Розділ 25

Колись Карро була мрійницею. Навіть у Пеклі вона тішила себе сподіваннями, дозволяючи заповнювати безмежну темряву яскравими, вигаданими образами. Це було так легко — не відчувати холодної реальності, що тхнула кров’ю та потом.

Зараз Карро майже не мріяла. Яскраві картинки зникли: рожеві й жовті фарби змішалися з чорним, сірим, фіолетовим і криваво-червоним. Світлі відтінки вицвіли назавжди. Лежачи в маленькій, майже затишній кімнаті, вона чекала. Чекала, коли її виженуть у підземелля, де зі стін звисає вогкість, а зі стелі — гаки та важкі ланцюги — усе те, що так пасує демонічній істоті.

Ізіас, натомість, був із нею вкрай милим, ввічливим, стриманим. В його очах не було ненависті — і це бентежило.

— То що я маю робити? — вона похитувалася на стопах, раз у раз кидаючи погляди на двері. Ізіас на когось чекав, і це нетерпіння передавалося їй.

— Познайомлю тебе з кимось. А потім розповім план дій, — він махнув рукою, ніби закликаючи її не метушитися.

Карро помічала: цей крижаний янгол хвилювався. Кутик його рота ледь сіпався, ніздрі роздувалися частіше, ніж зазвичай, а уважний погляд бігав паперами. Вона розмірковувала, чи не варто почати хвилюватися й самій, але часу не лишилося — у двері постукали.

До кімнати протиснувся худорлявий чоловік із короткою чорною бородою, трохи невпевненим поглядом і вбранням, що здалеку нагадувало чернечий одяг. Карро миттєво впізнала його. Вона завмерла, мов порцелянова статуя. Кафце Фоне теж її впізнав.

Карро відступила на кілька кроків, переводячи погляд з дверей на вікно. Вона вже знала, що це її дядько. Знала, що він ненавидить демонів так само, як і вона. Але найменше хотілося зустрічатися зі священниками чи родичами. А те, що Кафце поєднував у собі обидві категорії, змушувало кров холонути в жилах.

Втекти вона не встигла. Ізіас міцно схопив її за лікоть.

— Дорослі демони не вистрибують у вікно, — прошепотів він їй на вухо, і його гаряче дихання обпекло шкіру. Одна рука лишалася на лікті, інша — на талії, не даючи й поворухнутися.

— А що робити, якщо вікно — єдиний надійний варіант уникнути небажаної зустрічі? — пробурмотіла вона, ковтаючи гірку слину.

Кафце застиг. На його чолі виступили краплини поту, а погляд змусив Карро здригнутися: пронизливий, повний болю та сум’яття. Співчуття. Вона випрямилася, наче перед боєм. Співчуття їй було не потрібне.

— Тепер ви можете познайомитися офіційно, — легенько підштовхнув Карро Ізіас.

Що відчував патер, коли янгол знайомив його з демоном, що колись була його племінницею, Карро не знала. Але її охопив жах. Про що можуть говорити священнослужитель і втікачка з Пекла?

— Хоча б про те, що ти врятувала його душу, — пробурмотів Ізіас.

Коли Карро зробила крок назад, то наштовхнулася на янгола. Він притримав її за зап’ястя, гарячково розтираючи світлу шкіру. Патер відреагував миттєво: очі спалахнули нерозумінням, потім він витер чоло носовою хустинкою.

— Так, любий друже. Я не помилився, — Ізіас не став підштовхувати Карро до родича, відкинувши ідею слізливого возз'єднання.

Він дивився на неї з теплотою. Щоразу Карро доводилося задирати голову, щоб розгледіти емоції в його очах. Вона пам'ятала, яким крижаним міг бути Ізіас, але зараз його сині очі нагадували теплі води, у яких причаїлися барвисті риби, про які вона колись читала.

— Про що ви? — нарешті промовив патер. Це був не голос її батька. У Кафце був власний голос — трохи хрипкий, нетерплячий, але глибокий і спокійний, як ліс у тіні під час спеки.

— Про те, що твоя племінниця врятувала загублену тобою душу, Кафце, — Ізіас усміхнувся краєчком губ. Його тепла долоня досі притримувала її за зап’ястя.

— Анну? — пошепки вимовив Кафце, відсахнувшись. Ноги більше його не тримали, він упав на диван і затулив обличчя рукою.

Навіть без демонічної енергії, без пітьми, Карро відчувала його емоції кристально чисто. Чужий біль пульсував у повітрі, а назустріч йому вибухнула радість, що раптово осяяла похмурий кабінет. Потім прийшов сором — гіркий, мов перець. А тоді — шквал емоцій, який ледь не збив її з ніг.

Карро заплющила очі. І відчула обійми янгола. Вона завмерла.

— Твої емоції спалахують, як полум'я. За ними важко встигати. Але біль і сум досі течуть твоїми жилами, — прошепотів Ізіас і заспокійливо провів рукою по її плечах.

— По моїх жилах має текти лише лють і ненависть.

— Маємо те, що маємо, — знизав плечима він із загадковою усмішкою.

— Хіба спасіння однієї душі змиє всі гріхи? — замислилася Карро.

Вони всі були схожі — її батько, дядько, вона сама. Вона ж взагалі стала демоном, темною істотою, яка вміє вбивати й убиває, тремтячи за власне нікчемне життя.

— Карро, — Ізіас ледь помітно скривився, — твої емоції стали темнішими, ніж у Кафце.

— Може, тому, що я все ще демон? Навіть якщо енергії залишилися лише крихти.

— Так, я саме про це хотів поговорити. Тобі потрібно трохи її відновити...

Душні думки стали ще темнішими. Карро не наважилася запитати, як саме, лише ковтнула слину з різким металевим присмаком. Угода з янголами здавалася привабливою лише на перший погляд. Надія, що розквітла ніжними весняними квітами, швидко зів’яла.