Розділ 26

— Ні! Благаю! — власний крик лунав так, ніби вона кричала крізь товсту ватяну ковдру. Карро не була впевнена, що цього разу виживе після зіткнення з янгольською силою.

Ізіас посадив її в крісло-гойдалку, міцно стиснув плечі й змушував дивитися собі у вічі.

— Ти маєш боротися з темрявою, — впевнено заявив янгол.

Карро ледь стримала бажання подивитися на нього, як на безумця.

— Навіщо? — зломлено прошепотіла вона, підводячи погляд темних очей.

По тому, як скривився янгол, вона здогадалася: її очі зараз точно не сірі.

— Усе своє нікчемне життя я борюся з нею, але щоразу повертаюся на початок. Навіщо мені тепер захист від Левіафана?

У що ж вірити? В руках янголів вона — лише знаряддя, таке саме, як і в руках демонів. Яскравий, але тимчасовий спалах непокори та віри лише знову занурив її в безодню, звідки вона так ретельно вибиралася. Новий, чемно підписаний договір знову відібрав будь-які шанси на щось краще, ніж роль прапора у війні між Раєм і Пеклом, який тягнуть кожен на свій бік.

Тепла долоня янгола торкнулася її щоки.

— Ти казала, що печать може допомогти стримати темряву? — стримано запитав Ізіас. У його очах вона помітила небезпечний вогник — щось давно поховане під пилом, чого вона не могла розпізнати, але що їй не сподобалося.

Карро спробувала дихати. Легені розривало болем, наче вона пробігла кілька миль без зупинки.

— Ні, я не впевнена, — похитала головою вона.

Темрява не вщухала, вона підкорювала її тіло, ліпила з нього все, що хотіла. Колись Карро сама відкрила їй серце й душу, а тепер вона їй належала. То чому ж темрява мала зупинятися зараз?

Біль сягнув горла, Карро інстинктивно торкнулася його, але Ізіас перехопив її руки й міцно притиснув до колін.

— Ми зараз усе владнаємо.

Він говорив спокійно, виважено. Але ці слова вже нічого для неї не значили. Її віддали темряві. Крапка. Більше немає за що боротися. Вона переможена, а янголам завжди було байдуже до неї. Раптова самотність гостро заколола під ребром, шпиняючи серце.

«Мені потрібно перестати жити ілюзіями», — подумала Карро, з тривогою відчуваючи, як Ізіас тягнеться до її серця. Його м'яка долоня лягла на те саме місце, де вона нещодавно торкалася Сенектера — не прямо на серце, а трохи праворуч.

— Це так боляче, — довірливо зізналася вона.

Ізіас лише зітхнув. Але руку не прибрав — натомість шумно видихнув через ніс, випустивши повітря крізь стиснуті зуби.

— Я знаю. Я буду поруч. Просто тримайся, маленький демоне.

«Просто тримайся». Карро ледь не розсміялася, але янгол не дав їй навіть поворухнутися.

— Я тобі не ворог. Я не хотів завдати тобі болю, Карро, — тихо промовив Ізіас, дивлячись на неї бездонними синіми очима. Вони наче стали яскравішими, їхня глибина кликала її в забутий океан світла й спогадів. Спогадів про те, як вона колись відмовилася від світла.

Карро затримала подих, відчуваючи, як світло довкола неї зав'язується у вузли.

— Це буде трохи змінена печать, — стиха додав він.

І біль наповнив її нутрощі. Карро не пам’ятала, чи кричала вона, чи вищала, мов заколота тварина. Біль був таким глибоким, що пронизував шкіру, просочувався в душу, біг венами й судинами. Темрява спалахувала, світло гарчало, як дикий звір, зводячись на темряву. Безумна битва двох сутностей, що керували цим світом.

«Печать має стримати», — хтось шепотів їй на вухо. Напевно, це був Ізіас. Бо більше ніхто не наважився б торкнутися демона.

Карро не могла дихати. Вона хапала ротом повітря, але кисню не було, щось заповнило її горло, легені. Її зігнуло навпіл, і криваві плями впали на чисту сяючу підлогу.

— Усе добре. Усе буде добре, — їй витерли губи чимось м’яким. — Дихай, Карро.

Вона не могла. Досі. Усередині боліло надто сильно, щоб дихати. Навіть серце билося важко й глухо, віддаючи у вуха, наче старий механізм, що ледь рухався, важко чіпляючись за грані.

— Дихай, — голос Ізіаса знову прорізав поранену свідомість.

Вона його ігнорувала. Якби могла, сказала б, що дихати боляче. Простіше не дихати. Адже саме це шепоче темрява.

— Карро, дихай, — він натиснув їй на живіт. Усе тіло було мов одна відкрита рана. Але за мить він знову натиснув на її груди — і змусив її вдихнути.

— Ось так, Карро. Вже краще. Дихай.

Повітря здавалося крижаним, воно обпікало горло. Вона ледь розплющила очі, побачивши, що вони стоять перед відчиненим вікном. Яскраве світло сліпило, і вона знову заплющилася, мріючи, щоб усе це якнайшвидше закінчилося.

— Я жива. Диво якесь, — пробурмотіла вона, схиляючись до підвіконня. Ізіас не відпускав її, але зараз це вже не бентежило.

— Що трапилося?

— Темрява відчула мене поряд, тому, замість того щоб підкорити тебе, обрала іншу тактику — знищити. Але печатка витримала натиск, — спокійно мовив він.

Тільки зараз Карро помітила, що з його носа стікала кров.