Розділ 17

Будинок Кафце був схований серед кущів бузини та бузку. Метрів за сто високо у небо здіймалася янгольська вежа – міст між небесами та земним світом. Щодня йому вдавалося спостерігати за спалахами світла й безмежно радіти, що янголи не покинули цей жахливий світ. З того дня, як демон пробудив Яссаріона, світ для Кафце став чорно-білим: коли його колишній учень приходив, світ білів та наповнювався янгольським світлом. В інші ж дні, зачиняючись у собі, він роздумував над тим, наскільки сильно його брат жадав влади, що не пошкодував навіть власної доньки. Одного разу йому вдалося побачити маленьку демоницю – жагу до життя в її сірих очах, біль і відчай. Після того він тільки слухав і підбадьорював відчайдушного Яссаріона.

І ось знову темноволосий янгол сидів у старому кріслі з чашкою чаю та смачним пирогом, який Кафце навчився пекти, коли не виступав перед людьми в храмі поруч. Лють і сила в очах Яссаріона сьогодні не палали, відкинувшись на спинку крісла, він дивився в стелю та рахував павуків, що оселилися біля люка на горище.

— Я не справився. Знову, — заявив янгол і навіть не доторкнувся до чаю. Кафце пропонував налити йому щось міцніше, адже вино з монастирських виноградників було напрочуд чудовим – солодким і запашним, але янгол постійно відмовлявся.

— Що сталося? — спокійно запитав Кафце, хоча думки були неспокійні, темні й сумні. Як би Кафце не бажав смерті демонам, щоразу він радів, коли дочці Ройзенда вдавалося уникнути меча янгола.

— Я не знаю, що тепер робити. Демони сказали, що Карро забрали до пекла, і тепер з неї зроблять "нормального" демона, — Яссаріон потер очі й опустив голову.

— Що означає "нормального демона"? — перепитав Кафце.

— Я мав убити її до того, як вони зрозуміли, що вона занадто добра для демона, — пробурмотів Яссаріон. Серце Кафце впало в живіт від жаху: навіть після стількох років бажання Яссаріона знищити свою "помилку" викликало справжній страх. Те, що Карро була неправильним демоном, знали всі.

— Ти надто довго борешся з привидом минулого. Відпусти її, — лагідно промовив Кафце, непомітно витираючи спітнілі долоні об сорочку.

— Не можу! Карро не заслуговувала стати демоном! Справжня Карро тільки зраділа б, якби я знищив чудовисько, на яке вона перетворилася, — з холодною люттю говорив янгол. Кафце помітив, що в гніві його блакитні очі починали трохи світитися.

— І ти думаєш, що, вбивши її, виправиш помилку? — серйозно запитав Кафце.

Яссаріон зітхнув. Його погляд став глибшим, але досі позбавленим розуміння, ніби янгол уже не був тут. Він блукав у своїх думках, у тому червоно-чорному світі пекла, що забрало його життя. Кафце здавалося, що Яссаріон так і не виріс після своєї смерті.

— Ти міг би з нею поговорити, Яссаріоне, — обережно почав Кафце, але янгол його владно перебив.

— Я не розмовляю з демонами! Від справжньої Карро там нічого не залишилося, від тієї шістнадцятирічної дівчинки залишилося тільки тіло та сірі очі, теплі вуста...

— Що? Ти цілувався з моєю племінницею? — спалахнув Кафце.

— Ні! — миттєво схаменувся янгол, із жахом глянувши на вчителя. — Я… я не це мав на увазі, — пробурмотів він, але слова втратили силу, немов він сам не був упевнений, чому так сказав.

— Ти кохав її? — різко запитав Кафце. Біль янгола став зрозумілим — він не лише не виконав своєї місії, але й втратив своє кохання.

Яссаріон стиснув кулаки й через неймовірний внутрішній протест кивнув.

— Так. Але янголам не дозволено любити. Якщо хтось дізнається, це коштуватиме мені звання і, можливо, крил.

Кафце затамував подих. Ось у чому корінь проблеми. Яссаріон не хотів, щоб хтось дізнався, що в нього були почуття до людини, його підопічної, а тепер, коли вона стала демоном, вона могла це використати проти нього. Якщо взагалі згадала про це. За ці роки Кафце вивчив достатньо книг і джерел, щоб точно сказати: більшість демонів не пам’ятають минулого життя, а якщо й пам’ятають, то лише фрагментами. І дійсно, поцілунок з янголом міг бути таким фрагментом.

Кафце тяжко зітхнув. Яссаріон повторив його важке зітхання й почухав голову.

— Що ти відчуваєш до неї, коли бачиш зараз?

Яссаріон замовк і кілька секунд дивився перед собою, ніби намагаючись знайти правильні слова. Його погляд, затуманений спогадами й болем, ковзнув по кімнаті, шукаючи відповідь у темних кутах.

— Я бачив її нещодавно. Сильну демоницю, віддану пітьмі… Але те, як вона говорила про свободу, про вибір. Вона і тоді вірила у свободу, навіть коли голодна сиділа в тому пансіонаті при монастирі, а я крав для неї хліб або зривав яблука та груші, бо вона не вміла лазити по деревах, а я міг літати.

Кафце слухав уважно, його очі стали м’якшими, коли Яссаріон продовжив:

— Вона яскраво сміялася, навіть коли наставниці карали її. Одного разу мені навіть довелося втрутитися, і її перестали карати так жорстоко, що кров припиняла йти тільки надвечір, — Яссаріон торкався свого обличчя холодними руками. — За рекомендацією її батька, її мали привчати до болю, бо Ройзенд казав, що у неї буде жорстокий наречений, і дівчина має бути покірною та витривалою. Ми не могли втрутитися просто так, за бажанням. Тоді я порушив ще один небесний закон. А потім іще один, коли поцілував її.