Розділ 29

Ранок був холодним і туманним. Карро спостерігала, як Кафце допиває вже другу чашку чаю, і сама допила свою каву, втомлено примруживши очі.

Ослабленому демонові потрібен був сон, але сумбурні й незрозумілі думки крутилися в голові, мов жахливо написана книга, сторінки якої хтось постійно гортав, не даючи зосередитися. Напевно, то був підручник із законів чи правил. Вночі вона майже не спала, а коли засинала, їй щось ввижалося.

— Ти виглядаєш утомленою, — якось глянув на неї дядько, потягнувшись до свого молитовника. Карро зиркнула на нього, але мовчала, доки він не продовжив роздуми: — Невже демонам потрібен сон? Я ніколи б цього не подумав.

Для правдоподібності він навіть потер підборіддя довгими пальцями.

— А ще нас бажано годувати, — криво посміхнувшись, додала вона. Печиво на тарілці вже закінчилося. Раніше Ізіас запрошував її на сніданок, але через неприємні таємниці вона поводилася холодно, ігноруючи його спроби розговорити її. Його секрети, що ховалися за синім океаном очей, роз’їдали груди. Він не приховував, наскільки важко було про це згадувати й носити цей тягар у пам’яті.

— Цікаво, — прошепотів Кафце, ковтнувши чаю.

Приміщення на першому поверсі вежі нагадувало вітальню. Зручні дерев’яні дивани з ніжно-рожевими подушками, вирізьблений квітковий узор на столику, підсвічники та живі квіти на підвіконні — усе виглядало затишно. Тільки, як помітила Карро, на книжкових полицях не було жодного сліду людської літератури, лише важкі посібники та правила «доброго тону» в компанії янголів. Карро хотіла розкрити одну книгу вчора, але в неї відібрали її зі словами, що для демонів книг ще не написано.

Проте вчора Ізіас подарував їй коштовний примірник історії небес у золотій палітурці. І цьому Карро була безмежно рада.

— Ти ж запозичуєш енергію в іншого демона? — знову почухав бороду Кафце, ніби намагаючись щось пригадати. Карро мляво посміхнулася, слухаючи дядька. Вона відчула, як холодне ранкове повітря проникає в приміщення крізь щілини у вікнах, змішуючись із запахом чаю та воску.

— Не зовсім, — коротко відповіла вона, не бажаючи вдаватися в пояснення.

Вона встала, мимохідь поправила подушку й зупинилася біля вікна. Туман ззовні був настільки густим, що здавалося, ніби той, хто вийде назовні, зникне назавжди. Вежа височіла десь між небом і землею, у молочно-білому світлі. Чим довше вона дивилася, тим прозорішим ставав туман. За кілька хвилин крізь пелену ранкового марева проступили контури дерев і будинків. Вони все ще були на землі.

— Це схоже на те, що я її краду, — видихнула вона, кинувши швидкий погляд на дядька.

— Мені не шкода цього демона, — зауважив він.

— А мені шкода. Сенектер мені нічого поганого не зробив. Він був вірним воїном, завжди допомагав, не покинув нас навіть тоді, коли ми зіткнулися з воїнами Землі, — вона складала ці спогади, мов бісеринки. Це були найкращі, хоча й непрості роки.

До камери Сенектера її підпускали тільки з охороною, про кожного відвідувача доповідали Ізіасу. Коли візитером ставала вона, терпіння головного янгола закінчувалося, і він погрожував їй розправою, якщо демон опиниться на волі.

— Цей демон був твоїм другом? — в очах Кафце зблиснуло розуміння. Карро схилила голову, розтягуючи губи в сумній усмішці, і легко кивнула.

— Не те щоб другом, але коли тебе не залишають на поталу ворогу — це вже щось значить. І чому попався саме він?

— Тому що шукав тебе, — у дверях з’явився Яссаріон. Він відразу впився поглядом у Кафце, а потім перевів очі на Карро. Вона відчула заціпеніння.

— У якому сенсі — шукав? — вона витончено підняла брову, стиснувши руки в кулаки. Хвиля незрозумілих емоцій накрила її: застарілий біль, гнів на Яссаріона та гірка вина.

Яссаріон криво усміхнувся.

— Я був на кордоні, коли його спіймали. Він майже впорався. На допиті сказав, що його відіслав Адмірал. Ну що сказати? Ти зраджуєш і дуриш навіть своїх союзників, а вони ризикують життям! Усі ризикують, щоб чудовисько жило.

Карро мовчки дивилася на нього. Вона більше не була тією дівчинкою, яка бачила в ньому весь світ. Тепер світ став справжнім, скинув маски. Яссаріон теж залишив свою.

— Яссаріоне! Щоб я більше такого не чув, — Кафце підвівся, відставив чашку і гнівно глянув на янгола. — Ким би вона не була, це жахливо! Так не поводяться чоловіки.

Якби Карро думала, що янгол вибухне гнівом, то помилилася: його обличчя на мить спотворилося, але за мить він розслаблено кивнув, його плечі опустилися, а погляд потеплішав. Свого старого вчителя він любив навіть у цій дорослій версії.

Карро прикрила очі, згадуючи Сенектера, якого тримали в кайданах за те, що він просто виконував наказ.

— Карро, нам потрібно йти, — почула вона крізь шум у вухах. Вона кивнула, немов заведена ляльководом, підхопила сіре пальто і пройшла повз Яссаріона в туман тихого ранкового міста.

Вони трималися разом, позаду на відстані йшли янголи-охоронці. Демонічне джерело було небезпечним: воно могло випити її сили так само легко, як вона забрала їх у Сенектера.

— Як ми маємо шукати це джерело? На великій відстані я його не відчую, — запитала вона, ховаючи руки в кишені.