Розділ 23

— Я клянуся захищати та оберігати цю душу, я дарую цій душі частину себе і своєї суті, — оголосив Річчі перед Серцем Каменю, ядром фортеці, кристалом, наповненим чистою енергією землі, який поклявся охороняти кожний воїн землі. Елонар дозволив Річчі зробити це. Анну огорнуло тепле зелене світло, Карро навіть затримала дихання — сила землі обірвала довгий невидимий якір, що тягнув дівчину назад.

Ночі Анни будуть тихими та світлими, не буде того жахливого зову.

Карро не вірила до останнього, що Річчі дозволять, і що він сам погодиться тягнути таке ярмо, але Анна була важливіша для нього навіть за власну свободу. Ще тоді, коли демон забрав Анну, Річчі не втрачав надію, оббиваючи пороги веж янголів і благаючи їх про допомогу. Саме янголи підказали людині звернутися до воїнів землі, але через те, що зникнення Анни потягнуло за собою інші душі, змінити долю було неможливо. Річчі ще був дуже слабким, щоб самотужки врятувати Анну, але він вже міг і хотів її захистити від пекла зараз.

— Тобі не потрібно приймати угоду Ізіаса! — випалила Анна, повернувши голову до неї. — Я більше не проблема, Карро.

— Ти ніколи не була проблемою, — злегка усміхнулася Карро. — Але я вже вирішила, я прийму угоду. Демони мені все одно не дадуть життя. Я зачепила гордість Левіафана, — вона склала руки на грудях, озираючись. Кристал — серце фортеці досі палав зеленуватим світлом, десь глибоко під прозорою оболонкою спалахувало світло — побачити серце було дійсно великою удачею та довірою з боку Елонара.

Його долоня опустилася їй на плече, Карро механічно, по звичці, стиснулась, й злякано обернулася, зустрівшись зі світлим поглядом земного воїна.

— Здається, наша гостинність закінчується сьогодні.

Усе в середині Карро обірвалося. У неї більше не було загадкових трьох днів, щоб хоча б трохи спробувати спокій та свободу на смак. Вона сховала тремтячі долоні у кишені. Авжеж, їй дозволили побути у фортеці тільки через Анну, а тепер, коли її душа офіційно під захистом воїна землі, у місцезнаходженні демона більше немає сенсу.

Карро повільно кивнула, ледь зібравши себе до купи, щоб прямо тут не розплакатися.

— Мені треба попрощатися, — ковтнула ком у горлі, прошепотіла вона, кивнувши на Анну. — Мені вистачить кількох хвилин.

Елонар кивнув.

Обійми Анни були теплими та щирими. За цей час вони стали майже сестрами, дві душі, що втратили все і вирвалися разом із самої безодні. Карро обіймала її немов в останнє, хоча це і було прощанням, але вона вірила, що ще побачить Анну. Навіть якщо воїни землі більше не дозволять їй зайти на їхню територію, вона обов'язково знайде шанс переконатися, що з нею все гаразд.

Їй не хотілося вступати в бій з воїнами землі, тому навіть відвідати цілительку в останнє не ризикнула.

Більше не гостя — ворог.

І Карро пішла. У неї не було речей, лише один кинджал і одяг, що був на ній. Все інше десь розгубилося по дорозі від пекла до землі, десь досі лежить на червоній землі. Вона себе переконувала, що їй не боляче, що демонічне серце не може боліти, але варто було їй відійти від фортеці, як Карро впала на землю, вдарившись колінами, й розплакалася, закриваючи обличчя долонями. Було гірко, боляче, дуже боляче. Світ знову став ворожим, злим, ненажерливим чудовиськом, яке вимагало постійної боротьби, зарали чогось.  Цього чогось у неї вже не було.

Помста батькові — не те, заради чого вона хотіла жити. Та й Карро чудово усвідомлювала, що вбити його вона просто неспроможна. Просто поглянути в його крижані без крихти співчуття очі — і що? Їй стане краще? Зітруться спогади про жахливі роки в пеклі? Ні, все це залишиться з нею назавжди. Вона буде боятися й далі, буде блукати світом, ховаючись від демонів, від янголів — від цілого світу, щоб потім ще ховатися від могутніх воїнів землі, які скажуть, що вона порушує баланс світла та темряви.

— Воїни землі нарешті прогнали тебе, демонице, — холодно промовив до болю знайомий голос. Яссаріон тримав меч у руках, але захищатися Карро не збиралася, навіть не торкнулася кинджала й не піднялася, щоб стати в бойову стійку, навіть не повернулась обличчям, так і сиділа спиною до нього, приховуючи ганебні сльози.

— Так, прогнали, — холодно відповіла вона, стискаючи руки в кулаки. Чомусь, коли смерть дихала у спину, різко хотілося жити. Всупереч всьому. — Як і тебе минулого разу. Ніколи б не повірила, що янгол боїться воїнів землі.

— Я їх не боюся!

Карро витерла сльози й нарешті схопилася за кинджал, повертаючись до янгола. Яссаріон здивовано завмер.

— Невже демони вміють плакати? Чи ти засмутилася, що в тебе відібрали людську душу? — майже співчутливо промовив він і відразу розсміявся. — Темні сутності не плачуть! Але якщо це нова роль, щоб залишитися живою, то навіть не намагайся. Зі мною таке не спрацює.

— Ти будеш останнім, перед ким я буду плакати. Шкода, що такий світлий янгол став таким виродком, чи тебе сильно вдарили у пеклі по голові, що кілька клепок зламали? — вона скопіювала його співчутливий тон, сірі очі потемніли, в них ще досі палахкотіла темрява, нещасні залишки, які й темрявою не можна вважати.

— Ти заплатиш за це! — його меч відразу спалахнув світлом.

— Бовдур! — продовжила Карро, готуючись. Сила, що вирувала навколо Яссаріона, відчувалась як морська хвиля, гігантська, що збиває з ніг, валить на пісок та затягує в темні морські води. Ясно відчувалося одне — вона не виживе після удару світла такої сили.