Розділ 31

— Тихо, тихо, скоро буде легше, — чийсь шепіт рвався крізь завісу темряви. Холодні долоні торкалися щік, чола, підборіддя. Вона здригалася від холоду та жару одночасно, плутаючись у відчуттях. Але хтось натягнув ковдру майже до підборіддя, а чола торкнулася волога ганчірка. Карро застогнала й вдихнула тепле сухе повітря, яке змусило її захникати, як малу дитину, бо легені моментально спалахнули вогнем.

— Відкрийте вікно, їй не потрібне ваше тепло, — приємний жіночий голос увірвався у кімнату. Карро вловила, як зашурхотіла тканина, і прохолодне повітря зайшло в кімнату, як поважна пані, повільно  озираючись. З Карро зірвали ковдру, і віразу стало холодно. — А тепер прошу покинути приміщення.

Карро трохи розплющила очі. Фігуру її дядька, чорну, розпливчасту, важко було переплутати з кимось іншим; далі, біля дверей, стояв ще якийсь чоловік, високий, як Ізіас, але не янгол, тому що той стояв поряд, і вона його відразу не помітила.

— Дякую, що погодилися допомогти.

— Я хочу, щоб вона дожила до того часу, як дізнається правду, а ще коли правду дізнається твоє те пихате янгольча, яке має підкорятися, а не ставити палки в колеса, — відповіла Лінень і мило посміхнулася похмурому янголу.

— Ще не час, — відповів Ізіас із нехарактерним йому роздратуванням, за мить сховавшись за своєю кам’яною маскою, що слугувала йому обличчям.

— Так-так, на її могилі промовиш ці слова в повітря, якщо ви негайно не зникнете й не дасте мені працювати, — ніжний голос жінки сочився отрутою, яку навіть Карро, ледь прийшовши до тями, зрозуміла. Але думки, що наповнилися питаннями, де й коли та жахлива правда мала колись виплисти, і що її очікуватиме, відразу змахнула ніжною рукою цілителька, бо, коли та торкнулась її грудей, біль знову розірвав легені, й Карро захлинулася кров'ю. — Геть!

Болю Карро не витримала, свідомість захлинулася в темряві. Ненадовго. Потім знову прийшов біль.

— Терпи, дитя, — тихо промовила вона, обережно витираючи кров з губ Карро вологою ганчіркою. — Скоро біль мине. Світло пошкодило тобі легені.

Вона почала щось тихо шепотіти, її пальці ледь торкалися грудей Карро. Від її дотику по тілу розливалося тепло, і гострий біль у легенях почав стихати, перетворюючись на тупий ниючий. Карро відчула, як дихання стає глибшим і вільнішим.

Вона могла дихати! І це було неймовірно.

Свідомість трохи прояснилася, і Карро радісно посміхнулася Лінень. Жінка, як і раніше, виглядала приголомшливо, настільки гарною була цілителька воїнів землі.

— Цього разу я виглядаю краще? — губи сіпнулися в посмішці.

— Ззовні так, — впевнено кивнула Лінень, посміхаючись стримано та ввічливо, як і личить цілительці.

— А всередині? — Карро спробувала сісти, але різкий біль пронизав груди, змусивши її застогнати й знову впасти на подушку.

— Всередині… запекла боротьба, — Лінень обережно притримала її плечі, допомагаючи зручніше влаштуватися. — Але ти сильна, Карро.

— Так, дуже сильна, — пробурмотіла Карро і не встигла отямитися, як Лінен всунула їй у руки якийсь напій яскравого жовтого кольору, як кульбабки.

***

Ізіас відступив до вікна. Погляд синіх очей ковзав спочатку по підвіконню, потім ніби зацікавився тим, що відбувалося за вікном — нічим. Там не було ні людей, ні тварин, навіть туман не блукав вулицями, а, на диво, світило тепле сонце.

Кафце обережно сів у крісло, уважно стежачи за янголом, якого поважав та боготворив. Той виглядав розгублено, ніби у битві втратив щось більше, ніж шанс покінчити з могутнім демоном. Почухавши за вухом, Кафце прицмокнув якось несвідомо і знову завмер, бо зустрів погляд синіх очей, які дивилися прямо на нього.

— Я допустився помилки, коли дозволив Карро жити, — Ізіас і сам розумів, що говорить як Яссаріон, який майже зійшов з розуму, намагаючись убити Карро, але зупинитися вже не міг.

На серці Кафце похололо, його руки до побіління стиснулися на підлокітниках крісла. Повітря враз стало густим, як желе, і забилося в ніздрі та гортань.

— Що ти таке говориш… — прошепотів Кафце, з жахом дивлячись на янгола. — Вона врятувала тебе!

— Так. Але демон встиг дещо розповісти мені, коли думав, що мені залишилося недовго, — кам’яна маска спала з обличчя янгола, враз перекрививши прекрасне обличчя.

— Що саме? — Кафце не хотів чути відповідь. Мусив. Як дядько, як друг і як слуга.

Янгол торкнувся рукою перенісся. Його власне серце гупало так сильно, що здавалося, вистрибне.

— Левіафан сказав, що він переніс демонічне джерело на Карро.