Розділ 31

— Тихо, тихо, скоро буде легше, — чийсь шепіт рвався крізь завісу темряви. Холодні долоні торкалися щік, чола, підборіддя. Карро здригалася від холоду та жару водночас, плутаючись у відчуттях. Хтось натягнув ковдру майже до підборіддя, а чола торкнулася волога ганчірка. Карро застогнала і вдихнула тепле сухе повітря, від якого легені моментально спалахнули вогнем, змусивши її захникати, як малу дитину.

— Відчиніть вікно, їй не потрібне ваше тепло, — приємний жіночий голос увірвався в кімнату. Зашурхотіла тканина, і прохолодне повітря вдерлося всередину, наче поважна пані, що повільно оглядає володіння. З Карро зірвали ковдру, стало холодно. — А тепер прошу покинути приміщення.

Карро трохи розплющила очі. Чорну розпливчасту фігуру дядька важко було переплутати з кимось іншим; далі, біля дверей, стояв високий чоловік. Ізіас. Він стояв поруч, тож вона не відразу його помітила.

— Дякую, що погодилися допомогти.

— Я хочу, щоб вона дожила до того часу, як дізнається правду, а ще коли правду дізнається твоє пихате янгольча, яке має підкорятися, а не ставити палиці в колеса, — відповіла Лінень і привітно посміхнулася похмурому янголу.

— Ще не час, — відповів Ізіас із нехарактерним для нього роздратуванням, миттєво сховавшись за кам’яною маскою, що слугувала йому обличчям.

— Так-так, на її могилі промовиш ці слова в повітря, якщо ви негайно не зникнете й не дасте мені працювати, — ніжний голос жінки сочився отрутою.

Коли Лінень торкнулася грудей Карро, біль знову розірвав легені, і дівчина захлинулася кров'ю.

— Геть!

Болю Карро не витримала, свідомість знову поринула в темряву. Але ненадовго. Згодом біль повернувся.

— Терпи, дитя, — тихо промовила жінка, обережно витираючи кров з губ вологою ганчіркою. — Скоро мине. Світло пошкодило твої легені.

Вона почала щось тихо шепотіти, ледь торкаючись грудей Карро. Від її дотику по тілу розлилося тепло, гострий біль перетворився на тупий, ниючий. Карро відчула, як дихання стає глибшим і вільнішим. Вона могла дихати! Це було неймовірно.

Свідомість прояснилася, і Карро радісно посміхнулася Лінень. Цілителька воїнів Землі виглядала приголомшливо.

— Цього разу я маю кращий вигляд? — губи сіпнулися в усмішці.

— Зовні — так, — впевнено кивнула Лінень, стримано та ввічливо.

— А всередині? — Карро спробувала сісти, але різкий біль пронизав груди, змусивши її застогнати й знову впасти на подушку.

— Усередині… запекла боротьба, — Лінень обережно допомогла їй зручніше влаштуватися. — Але ти сильна, Карро.

— Так, дуже сильна, — пробурмотіла Карро й не встигла отямитися, як Лінень всунула їй у руки напій яскраво-жовтого кольору, схожий на квітки кульбаби.

Ізіас відступив до вікна. Погляд синіх очей ковзав підвіконням, потім ніби зацікавився тим, що відбувалося за вікном — хоча там не було нічого. Ані людей, ані тварин, навіть туман не блукав вулицями, на диво, світило тепле сонце.

Кафце обережно сів у крісло, уважно стежачи за янголом, якого поважав і майже боготворив. Ізіас виглядав розгубленим, ніби у битві втратив щось більше, ніж шанс покінчити з могутнім демоном. Кафце прицмокнув і завмер, зустрівшись із поглядом синіх очей.

— Я припустився помилки, коли дозволив Карро жити, — Ізіас і сам розумів, що звучить як Яссаріон, який майже збожеволів, намагаючись убити Карро.

На серці Кафце похололо. Повітря враз стало густим, як желе.

— Що ти таке говориш… — прошепотів він із жахом. — Вона врятувала тебе!

— Так. Але демон встиг дещо розповісти мені, коли думав, що мені залишилося недовго, — кам’яна маска спала з обличчя янгола, спотворивши його риси.

— Що саме? — Кафце не хотів чути відповідь, але мусив. Як дядько, як друг і як слуга.

Янгол торкнувся рукою перенісся. Його серце гупало так сильно, що, здавалося, вистрибне.

— Левіафан сказав, що він переніс демонічне джерело на Карро.