Розділ 34

– Як ти? – Кафце підірвався зі свого стільця й моментально опинився біля неї, обхопивши руками. Вона хотіла відсахнутися, відступити у коридор, але міцні обійми заспокоїли серце та поранену сутність. Чи тепер душу?

Після детального вивчення її сутності, Ізіас надав свій висновок – вона людина. Звичайно, магія не змусить залишки рогів зникнути й темрява не відступить, буде й надалі м’яким завиваючим голосом кликати її до себе, але з цим вона зможе боротися, принаймні деякий час.

«Я тепер слабка», – думала Карро, обіймаючи дядька. Він був теплим, а ще здавався велетенським і неймовірно сильним. А ні. Це вона стала слабкою, виснаженою, з розірваною на шматки, як стара ганчірка, душею, але в його обіймах вона знаходила дивний спокій. Скільки часу минуло відтоді, як вона востаннє відчувала себе такою вразливою, такою... справжньою людиною? А головне її турбувало, що буде далі? Як боротися проти Левіафана? Як не нажити собі нових могутніх ворогів в особі воїнів землі?

На обіймах все і скінчилося. Їм нічого було сказати одне одному. А ввечері Ізіас покликав її до себе в кабінет.

– Ти мусиш поговорити з Адміралом та батьком. Ти маєш відпустити Анну і дозволити мені повернути тебе додому, – вже ввечері, коли столицю залила темрява і запали перші ліхтарі, промовив Ізіас, читаючи якісь схеми біля каміну.

– Я там не потрібна, Ізіасе, – зітхнула вона. – Ніколи не була потрібна і не стану потрібна зараз. До чого це все? Прощення? Я впаду Адміралу в ноги… Він зробив для мене занадто багато, якщо знадобиться, віддам життя. Говорити з батьком я не бачу сенсу, він хотів влади – продав мене, тож про що нам говорити, якщо він мене залишив?

– Карро, це має трапитися, і краще тобі підготуватися заздалегідь. Розмова буде, це я вже розібрав, але досі не можу зрозуміти, що вони хотіли сказати цими схемами, – Ізіас відсунув від себе аркуші паперу та почухав підборіддя.

– Це що, пошта з небес? – Карро здивовано вирячила очі й підвелася, підступаючи до Ізіаса. Але янгол перехопив її за плечі і не дав зазирнути в записи.

– Майже, – він відсторонив її, тепло посміхаючись. – Уяви, що кожен з нас – одна нитка, яка переплітається, зв’язується з одними і розривається з іншими. Інколи, щоб звільнитися від когось чи від чогось, потрібно самому зробити крок і нарешті розірвати долі. Ти маєш стати тією рушійною силою, що розірве всі вузли…

— Тобто, щоб мені знову стати янголом, я маю відректися від усього земного? — запитала Карро, її голос прозвучав різкіше, ніж вона очікувала. Вона відчула, як старий гнів починає тліти в грудях. Невже все повертається на круги своя? Знову відмова від себе заради «вищої» мети?

Ізіас схилив голову, його посмішка зникла.

— Ні, Карро. Це не про зречення від земного. Це про звільнення від того, що тебе стримує. Від того, що зв'язує тебе з минулим, з болем. Від того, що не дає тобі дихати на повні груди. Ти більше не янгол, і навряд чи ним станеш. Але ти і не просто людина, ти — міст між світами, і твоє завдання — зцілити рани, а не розривати їх ще більше. Розмова з Адміралом та твоїм батьком — це не про прощення чи повернення до старого життя. Це про закриття старих дверей, щоб відкрити нові. Щоб ти нарешті змогла жити не минулим, а майбутнім.

Він обережно взяв її за руки, його дотик був теплим та заспокійливим.

— Ти маєш зрозуміти їхню мотивацію, їхні помилки. І дозволити їм зрозуміти твої. Тільки тоді можна буде рухатися далі. А ці схеми… — він кивнув на розкидані на столі папери. — Це лише підтвердження того, де ти зачепилася. Мені потрібно лише допомогти тобі, а не заплутати більше.

– Але якщо навряд чи знову стану янголом, навіщо мені це?

– Такий наказ. Тебе хочуть бачити вдома, але це означає, що ти будеш янголом.

Світ Карро не похитнувся. Щось таке вона очікувала. Як можна зробити незрозумілу істоту знову янголом, але вона досі не могла згадати більше про небеса. Ці спогади були якимись нечіткими, ніби то не в неї були крила та знання законів світла.

– Тоді я вже нічого не розумію. Тож навіщо я янголам? Там є в’язниці? Де мене будуть утримувати?

– Ніхто тебе не буде заарештовувати, Карро, – зітхнув Ізіас. – Але я маю повернутися на небеса вже через декілька місяців. Моя місія тут майже закінчена, і вони хочуть, що ми повернулися разом. Тож, щоб розірвати ниточки, у тебе всього три місяці.

– А якщо я не захочу повертатися? Адже я людина… – Карро нерішуче дивилася янголу у вічі, стиснувши кулаки.

– Тоді тебе знищать воїни землі.

Слова Ізіаса пролунали як вирок, холодний і беззаперечний. Вони розрізали повітря кабінету, наче гострий кинджал, і Карро відчула, як її дихання перехоплює. Знищать. Ті самі воїни землі, чиї мотиви здавалися їй настільки далекими та незрозумілими. Примарний баланс, за який вони трималися. Вона, яка щойно знайшла відносний спокій у власній людяності, тепер стояла перед вибором: повернутися до небес, які її покинули, чи зіткнутися з ворогом, про якого вона майже нічого не знала.

— Воїни землі? — повторила вона, її голос був ледь чутним шепотом. — Але… чому? Я ж людина. Більше не демон… Я не загроза.

Карро не дуже пригадувала, що вони казали про баланс. Наче… що вона має прийняти якусь сторону. Точно. Карро зітхнула, згадуючи ті дивні розмови.