Розділ 19

Те, що відбувалося далі, Карро пам’ятала кепсько. Лише детальний план, що в’ївся в пам'ять краще за набридливу дитячу пісеньку, допомагав не збожеволіти від паніки та емоцій, що тиснули на груди. Вона зібрала мінімум речей у тоненький мішечок і озброїлася так, ніби збиралася битися з армією демонів. Що було недалеко від істини.

— Мені страшно, — прошепотіла Анна, стискаючи тканину кольорової спідниці. Темний плащ вона сховала під подолом, тож постійно смикала тканину, боячись, що він випаде в найнезручніший момент.

— Іншого шансу не буде, — відрізала Карро. — Або зараз, або залишимося в Пеклі ще на вічність.

Карро теж було страшно, неймовірно страшно. Адже якщо нічого не вийде і Левіафан дізнається, з ким вона тікала, іншого вибору, окрім як прийняти темряву, не залишиться. Наслідки невдалої спроби будуть катастрофічними.

— Готуйся. Воїни Землі вже в Пеклі, — вона досі відчувала їхню присутність. Точно щось невидиме пов’язувало її з ними.

Карро зробила глибокий вдих, перевіряючи спорядження. Ніщо не повинно піти не так. Хоч як її мучила втома, хоч як переповнювали розпач і страх, вона не могла дозволити собі помилку. Ні для себе, ні для Анни.

— Ти готова? — запитала Карро, повернувшись до дівчини.

Анна кивнула, хоча її очі видавали страх і розгубленість. Вона була готова, але чи готова була Карро? Тепер усе залежало тільки від неї.

Карро зробила останній крок до дверей, озирнувши кімнату, де все було таким знайомим і водночас таким чужим. Вона затримала подих і відчинила їх. У темряві коридору очі миттєво звикли до слабкого світла факелів. Вони не могли зупинятися. Це був єдиний шанс, єдина можливість втекти звідси, де її душа вже давно вважалася загубленою.

— Час пішов, — тихо сказала вона. Вона ще не знала, що чекає попереду, але вороття вже не було.

Дівчинка, яку викрали за наказом Левіафана, щоб маніпулювати переміщенням воїнів Землі, справді сиділа в одній із кімнат вежі. Вибір воїнів Землі, кого рятувати, був для Карро дещо незрозумілим: як вони визначали, чия душа приречена на Пекло? Когось без вагань залишали в цьому царстві страху та болю, а когось рятували. Вони нічим не відрізнялися від демонів чи янголів: поклоніння дивним правилам було на першому місці, а люди, душі, друзі — на останньому.

Вони рухалися звичним маршрутом, не викликаючи підозр у демонів-охоронців. Анна тряслася, як листок на вітрі, але вдіяти зі страхом не могла. Карро обернулася і на мить посміхнулася їй, ніби запевняючи, що все під контролем, хоча серце билося так сильно, що відлунювало навіть у голові та животі.

Тиша вежі раптом «загуркотіла» темрявою — скрипучою та гучною. Карро розвіяла морок, витягнувши маленьку зачаровану кульку зі світлом, яку зробив для неї Мортіферекс. Допомога цього демона стала безцінною.

— Обережно, сходи слизькі, — попередила вона. Страх, що охопив їх густою темрявою, шелестів у тиші дивними звуками: далекими криками та пульсацією магії Левіафана, що пронизувала весь замок.

Карро повільно піднімалася вузькими слизькими сходами. Мортіферекс намалював детальний план вежі, але навіть це не гарантувало порятунку. Кулька світла, що тьмяно сяяла в її руці, кидала на стіни химерні тіні. Її власна тінь була найдовшою і найстрашнішою. Карро кидала на неї погляди, відчуваючи, ніби вона ось-ось оживе, як колись. Але тіні залишалися лише тінями.

Анна ступала позаду, намагаючись рухатися безшумно, але її ноги ковзали, і час від часу вона видавала тихий зойк. Карро раз по раз нервово озиралася.

— Зосередься, — прошепотіла вона, ледь повернувши голову. Голос луною відбився від стін, і вона затамувала подих, прислухаючись. Нічого. Тиша зовні, а всередині — буря.

Сходи закінчилися. Карро нарешті видихнула.

Вони вийшли в широкий коридор, залитий червонуватим світлом факелів. Карро зупинила Анну і сама притиснулася до стіни, намагаючись роздивитися простір попереду. Двоє демонів-охоронців стояли біля великих залізних дверей, що вели до кімнати дівчинки. Карро знала: ці створіння володіють неймовірними силами, оминути їх просто так не вдасться.

— Що тепер? — Анна нахилилася до неї, її голос тремтів.

Карро витягнула ще одну кульку — темну, схожу на шматочок ночі, замкненої у склі. Подарунок Мортіферекса.

— Це відволіче їх, але в нас буде лише кілька секунд, — прошепотіла вона.

Карро кинула кулю вперед. Вона розбилася з тихим тріском, заповнюючи коридор тьмяною, сліпучою для демонів темрявою. Карро схопила Анну за руку, притиснула до стіни і дістала меч. Зробивши кілька вивірених махів, орієнтуючись лише на крики демонів, вона відчувала, як сталь пронизує тіла. Лише коли все затихло, Карро відкинула пасмо чорного волосся, що впало на очі, і посміхнулася.

Відімкнувши двері, вона зустрілася поглядом з наляканою дівчинкою.

— Все буде добре, — сказала Карро, підходячи ближче. — Мене звати Карро. Я тут, щоб повернути тебе додому.

Дівчинка сиділа на підлозі, притискаючи до себе стару іграшку. На ній була завелика малинова сукня з бантиками.

— Вони… вони не прийдуть? — прошепотіла вона.

— Ні, — відповіла Карро, беручи її за руку. — Ти в безпеці.