Розділ 15

Те, що в її кімнаті відчинялися вікна, стало для Карро найприємнішим сюрпризом. Коли Пекло поглинула темрява ночі, а червоне сонце сховалося за гострими вежами замків, вона відчула, як тремтить втомлене тіло та виснажений дух. Дати бодай якусь гарантію, що завтрашній день буде кращим, вона не могла. Тихо відчинивши вікно, Карро дозволила легкому подиху прохолодного вітру залетіти до кімнати. Вітер дихнув смородом Пекла. Напевно, сама вона пахла так само, навіть після купання.

Провівши пальцем по холодному підвіконню, Карро вдивлялася у внутрішній двір і високі мури. Замість тихого шелесту дерев і свіжого запаху трав, які вона могла б відчути в земному світі, тут панував важкий спокій та відчуття невидимої загрози, що тиснула на серце. Вулиці були порожні й темні. Навіть стражі Левіафана здавалися менш страшними порівняно з тими, хто насправді керував цим місцем.

Деякий час Карро спостерігала за демонами внизу — за пів години жоден із них навіть не підняв голови до її вікна. Вона ризикнула. Повільно ковзнувши на карниз, Карро вчепилася пальцями у виступи кам'яної кладки — до болю, до крові. Камінь був холодним, шорстким, але міцним. Дихання постійно переривалося, а страх висоти й нестерпний біль у ранах давалися взнаки з кожним новим рухом. Але вежа була занадто близько, щоб просто так відмовитися від цього шляху.

Карниз привів її до вузького виступу вздовж стіни. На мить Карро зупинилася, прислухаючись. Тиша. Лише далекий шурхіт крил нагадував, що це місце не зовсім порожнє. Тут завжди хтось спостерігав. Зараз же навколо панував обманливий спокій.

Вона спиною вперлася у стіну й заплющила очі. Образ маленької душі, про яку згадувала Анна, спалахнув у свідомості. Карро більше не хотіла зупинятися. Її план був ризикованим, майже безнадійним, але вона мусила щось вдіяти.

Обережно пересуваючись уздовж виступу, Карро нарешті помітила те, що шукала — маленьке віконце, сховане за густим чорним колючим плющем. Дотягнувшись до рами, вона з силою потягнула її, і вікно піддалося.

Залізши всередину, дівчина опинилася в маленькому приміщенні — темному й запиленому. Повітря тут було важким, затхлим. Зачинивши за собою вікно, вона намагалася не залишати жодних слідів.

Карро торкнулася стіни, обережно просуваючись уперед. Очі звикали до слабкого світла, що просочувалося крізь шпарини дверей. З-за них долинали голоси. Карро напружила слух.

— Чому ми не перешкоджаємо воїнам Землі забирати душі? — запитав один із демонів.

— Бо вони сильніші навіть за янголів. Їх не перемогти в лобовій атаці, — відповів інший. — А їм усе ще потрібен баланс.

Раптом владний голос перервав їхню дискусію: — Левіафану потрібен хаос, а не баланс. Карро завершить трансформацію, і ми отримаємо ще одного могутнього демона. Тоді, можливо, він нарешті припинить тягнути весь цей непотріб до себе.

Її ім'я прозвучало як грім серед ясного неба. Карро завмерла, серце стиснулося від гніву. Вона мусила діяти швидко.

— Якщо ми порушимо їхню місію, вони повернуться з підкріпленням. А тоді навіть наша сила не врятує це місце. Ти забув, що сталося з Абаддом?

Карро відчула, як все всередині перевернулося. Абадд. Від самого звучання цього імені в грудях виникло дивне поєднання страху й непокори. Але, попри її опір та недосконалість, демон не зламав її до кінця.

— Абадд програв, бо недооцінив їх, — наполягав владний голос. — Ми ж не допустимо цієї помилки.

Вона підкралася ближче до дверей, намагаючись не видати себе. За ними, судячи зі звуків, була широка зала, де обговорювали щось значно масштабніше, ніж вона припускала.

— Але чому саме вона? — заговорив інший, більш спокійний голос. — Є багато інших душ, уже зламаних, яких куди легше перетворити. Карро ж досі чинить опір. Це надто ризиковано.

— Бо вона унікальна, — відповів владний голос із нотками роздратування. — Левіафан переконаний, що вона може стати неймовірно цінним демоном. Хотів би я сам нею зайнятися, але Левіафан дав зрозуміти, кому вона належить.

Карро проковтнула клубок у горлі, намагаючись заспокоїти шалене серцебиття. Її душа була ціннішою, ніж вона могла собі уявити. Але це також означало, що вони не зупиняться, поки не розтрощать її волю.

Вона обережно відступила від дверей, не видавши жодного звуку. Її думки працювали на межі. Інформація, яку вона щойно отримала, була безцінною. Але як використати її на свою користь? Можливо, вразливість Левіафана крилася саме в його надмірній самовпевненості. Якщо вона зуміє спрямувати його власну силу проти нього... Це здавалося самогубством для демониці без магії, але втрачати було нічого.

Рука торкнулася стіни, і вона тихо пробралася назад до вікна. Карро обережно визирнула, перевіряючи, чи не змінилася ситуація у дворі. Все ще темно, все ще порожньо. Вдихнувши, збираючи залишки сміливості, вона почала спускатися вниз.

Кожен рух відгукувався гострим болем у виснаженому тілі. Опинившись ззовні, вона притиснулася до холодного каменя. Двір був порожнім, та це здавалося підозрілим.

Дівчинка мала бути десь неподалік, у верхніх кімнатах вежі. Якщо в її кімнаті взагалі було вікно...

— Ти знову граєш у героїню, Карро, — тихо прошепотіла вона сама до себе, іронічно всміхнувшись. Але посмішка швидко згасла. Цього разу це вже не було грою. Все стало надто реальним.