Якби я дізнався, про що ви з нею говорили, то міг би допомогти. То що, розповіси?

Останніми днями Яссаріон виводив Карро із себе дедалі частіше. У Кафце створилося враження, що янголу подобається, коли вона страждає, і таким чином він їй мститься. Ось тільки за що? За невинні поцілунки чи за щось, що трапилося між ними раніше? Кафце шукав відповідь уже кілька місяців, потроху розпитував Карро про її життя в пансіонаті при монастирі, але так нічого і не дізнався.

— Ти забагато на себе береш, старий, — грізно промовив янгол, у голосі якого не залишилося ні краплини Ясона — хлопчика, який знав життя, ніби прожив не одне століття на землі, поміж людей. Перед Кафце стояв дорослий янгол, що взагалі не знав нічого про земне життя й чомусь намагався втопитися у своїй лютій ненависті.

— Я зможу допомогти, якщо знатиму деталі вашої розмови, — Кафце підвівся, не даючи янголу і далі стояти над собою, наче янгол-месник. Його серце калатало схвильовано, гучно, підкотившись до горла нудотою... Кафце думав, що, можливо, він помилився, давши обіцянку мовчати. Вона більше не була сильним демоном, що керував тінями та бився з янголами, охороняючи Фортецю Пекла, хоча досі думала та діяла так, немов була безсмертна.

— У повітрі відчувається демонічна присутність.

— Карро не стала б демоном, — зауважив Кафце, і всередині все похололо. Ізіас згадував, що пітьма шепоче їй на вухо пропозиції щоночі, від заходу до сходу сонця, розтаючи у ранкових променях. То яка ймовірність...

— Я не про це! — майже заричав янгол, роздратовано скрипнувши зубами. — Я можу її ненавидіти, але у мене є наказ від Ізіаса: поки його не буде, за її життя відповідаю я. Я хотів бачити, як вона нервується, думає, що робити. Я хотів бачити її страждання, але не думав, що вона зникне всього за кілька годин, а повітря столиці буде тхнути демоном високого рангу.

Він почав тиснути на колишнього вчителя, а потім раптово замовк на хвилину і заговорив правдивішими словами:

— Вона мені потрібна зараз.

Кафце насупився.

— Що ти зробив, Яссаріоне? Що ти їй сказав?

Янгол знову замовк на кілька хвилин, дивлячись своїми голубими очима кудись повз Кафце і, незвично для себе, легенько тремтів — від важких емоцій, що терзали тіло янгола, немов лихоманка.

— Я знаю, що коли її не стане, то стану вільним. І над мною не буде висіти меч страти, бо її душа настільки покалічена, там стільки ран, що ніхто не прочитає її спогадів, коли вона була ще людиною. А словам демона не повірять.

— Що ти їй сказав? — Кафце схопив янгола за сорочку, притягнув до себе. Це було так незвично, так емоційно. Кафце навіть розгубився, але не розтиснув долонь, дивуючись своєму вчинку — відчайдушній спробі дізнатися більше, вивільнити ті емоції, які викликали суперечки Яссаріона та Карро. Йому було шкода дівчину, особливо коли вона стала слабкою, вразливою, але все ще сильною, бо плакала настільки рідко, що йому здавалося: вона вже не вміє, виплакала все у пеклі.

— Я сказав, що Ізіас має вбити Адмірала.

Фоне відпустив його та відійшов на кілька кроків, потираючи чоло. Що такого у спогадах шістнадцятирічної дівчини, чого боїться янгол?

Нудота підкотила до горла.

— Ти казав, що ви тільки цілувалися… — його голос тремтів. Кафце не міг стриматися, його тіло тремтіло, немов невідома сила розірве його на шматки, а вивільниться вона із його душі.

— Казав, — погодився янгол і зітхнув, підіймаючи погляд у стелю. — Через це я не можу повернутися на небеса, через це вони хочуть прочитати її спогади і дізнатися правду. Через це я кинувся у пекло, ніби збирався її врятувати.

— І ти мені зараз це розповідаєш, бо… — у Кафце закінчилися варіанти.

— Ізіас мені не вірить. Для цього він планує вбити Левіафана, щоб дати Карро можливість поговорити з Адміралом без могутніх демонічних перешкод. Частина її прощення. — Він хмикнув. — А моя загибель. Дівчисько просто тягнуло мене на дно. Вона завжди, навіть бувши янголом, тягнула мене у пекло, до гріха. А бувши людиною, навіть у свої шістнадцять, була мерзенною людиною, розпусною...

— Яссаріоне, заспокойся, — Кафце хотів взяти його за руку. Вже зробив крок. Але очі янгола спалахнули такою люттю, що Фоне знову відступив — так швидко, імпульсивно, перекинувши стілець та книги, які лежали стопкою позаду.