Розділ 15

Те, що у її кімнаті відчинялися вікна, стало для Карро найприємнішим сюрпризом. Коли пекло поглинула темрява ночі, а червоне сонце сховалося за вежами замків, вона відчула, як тремтить втомлене тіло й змучений дух. Дати ж гарантій, що завтра буде краще, вона аж ніяк не могла. Тихо відкривши вікно, Карро дозволила легкому подиху прохолодного вітру залетіти до кімнати. Вітер дихнув смородом пекла. Напевно, вона пахла так само, навіть після купання.

Провівши пальцем по холодному підвіконню, Карро вдивлялася у внутрішній двір і високі мури. Замість тихого шелесту дерев і свіжого запаху трав, які вона могла б відчути в земному світі, тут панував тяжкий спокій та відчуття невидимої загрози, що давила на серце. Вулиці були порожні, темні. Навіть стражі Левіафана здавалися менш страшними у порівнянні з тими, хто насправді керував цим місцем.

Деякий час Карро вивчала демонів унизу — за пів години ніхто навіть не підняв голову вгору. Вона ризикнула. Повільно ковзнувши по карнизу, Карро трималася за виступи, стискаючи їх пальцями до болю. Камінь був холодним, шорстким, але міцним. Її дихання уривалося, страх висоти та біль з кожним рухом давалися взнаки. Але вежа була близько, щоб просто так знехтувати таким способом переміщення.

Карниз привів її до вузького виступу вздовж стіни вежі. На мить Карро зупинилася, прислухаючись. Тиша. Лише далекий шурхіт крил нагадував, що місце не зовсім порожнє. Тут завжди хтось спостерігав. Зараз же усе здавалося спокійним.

Вона спиною вперлася у стіну й закрила очі. Образ маленької душі, про яку згадувала Анна, спалахнув у свідомості. Карро вже не хотіла зупинятися. Її план був ризикованим, майже безнадійним, але вона мусила щось зробити.

Обережно пересуваючись уздовж виступу, Карро нарешті побачила те, що шукала, — маленьке вікно, сховане за чорним колючим плющем. Дотягнувшись до рами, Карро з силою потягнула її, і вікно відкрилося.

Залізши всередину, вона опинилася у маленькому приміщенні, темному й запиленому. Повітря важке, затхле. Закривши за собою вікно, вона намагалася не залишати слідів.

Карро торкнулася стіни, обережно просуваючись уперед. Її очі звикали до слабкого світла, що просочувалося крізь щілини дверей. З-за дверей долинали голоси. Карро напружила слух.

— Чому ми не перешкоджаємо воїнам землі забирати душі? — заговорив один із демонів.

— Бо вони сильніші навіть за янголів. Їх не перемогти напряму, — відповів інший. — А їм все ще потрібен баланс.

Раптом владний голос урвав їхню дискусію:

— Левіафану потрібен хаос, а не баланс. Карро завершить трансформацію, і ми отримаємо ще одного могутнього демона. Тоді може він нарешті припинить тягнути весь непотріб до себе.

Її ім'я прозвучало як грім. Карро завмерла, а серце стиснулося від гніву. Вона мусила діяти швидко.

— Якщо ми порушимо їхню місію, вони повернуться з підкріпленням. А тоді навіть наша сила не врятує це місце. Ти забув, що сталося з Аббадом?

Карро відчула, як її серце стислося. Абадд. Від самого звучання цього імені в грудях виникало дивне відчуття страху й непокори. Але не дивлячись на її непокору та недосконалість демон її не доламав.

— Аббад програв, бо недооцінив їх, — наполягав владний голос. — Ми ж не допустимо цієї помилки.

Вона підкралася ближче до дверей, намагаючись не видати себе. За ними, судячи зі звуків, була широка зала, де обговорювали щось значно більше, ніж вона спочатку припускала.

— Але чому саме вона? — заговорив інший, більш спокійний голос. — Є багато інших душ, вже зламаних, яких легше перетворити. Карро ж досі опирається. Це ризиковано.

— Бо вона унікальна, — відповів владний голос із нотками роздратування. — Левіафан переконаний, що вона може стати цінним демоном. Хотів би я сам нею зайнятися, але Левіафан дав зрозуміти, кому вона належить.

Карро ковтнула, намагаючись заспокоїти серцебиття. Її душа була ціннішою, ніж вона могла припустити. Але це також означало, що вони не зупиняться, поки не зламають її.

Вона обережно відступила від дверей, не видаючи жодного звуку. Її думки працювали на межі. Інформація, яку вона щойно отримала, була неоціненною. Але як використати її на свою користь? Можливо, вразливість Левіафана крилася саме у його надмірній впевненості. Якщо вона зможе спрямувати його силу проти нього самого... Це здавалося самовпевненим для демона без сил, але втрачати було нічого.

Її рука торкнулася стіни, і вона тихо пробралася назад до маленького вікна, крізь яке увійшла. Карро обережно виглянула назовні, перевіряючи, чи не змінилася ситуація у дворі.

Все ще темно, все ще порожньо. Вона вдихнула, збираючи залишки сміливості, і почала спускатися вниз.

Кожен рух відгукувався болем у виснаженому тілі. Опинившись ззовні, вона притиснулася до холодного каменя. Двір був пустим, та це здавалося підозрілим.

Дівчинка мала бути десь неподалік, у верхніх кімнатах вежі. Якщо у її кімнаті взагалі було вікно.

— Ти знову граєш у героїню, Карро, — тихо прошепотіла вона до себе, іронічно усміхнувшись. Але її усмішка швидко згасла. Цього разу це не було грою. Все стало надто реальним.

Як і фігура, що стояла посеред двору, дивлячись прямо на неї.