Розділ 16

Темрява розповзалася навколо, тягуча та важка, наповнюючи груди пекучим болем. Карро довго розмірковувала про свою обіцянку, дану і Мортіферексу, і Левіафану, але як боротися з могутньою демонічною силою, що віками накопичувалася в цих стінах, вона не уявляла. Як витримати той біль, що руйнує сутність і не дає оговтатися? Шлунок стиснувся від нудоти, і Карро перевернулася на живіт, уткнувшись обличчям у прохолодну подушку. Зараз її напівсмертне тіло здригалося від самого подиху Пекла, тримаючись лише на рештках тієї темної енергії, що досі бриніла в жилах. Ліжко було холодним, неприємним на дотик, але вона завернулася в ковдру й примусово заплющила очі. Сон прийшов миттєво, щойно вона відпустила тривожні думки.

Ранкова слабкість, немов батіг, пройшлася по тілу, змушуючи зціплювати зуби, аби не застогнати. Карро перевернулася на ще гарячому від власного тепла ліжку й розімкнула сухі, потріскані губи. Звичний для Пекла смак попелу знову дав про себе знати, змушуючи почуватися наполовину живою, наполовину примарою.

Вчорашні рани знову відкрилися, хоча біль від них здавався мізерним у порівнянні з тим, що коїлося всередині. Вона сіла, обхопивши коліна руками, і пильно вдивилася у двері. Вони здавалися тонкими й неміцними, хоча Карро знала — це лише ілюзія. За ними простягався цілий світ, сплетений із павутиння інтриг Левіафана, створений, щоб ламати таких, як вона. Але сьогодні щось змінилося. Їй здалося, що темрява за дверима не просто існує, а вичікує, немов випробовує: чи наважиться вона зробити перший крок?

— Гаразд, — пробурмотіла вона, ледь впізнаючи свій голос — хрипкий і тихий. — Ви хочете гри? Що ж, я гратиму.

Карро змусила себе встати. Ноги здавалися важкими, наче з каменю, а спина боліла так, ніби її били всю ніч. Вона зібрала всю свою рішучість. Вона знала: час працює проти неї. Пекло — це місце, де слабкість карається негайно, а надія стає найважчим тягарем. Але ця думка — зухвала віра в те, що вона може обіграти самих демонів — стала її єдиним щитом.

Одягнувши зношений плащ, що висів на бильці ліжка, вона підійшла до дзеркала. Відображення дивилося на неї так само втомлено й виснажено, як вона почувалася. Темні кола під очима, бліде обличчя... Тепер це було обличчя того, хто стоїть на останній межі.

— Ти зможеш, — прошепотіла вона, вдивляючись у власні очі. — Або програєш, або виграєш, але зупинятися більше не можна.

За дверима почулися кроки. Карро вдихнула і, перш ніж страх устиг огорнути її своїми лещатами, випросталася. Кроки наближалися. Мортіферекс? Хтось інший? Це не мало значення.

Вона відчинила двері першою.

Цілитель стояв перед нею, ошатний, наче збирався на святковий бал. Демон, що колись був янголом, ніби світився від дивного внутрішнього спокою, і Карро не розуміла — з якого дива?

— Пустиш? — запитав він.

Карро сухо кивнула та відійшла вбік, пропускаючи його до кімнати. Цілитель пройшов до старого дерев'яного столика, витягнув свою валізу дивного зеленого кольору й впевнено кинув її на стіл.

— Ти вирішив влаштувати собі кабінет прямо тут? — Карро хмикнула, хоча всередині все тремтіло від напруги.

— Ні, Карро. Я виторгував для тебе цілий день, — він повернувся до неї, і, побачивши її стан, на мить завагався. Коли Карро кинулася в його обійми — міцно, відчайдушно — він спершу завмер, а потім незграбно, але впевнено обійняв її у відповідь. Торкнувшись підборіддям її маківки, він прошепотів так тихо, що почула тільки вона: — Шкода, що янголи не змогли тебе врятувати.

— Яссаріон намагався, — стримано видихнула вона, відступаючи та спираючись рукою об стіл. — Рятуючи мене, мій янгол-охоронець загинув. Добре, що хоч не повністю.

— Але тепер він хоче тебе вбити, — зауважив демон, відвернувшись і прискіпливо розглядаючи знайомі баночки з еліксирами.

Карро невпевнено хитнула головою. Вдихнувши аромат цілющих трав, вона згадала розлюченого ангела, який не раз намагався позбавити її життя, але йому так нічого і не вдалося. Яссаріон теж змінився: зі світлого небесного воїна перетворився на породження люті та ненависті. Чи, можливо, він завжди був таким? Карро з сумом дивилася на скляночки, ясно усвідомлюючи: вона більше не хоче приймати темряву, навіть якщо вона до неї лагідна, як мати.

Видихнувши крізь зуби, Карро запитала:

— Що ти робиш, Мортіферексе?

Демон не відповів одразу. Він затримав погляд на баночці з густою чорною рідиною, що ледь помітно відливала зеленим. Потім повільно повернувся до неї, і в його очах промайнув ледь вловимий смуток.

— Готую тобі еліксир. Твій стан бажає кращого. Якщо Левіафан почне робити з тебе демона силоміць, я не впевнений, що ти взагалі виживеш.

— Точніше, він почне тебе катувати. Називай речі своїми іменами. Ми й так у Пеклі.

Мортіферекс зітхнув, його плечі трохи зсутулилися.

— Карро, ти ж знаєш: у цьому місці правда — рідкість. Її тут не люблять. Але ти маєш рацію. Левіафан не зупиниться. Він хоче зробити з тебе щось... інше. Тебе в тобі вже майже немає, залишилася лише тінь. Я не можу змінити цього процесу.

Карро схрестила руки на грудях, відчуваючи, як її трясе, хоча зовні вона намагалася здаватися незворушною.

— Але я можу тебе трохи підлікувати. Звідки ці рани?