Розділ 37

Сонце заходило, палаючи яскравим багряним світлом і всіма відтінками рожевого й помаранчевого. Вітер лоскотав розпашілі від бігу обличчя та шию. Зробивши ковток свіжого вечірнього повітря, вона зупинилася на найвищій точці вежі, звідки було видно, як шикуються янголи. До небесного бастіону прямувало кілька десятків воїнів, які зазвичай тримали оборону в світі людей і рідко вступали у бій на кордоні. Карро ще більше висунулася у вікно, вчепившись долонями в дерев’яне підвіконня. Ізіас був серед них.

Темноволосий янгол роздавав інструкції, чітко вимовляв накази, але вітер приносив Карро лише обривки фраз, які було важко зрозуміти.

— Кого ж тобі потрібно вбити? — прошепотіла вона, з тривогою дивлячись на янгола, що був десь унизу. За спиною щось зашелестіло, і Карро злякано сіпнулася, ледь не випавши. Чиясь рука потягнула її назад. Вперше у широко розплющених блакитних очах Яссаріона, які ніколи не виказували нічого, окрім презирства, вона побачила жах. Короткий, як блискавка, але справжній жах. Карро здивовано кліпнула, серце шалено калатало, а руки похололи.

— Що ти хотів? — вона напружилася, готуючись до сутички чи сварки. Але янгол приголомшено дивився на неї, ніби тільки зараз усвідомив, наскільки вона смертна.

— Поговорити, — прошепотіла він. Карро кивнула та відійшла від відчиненого вікна: раптом янгол передумає і викине її прямо з вежі. — Я не… — він кинув на неї похмурий погляд, очі спалахнули відразою, але він сховав руки в кишені й повільно, наче хижак, нахилив голову вбік.

— Я слухаю тебе, — Карро стояла всього за метр від нього. Янгол був напрочуд серйозним. Навіть не кривив губи в презирливій гримасі.

— Хтось там, нагорі, вважає твоє повернення недоцільним, неправильним і взагалі безглуздим. Я згоден: ти надто довго була демоном, тож крила та сили назад не отримаєш. Але, як не дивно, я не прагну зла Ізіасу, який марить шансом для тебе.

— До чого ти ведеш? — нутрощі неприємно стиснулися, нерви напружилися, мов струни, на яких грав невмілий музикант.

— Ізіас має вбити не просто звичайного демона, — криво усміхнувся Яссаріон. Його біляве волосся сяяло червонуватим у світлі сонця, що швидко ховалося за горизонтом.

У Карро перехопило подих. Здогадка спалахнула миттєво. Ізіас має вбити Адмірала. А якщо він це зробить, то вона ніколи не отримає прощення, і воїни Землі ліквідують її відразу, як тільки Вищі сили дозволять це зробити — заради балансу. Карро відчула, що похитнулася. Безпорадна смертна, вона не могла нічого зробити. Неприємна думка, що варто було залишатися демоном, шкребла всередині, наче чумний пацюк.

— Я… — їй забракло повітря. — Дякую, — швидко додала вона. І хоча мала б бігти, втома наринула раптово, як обвал каміння. Карро стільки років боролася за своє існування, і ось знову опинилася на краю безодні. — Але чому ти мені все це кажеш? Я раніше не помічала між вами аж такої дружби.

— Річ не в дружбі, річ у минулому, яке нас пов’язує. Я йому винен. І сплачую борг.

— А він точно хоче сплати боргу саме таким чином?

— Я не запитував, — криво посміхнувся Яссаріон. — У мене перед ним чимало боргів, не хвилюйся, вистачить на кілька гарних вчинків.

Він не додав більше нічого. Повільно обернувся і зійшов сходами вниз. Його кроки лунали ще кілька хвилин, поки Карро судомно дихала, відчуваючи брак повітря і роздумуючи, як усе виправити. Чи варто щось робити, якщо її повернення не бажають? Вона знову буде самотньою й нещасною, яка вкотре спокутує провину за те, що взагалі існує.

Вниз вона спустилася хвилин через десять, коли на майданчику перед вежею янголів уже нікого не було: залишилися тільки сліди на ґрунті та аромат хвої й ладану. Прошкутильгавши до хатини дядька, вона постукала. Було тихо, надто тихо. Але тут скрипнув стілець, і Кафце просунув голову, а потім, посміхаючись, відчинив двері повністю.

— Щось трапилося? — схвильовано запитав він.

Карро кинула швидкий погляд на стіл. Кафце якраз вечеряв — вареною картоплею з хлібом.

— Мені… мені потрібно побачитися з батьком. Де він може бути?

Кафце здивовано кліпнув очима і заговорив повільно, обмірковуючи кожне слово:

— Коли я чув про нього востаннє, він був тут, у столичному палаці, адже зазіхав на владу королівства, тож крутився поруч. Загалом він живе у своїй новій резиденції.

— А де ця столична резиденція?

— Здається, ти говорила, що батько — останній, кого ти хотіла б бачити…

— Це було вчора, — відмахнулася вона. — Плани змінилися.

— Добре… — бурмотів Кафце, порпаючись у шухляді письмового стола. Там лежав останній лист Ройзенда з пропозицією миру, на яку він так і не відповів. Саме тоді з’явилася Карро, і піти на мирову з братом стало для Кафце неможливим. — Ось, — він тицьнув пальцем у кут листа. — Резиденція знаходиться у Східному кварталі.

Карро кілька разів повторила адресу: Вулиця Золотої Варти, 14. До нудоти не хотілося нікуди йти, але тоді це означатиме, що вона програла власну душу, навіть не спробувавши себе врятувати.

— Нікому не видавайте мене, — наполегливо попросила вона, зазираючи дядькові в очі. — Будь ласка. Це дуже важливо.

Кафце мовчав, чухаючи бороду, але потім зітхнув і кивнув. Вона вміла переконувати, іноді Кафце здавалося, що це діяло через їхню спільну кров.