Розділ 36

Злість кипіла у крові, ніби всередині палахкотіла невеличка жаровня. Це порівняння змусило її зупинитися на півдорозі, поглянути на свої стиснуті долоні й розтиснути тремтячі пальці. Відколи вона знову стала людиною, лють почала відчуватися інакше: менш страшною та палкою. Якщо раніше гнів міг застилати очі й відключати мозок (а тільки так демони й билися), то тепер це була свідома порожнеча, адже злість межувала з безсиллям та усвідомленням — вона нічого не може заподіяти цьому янголу. Не може навіть захистити себе. Вона ще більш безсила та слабка, ніж раніше. Карро повільно видихнула і торкнулася голови, що розколювалася від болю, ніби у кістку черепа забивали гвіздки. На подушечках пальців була кров — небагато, але відчутно, щоб створити дискомфорт і проблеми для її змученого тіла.

— Чортяка б тебе забрав, — прошепотіла вона, кинувшись до кімнати, щоб якнайшвидше змити кров та оглянути рану. У її шафці з’явилися спирт та бинти.

Але вже на середині коридору вона врізалася у міцну янгольську фігуру. Її трохи відкинуло назад. У голові задзвеніло, гаряча кров заплямувала білу сорочку. Карро стомлено моргнула, сфокусувавши погляд на Ізіасі, який сьогодні був одягнений у неймовірно прекрасний обладунок у біло-синіх кольорах, що сяяв світлом, яке, здавалося, було виткане з кришталево чистого льоду та північного неба.

— Вражаюче виглядаєш! Кудись зібрався? — Карро не бажала відповідати на питання на зразок: «Звідки кров?», «Що трапилося?» та інші. Адже, як вже з’ясувалося, Ізіас поки що нічого не міг зробити Яссаріону, тож янгол міг дошкуляти їй скільки завгодно.

Ізіас її проігнорував, зупинивши погляд на кривавих плямах на сорочці.

— Що це? — підійшов ближче янгол.

— Впала, — коротко відповіла Карро і зробила крок від нього, не відриваючи погляду від його обладунку. У ньому він виглядав дійно неперевершено.

— Справді? — він підняв одну брову: вишукано, холодно. Крижаний погляд не давав відвести очей, тому вона розправила плечі й гордо кивнула. — Останнім часом, як ти стала людиною, то почала падати значно частіше. Карро…

— Що? — озвалася вона й поглянула на білу, навіть без плям, стіну коридору. Вона знала, що він відчував її брехню, яка неприємно гірчила на язику, але не могла нічого вдіяти. Колись вона знайде вразливе місце того янгола і надавить на нього всіма силами, щоб його неймовірно бридкі слова застрягли у його горлі величезкною кісткою. — Ти ж сам усе знаєш, о мудрий та всезнаючий янгол, тож не марнуй свій час, якого у тебе, як я бачу, не так багато.

— Нічого, — зітхнув янгол та провів рукою по короткому волоссю. Карро відчувала, що він поспішає кудись, але все одно знайшов хвилинку поговорити з нею.

— Я в порядку. Правда. Тож, що трапилося? — у вухах ще дзвеніло, але вона стрималася, щоб не морщити носа.

— Мене не буде кілька днів, — почав Ізіас.

У голові Карро моментально спалахнули ідеї, як звідси втекти, і цей янгол з його жорсткими умовами вже не буде перешкодою та голосом розуму. Якщо у неї обмежений час, щоб спокутувати провину, то методи вже не важливі. Її у будь-який час воїни землі можуть стерти з лиця землі.

— Чудово! — слово вирвалося, перш ніж вона встигла подумати, що сказати. Ізіас завмер, а потім протяжно зітхнув.

— Чудово? Карро, я сподіваюся, що ти розумієш, що ти тепер не безсмертна, і будь-яка рана може стати фатальною?

— А ще я розумію, що у мене обмежений час. Чи ви не прагнете мого повернення? Можливо, я наївно на це сподіваюся? — вона стиснула руки у кулаки, відчуваючи, як усередині знову все стислося, готове зірватися у прірву.

— Не кажи дурниць. Якби я не прагнув твого повернення, то ніколи б не розповів, у чому вся річ.

— Тебе ж тому й понизили? — раптом вирвалось у неї. Здогадка крутилася поруч, але спалахнула ранковою зіркою саме зараз — його покарали через неї. Карро притиснула долоню до чола й опустила погляд, дивитися йому у вічі вже не хотілося.

— Ні, не тому. Але ти правильно зазначила — мене тимчасово позбавили деяких повноважень, тож зараз я маю знову підтвердити свою силу у боротьбі з демонами, — спокійно сказав Ізіас, і легенько торкнувся рукою її підборіддя, ненароком оглядаючи рану на голові. На його пальцях спалахнуло легеньке сріблясте світло. — Дозволь мені допомогти.

— Дякую, — на видиху прошепотіла Карро.

Його очі були теплі, хоча їхній колір був якимось холодним, крижаним, темним та морським, але не сьогодні й не до неї. Янгол обережно торкнувся її волосся, і біль зник, розчинився у теплому сяйві, викликавши незвичний щем у грудях, у самому серці.

— Як саме ти маєш довести свою силу? — була якась незначна деталь у його очах, у рисах суворого обличчя. — Битися за фортецю, чи?..

Карро пригадала, що ще коли вона була стражем фортеці Пекла, на полі бою у вирі битви досвідчені янголи часто полювали за певними демонами, але тоді вона не знала, чи то була особиста помста, чи наказ. А ось дещо стало зрозумілим: інколи це був наказ.

— Чи ти маєш убити якогось конкретного демона? Я знаю багато, можу тобі розповісти про слабкості деяких сильних стражів. Якщо часу немає, то можемо по дорозі: я буду швидкою та лаконічною, — Карро почала помітно хвилюватися, їй не подобався кислий вираз Ізіаса. Здавалося, що він вагається, кілька разів його губи відкривалися, але жодного слова не зірвалося.