Розділ 9

Воїни землі, чи, як вони себе називали, точно співпрацювали з янголами задля так званого балансу. І якщо раніше янголи збирали найкращих воїнів, щоб визволити одну-дві душі з пекла, то воїни землі успішно використовували власну могутність, яку дарувала їм сама земля. Їм не потрібні були ні віра, ні гріх, як янголам чи демонам. Зовсім інша природа, яку Карро досі не розуміла, а це ще більше розпалювало її бажання дізнатися про таємничі сили.

Левіафан дозволив їй брати участь у пошуках, тому генерала вона бачила рідше, ніж його вірних воїнів. Тільки червоне сонце з’явилося на горизонті, так пекло знову вибухнуло новинами. Сьогодні вбили ще одного демона із свити диявола. 

За межами палаючих ландшафтів пекла височів замок, місце, де навіть тіні боялися порушити спокій. Він був побудований із темного каменю, що поглинав світло і випромінював холод, хоча навколо нього ніде не було ні снігу, ні вологи. Вежі замку піднімалися до червоного неба, обвиваючи кривавий горизонт, ніби вони були його частиною. 

Підлога була викладені чорним мармуром, відполірованим до дзеркального блиску, що відображав примарні світлові блики, які ледь вловлювалися в присмерковому освітленні. Коридори ніби розтягувалися і звужувалися одночасно, створюючи враження, що вони можуть змінюватися в залежності від присутності гостей. Тепер тут, у напівтемряві, лунали лише кроки Карро та її супутника, голосно відбиваючись об кам’яні стіни.

Карро йшла за кремезним воїном, який рогами шкрябав стелю у вузьких коридорах, і кидаючи на нього погляди, думала, звідки його взагалі взяли. Такого зросту людей вона точно ніколи не зустрічала. Коли вони прийшли на місце вбивства, звичайно, ніяких воїнів землі тут не було, але вона точно відчула відгомін чужої сили та наказала тіням слідкувати за ним.

Місце злочину виглядало моторошно, навіть для тих, хто звик до жорстокості світу демонів. Темна кімната, наповнена напіврозваленими меблями. На кам’яній підлозі виднілися свіжі сліди боротьби — зламані стільці, перекинутий столик, по якому розлилася чорна, густа рідина. 

Демон лежав нерухомо, його масивне тіло виглядало незвично крихким після смерті. Його не просто вбили. Йому перерізали горло та залишили чорний обсидіановий клинок на столі. Карро підійшла ближче — кров у демона була зовсім не червона, як у неї, а чорна, хоча по структурі схоже було на кров. Не довго думаючи, Карро потягнулася за кинджалом, сліди сили на ньому вже не було, але обсидіан виглядав вражаюче. Тепла рукоятка і неймовірно гостре лезо.

Вона підняла клинок, відчуваючи його вагу в руці. Він був холодний, але водночас випромінював якусь дивну, ледь помітну енергію, ніби навіть після всього зберігав пам’ять. Обсидіановий клинок виглядав так, ніби міг пробити будь-яку броню, а темна кров, що ще залишалася на ньому, надавала йому певної зловісної чарівності. Вона ковзнула пальцем по лезу, відчуваючи, як холод обсидіану пронизує її тіло до самого серця.

— Цікава річ, правда ж? — пролунав позаду неї низький голос. Карро різко обернулася і побачила одного з воїнів Левіафана — високу фігуру в чорній броні з шоломом, який закривав його обличчя. Скізь щілини у шоломі було видно як горіли червоним вогнем очі демона.

— Так, — коротко відповіла Карро, зберігаючи спокійний вираз обличчя, хоча всередині її охопило хвилювання. — Звідки вони дістали це?

— Воїни землі часто залишають подібні "сувеніри". Мовляв, щоб нагадати нам про їхню присутність і силу, — промовив воїн, уважно спостерігаючи за її реакцією. — А звідки дістали… Хто їх знає. Може, десь є якісь копальні.

Карро хмикнула та сховала кинджал у свій пояс. У неї не було так багато зброї. Лише меч та тепер обсидіановий кинджал.

Тінь, яку вона відіслала на пошуки, натрапила на воїнів, і Карро скрикнула, схопившись за серце — одна ниточка, яка пов’язувала її та тінь, обірвалася. Це означало одне — тінь знищено. І хоча її скрик ніхто не помітив, Карро потягнула дві інші нитки на себе, зриваючись на біг, тіні не реагували.

Їй розповідали, що її тіні можна легко знищити, якщо знати як, але знали тільки дійсно могутні демони… і воїни землі, які все ще знаходилися у пеклі, очевидно, теж.

Карро мчала коридорами, відчуваючи, як кожен крок віддається луною в її грудях. Її серце калатало, в голові крутилися думки про те, як ці загадкові вороги могли вразити тінь — невидиму, майже нездоланну частину її магії. Кроки за спиною сигналізували, що воїн у чорній броні слідує за нею, але вона не зупинялася. Дорога вела до забутої зали, занедбаної й темної. Карро завмерла біля входу, вдихаючи запах сірки й каменю, а ще землі ніби із кладовища. З іншого боку зали вона відчула рух — слабке коливання сили. Її тіні стягувалися до купи.

Карро зупинилася, прислухаючись, і нарешті помітила тих, кого шукала. Її очі розширилися — це були воїни землі, і вони виглядали як і раніше. Один із них, помітивши Карро, підняв руку. Його погляд був пронизливим і спокійним, наче він бачив її наскрізь.

Перший чорний кинджал полетів до неї відразу. Без довгих балачок.

Карро ледве встигла відхилитися, коли кинджал просвистів повз неї, врізавшись у кам'яну стіну позаду, залишивши тонкий слід на камені. Її серце шалено калатало, але страх швидко змінився на щось інше — адреналін, нетерпіння і дивну впевненість. Вона хотіла вивчити їх. Якби у неї був час, вона б точно стукнула себе по чолу, бо робити дурниці стало її другим іменем.

Удар був точним і смертоносним. Вона відчула, як її тіні ворушаться, намагаючись укритися в темних кутках зали, готові до атаки.