Розділ 34

— Як ти? — Кафце підхопився зі стільця й миттєво опинився біля неї, обхопивши руками. Вона хотіла відсахнутися, відступити в коридор, але міцні обійми заспокоїли серце та поранену сутність. Чи тепер уже душу?

Після детального вивчення її сутності Ізіас зробив висновок: вона людина. Звичайно, магія не змусить залишки рогів зникнути, а темрява не відступить і далі м’яким завиваючим голосом кликатиме її до себе, але тепер вона могла хоча б на якийсь час цьому протистояти.

«Я тепер слабка», — думала Карро, обіймаючи дядька. Він здавався велетенським і неймовірно сильним. А чи це так? Можливо, це вона стала виснаженою, з розірваною на шмаття душею. Але в його обіймах вона знаходила дивний спокій. Скільки часу минуло відтоді, як вона востаннє відчувала себе такою вразливою, такою справжньою людиною? А головне — її турбувало, що буде далі? Як боротися проти Левіафана? Як не нажити собі нових могутніх ворогів в особі воїнів Землі?

На обіймах усе й скінчилося. Їм не було чого сказати одне одному. А ввечері Ізіас покликав її до свого кабінету.

— Ти мусиш поговорити з Адміралом та батьком. Маєш відпустити Анну і дозволити мені повернути тебе додому, — промовив він, розглядаючи якісь схеми біля каміна.

— Я там не потрібна, Ізіасе, — зітхнула вона. — Ніколи не була потрібна і не стану зараз. До чого це все? Прощення? Я впаду Адміралові в ноги… Він зробив для мене занадто багато, якщо знадобиться — віддам життя. Але говорити з батьком я не бачу сенсу: він прагнув влади й продав мене, тож про що нам розмовляти, якщо він мене покинув?

— Карро, це має статися, і краще тобі підготуватися заздалегідь. Розмова неминуча. Я розібрався, що до чого, але досі не можу зрозуміти, що вони хотіли сказати цими схемами, — Ізіас відсунув аркуші паперу й почухав підборіддя.

— Це що, пошта з Небес? — Карро здивовано вирячила очі й підступила до нього. Але янгол перехопив її за плечі й не дав зазирнути в записи.

— Майже, — він відсторонив її, тепло посміхаючись. — Уяви, що кожен із нас — це нитка, яка переплітається з одними й розривається з іншими. Інколи, щоб звільнитися, потрібно самому зробити крок і розірвати долі. Ти маєш стати тією рушійною силою, що розірве всі вузли…

— Тобто, щоб знову стати янголом, я маю відректися від усього земного? — запитала Карро. Її голос прозвучав різкіше, ніж вона очікувала. Вона відчула, як старий гнів починає тліти в грудях. Невже все повертається до того, з чого почали? Знову відмова від себе заради «вищої» мети?

Ізіас схилив голову, його посмішка зникла.

— Ні, Карро. Це не про зречення земного. Це про звільнення від того, що тебе стримує. Від того, що зв'язує з минулим, з болем. Від того, що не дає дихати на повні груди. Ти більше не янгол, і навряд чи ним станеш. Але ти і не просто людина — ти міст між світами, і твоє завдання — зцілювати рани, а не розривати їх. Розмова з Адміралом та твоїм батьком — це не про прощення чи повернення до старого життя. Це про закриття старих дверей, щоб відкрити нові. Щоб ти нарешті змогла жити не минулим, а майбутнім.

Він обережно взяв її за руки; дотик був теплим та заспокійливим.

— Ти маєш зрозуміти їхню мотивацію, їхні помилки. І дозволити їм зрозуміти твої. Тільки тоді можна буде рухатися далі. А ці схеми… — він кивнув на розкидані папери, — це лише підтвердження того, де ти зачепилася. Мені потрібно лише допомогти тобі, а не заплутати ще більше.

— Але якщо я навряд чи знову стану янголом, навіщо мені це?

— Такий наказ. Тебе хочуть бачити вдома.

Світ Карро не похитнувся. Вона чогось подібного й очікувала. Як можна перетворити незрозумілу істоту знову на янгола? Вона досі не могла згадати нічого конкретного про Небеса. Ці спогади здавалися чужими, ніби не в неї були крила й знання законів Світла.

— Тоді я вже нічого не розумію. Навіщо я янголам? Там є в’язниці? Де мене будуть утримувати?

— Ніхто тебе не заарештовуватиме, — зітхнув Ізіас. — Але я маю повернутися на Небеса вже через кілька місяців. Моя місія тут майже закінчена, і вони хочуть, щоб ми повернулися разом. Тож, щоб розірвати ці ниточки, у тебе є всього три місяці.

— А якщо я не захочу повертатися? Адже я людина… — Карро нерішуче дивилася янголу в очі, стиснувши кулаки.

— Тоді тебе знищать воїни Землі.

Слова Ізіаса пролунали як вирок — холодний і беззаперечний. Вони розрізали повітря, мов гострий кинджал, і Карро відчула, як дихання перехоплює. Знищать. Ті самі воїни Землі, чиї мотиви здавалися їй настільки далекими. Примарний баланс, за який вони трималися… Вона, щойно знайшовши відносний спокій у власній людяності, тепер стояла перед вибором: повернутися до Небес, які її покинули, чи зіткнутися з ворогом, про якого майже нічого не знала.

— Воїни Землі? — прошепотіла вона. — Але чому? Я ж людина. Більше не демон… Я не загроза.

Ізіас відвів погляд і підійшов до квітів.

— Для них ти — не просто людина, Карро. Ти — колишній янгол, що впав, був людиною, а потім став демоном. Навіть без цього твоя сутність залишається унікальною і надто незрозумілою для воїнів Землі. Вони бачать у тобі потенційну загрозу, що може знову занурити світ у хаос. Їхня віра непохитна, вони не терплять двозначності. Ти або зі Світлом, або з Темрявою. Пройшов час, коли можна залишатися нейтральною. І якщо Небеса не підтвердять твого «повернення», вони діятимуть.