Розділ 16

Темрява розповзалася навколо, тягуча та важка, вона наповнювала груди болем. Карро довго думала про свою обіцянку, сказану і Мортіферексу, і Левіафану, але як боротися з могутньою демонічною силою, яка віками накопичувалася в пеклі, вона не уявляла. Як витримувати той біль, що руйнує сутність і не дає оговтатися? Шлунок стиснувся, і Карро перевернулася на живіт, обличчям до прохолодної подушки. Зараз її майже смертне тіло здригалося від подиху пекла, тримаючись на якихось залишках темної енергії, що досі бриніла у жилах. Ліжко було холодним, неприємним на дотик, але, знову завернувшись у ковдру, вона змусила себе заснути. Сон прийшов моментально, тільки-но вона перестала вертітися і відпустила думки.

Ранкова слабкість, немов батіг, пройшлася по тілу, змушуючи стискати зуби, щоб не застогнати. Карро перевернулася на ліжку, ще гарячому від власного тепла, і розімкнула сухі, потріскані губи. Смак попелу, звичний для пекла, знову дав про себе знати, змушуючи відчувати себе ніби наполовину живою, наполовину примарою.

Вчорашні рани знову відкрилися, хоча біль від цього здався смішним у порівнянні з тим, що коїлося всередині. Вона сіла, обхопивши коліна, і подивилася на двері. Вони здавалися тонкими, неміцними, хоча Карро знала, що це лише ілюзія. За ними — цілий світ, сплетений із павутиння інтриг Левіафана, створений, щоб ламати таких, як вона. Але сьогодні щось було інакшим. Їй здалося, що темрява за дверима чекає на неї, неначе випробовує, чи зробить вона перший крок.

— Гаразд, — пробурмотіла вона, ледве впізнаючи свій голос, хрипкий і тихий. — Ви хочете гри? Тоді я гратиму.

Карро змусила себе встати. Її ноги були наче з каменю, а спина боліла, ніби її били всю ніч, але вона зібрала всю свою рішучість. Вона знала, що час працює не на неї. Пекло — це місце, де слабкість карається, а надія стає тягарем. Але ця думка, ця зухвала віра в те, що вона може знайти спосіб обіграти самих демонів, була її єдиним щитом.

Одягнувши зношений плащ, що висів на краю ліжка, вона наблизилася до дзеркала. Її відображення дивилося на неї так само втомлено й виснажено, як вона себе і почувала. Темні тіні під очима, бліде обличчя, яке раніше сяяло життям. Тепер це було обличчя того, хто стояв на межі.

— Ти зможеш, — прошепотіла вона, вдивляючись у свої власні очі. — Або програєш, або виграєш, але зупинятися не можна.

За дверима почулися кроки. Карро вдихнула і, перш ніж її страх устиг схопити її у тяжкі зловісні лещата, взяла себе в руки. Кроки наближалися. Мортіферекс? Хтось інший? Не мало значення.

Вона відчинила двері першою.

Мортіферекс стояв, як на параді, чи збирався на свято. Демонічний цілитель, що колись був янголом, ніби світився від щастя, і Карро не розуміла, якого біса?

— Пустиш? — запитав він.

Карро сухо кивнула та відійшла в бік, пропускаючи його в кімнату, що так люб'язно виділив їй Левіафан. Цілитель пройшов до старого дерев'яного столика, витягнув свою валізу дивного зеленого кольору і закинув на стіл.

— Ти вирішив влаштувати собі кабінет, не відходячи від місця? — Карро хмикнула, хоча всередині все тремтіло. Вона була натягнута, як струна, яка ось-ось зірветься.

— Ні, Карро. Я виторгував для тебе день, — він повернувся до неї, і здригнувся, коли Карро його обійняла. Міцно. І Мортіферекс спершу незграбно, потім більш впевнено обійняв її у відповідь, і торкнувшись підборіддям маківки, прошепотів так тихо, що почула тільки вона: «Шкода, що янголи не змогли тебе врятувати».

— Яссаріон намагався, — стримано видихнула вона, та відступила від нього, обпираючись рукою об стіл. — Рятуючи мене, мій янгол-охоронець загинув. Добре, що не повністю.

— Але тепер він хоче тебе вбити, — зауважив демон, відвернувшись і прискіпливо роздивляючись знайомі для Карро баночки з еліксирами. Вдихнув аромат трав, Карро невпевнено гойднула головою.

— Так, я для нього живе нагадування його невдачі.

Пригадувати розлюченого янгола, який не раз намагався її вбити, але в нього так нічого і не вийшло, не хотілося. На жаль. Яссаріон також змінився: зі світлого янгола став породженням люті та ненависті. Чи можливо, він був таким завжди? З сумом вона дивилася на баночки та скляночки, ясно усвідомлюючи, що не хоче більше приймати темряву, навіть якщо вона була до неї ласкава. Як мама.

Видихнувши скрізь зуби, Карро розліпила сухі губи й нарешті запитала у демона те, що її цікавило:

— Що ти робиш, Мортіферексе?

Демон не відповів одразу. Він зупинився, ніби вагаючись, роки повісилися, а його тонкі пальці затрималися на одній із баночок, наповненій густою чорною рідиною, що переливалася відблисками зеленого. Потім він повільно повернув голову до Карро, і в його очах промайнув ледь помітний смуток.

— Готую тобі еліксир. Твій стан бажає кращого, якщо Левіафан почне робити з тебе демона, то невпевнений, що ти взагалі виживеш.

— Точніше, буде катувати. Називай все своїми іменами. Ми й так у пеклі.

Мортіферекс зітхнув, його плечі трохи зсутулилися, ніби під вагою невидимого тягаря.

— Карро, ти ж знаєш, що в цьому місці правда — це рідкість. Її тут не люблять, — він обережно поставив баночку на стіл і, повернувшись до неї, сів на край старого крісла. — Але ти права. Левіафан не зупиниться. Він хоче зробити з тебе щось... інше. Тебе вже майже немає, а те, що залишилося, — лише тінь. Ти знаєш, що на тебе чекає, і я не можу це змінити.