Розділ 23

— Я клянуся захищати та оберігати цю душу, дарую їй частину себе і своєї суті, — оголосив Річчі перед Серцем Каменю — ядром фортеці, кристалом, наповненим чистою енергією землі, який мав охороняти кожен воїн. Елонар дозволив йому провести цей обряд. Анну огорнуло тепле зелене світло, і Карро затамувала подих: сила Землі обірвала довгий невидимий якір, що тягнув дівчину назад. Відтепер ночі Анни будуть тихими та світлими, без того жахливого зову.

Карро до останнього не вірила, що Річчі дозволять це зробити і що він сам погодиться тягнути таке ярмо. Але Анна була для нього важливішою за власну свободу. Ще тоді, коли демон забрав її, Річчі не втрачав надії, оббиваючи пороги небесних веж і благаючи про допомогу. Саме янголи підказали йому звернутися до воїнів Землі, але через те, що зникнення Анни потягнуло за собою ланцюгову реакцію з іншими душами, змінити долю було майже неможливо. Річчі був надто слабким, щоб самотужки вирвати подругу з Пекла раніше, проте тепер він отримав право захистити її від темряви назавжди.

— Тобі не потрібно приймати угоду Ізіаса! — випалила Анна, повернувшись до неї. — Я більше не проблема, Карро.

— Ти ніколи не була проблемою, — злегка усміхнулася Карро. — Але я вже вирішила: прийму угоду. Демони все одно не дадуть мені життя. Я зачепила гордість Левіафана.

Вона склала руки на грудях, озираючись. Серце фортеці досі палахкотіло зеленуватим світлом — побачити його було великою честю та знаком довіри з боку Елонара. Його долоня опустилася Карро на плече; дівчина звично стиснулася, але, зустрівшись зі світлим поглядом воїна, трохи розслабилася.

— Здається, наша гостинність закінчується сьогодні.

Усе всередині Карро обірвалося. У неї більше не було загадкових трьох днів, щоб сповна відчути смак свободи. Вона сховала тремтячі долоні в кишені. Звісно, їй дозволили побути у фортеці тільки через Анну, а тепер, коли її душа під захистом воїна Землі, присутність демона втратила сенс.

— Мені треба попрощатися, — прошепотіла вона, ковтнувши клубок у горлі. — Мені вистачить кількох хвилин.

Елонар кивнув. Обійми Анни були теплими та щирими. За цей час вони стали майже сестрами — дві душі, що вирвалися з безодні. Карро обіймала її ніби востаннє. Вона вірила, що ще побачить Анну, і навіть якщо воїни Землі більше не впустять її на свою територію, вона знайде спосіб переконатися, що з подругою все гаразд.

Вона не хотіла вступати в бій із воїнами Землі, тому навіть не ризикнула зайти до цілительки. Більше не гостя, а ворог.

І Карро пішла. У неї не було речей — лише кинджал і старий одяг. Усе інше загубилося десь по дорозі від Пекла до Землі. Вона переконувала себе, що їй не боляче, що демонічне серце не здатне страждати, але щойно відійшла від фортеці, упала на коліна і розплакалася, закриваючи обличчя долонями. Світ знову став ворожим, ненажерливим чудовиськом, яке вимагало постійної боротьби.

Помста батькові — не те, заради чого варто жити. Та й убити його вона не змогла б. Просто поглянути в його крижані очі — і що? Зітруться спогади про жахливі роки? Ні. Вона буде боятися й далі, блукаючи світом, ховаючись від демонів, янголів і навіть воїнів Землі, які вважатимуть її порушницею балансу.

— Воїни Землі нарешті прогнали тебе, демонице, — пролунав холодний знайомий голос.

Яссаріон тримав напоготові меч, але Карро не збиралася захищатися. Вона не торкнулася кинджала, не підвелася, навіть не обернулася, сидячи спиною до нього й приховуючи сльози.

— Так, прогнали, — відповіла вона, стискаючи кулаки. Чомусь, коли смерть дихала в спину, жити хотілося ще сильніше. Всупереч усьому. — Як і тебе минулого разу. Ніколи б не повірила, що янгол боїться воїнів Землі.

— Я їх не боюся!

Карро витерла обличчя і схопилася за кинджал, нарешті обернувшись. Яссаріон здивовано завмер.

— Невже демони вміють плакати? Чи ти засмутилася, що в тебе відібрали людську душу? — він розсміявся. — Темні сутності не плачуть! Якщо це нова роль, щоб залишитися живою — не намагайся. Зі мною таке не спрацює.

— Ти будеш останнім, перед ким я плакатиму. Шкода, що такий світлий янгол став таким виродком. Тебе що, сильно вдарили в Пеклі по голові? — вона скопіювала його співчутливий тон. Її сірі очі потемніли від нещасних залишків темряви.

— Ти заплатиш за це! — його меч спалахнув світлом.

— Бовдур! — вигукнула Карро, готуючись до останнього. Сила, що вирувала навколо янгола, відчувалася як гігантська морська хвиля, що готова була розчавити її.

Вона зробила короткий вдих, дивлячись в очі колишньому коханому. Колись він був для неї цілим всесвітом.

— Я буду твоїм вічним гріхом, — вона широко посміхнулася. — Навіть після смерті!

— Ні. Мій гріх зникне, як тільки ти зникнеш з лиця землі, демонічна потворо! — він замахнувся мечем.

— Цікаво, Яссаріоне, що це за гріх такий? — поява Ізіаса була вчасною. Янгол злякано опустив меч, і енергія розсіялася.

— Усе те саме, — Карро хмурилася, відчуваючи металевий присмак крові — вона прокусила губу від напруги. — Що підопічна прийняла темряву.

Вона пригадала той день, коли її забрали демони.

Вогонь у монастирі палав так, ніби стіни були з сухого дерева, а дах — із соломи. Карро не кричала, задихаючись від диму. Вона молилася, але відчувала, що молитви не сягають небес. А янгол не приходив. Лише десь здалеку лунали крики. «Прошу! Яссаріоне! Допоможи!» — захлинаючись сльозами, вона пригадувала їхню останню зустріч під місяцем. А коли вона майже втратила свідомість, пролунав холодний голос: «Вона підпалила». Карро хотіла заперечити, але чиїсь руки кинули її на підлогу, а червоні очі демона з цікавістю дивилися на жертву. «Я більше не буду охороняти цю мерзотну душу. Душу грішниці».