Розділ 8

Карро опритомніла у своїй кімнаті. Спершу вона відчула запах — суміш сухих трав, воску свічок і той ледь помітний відголосок гару, що завжди просякав повітря в замку. Вона повільно розплющила повіки, відчуваючи, як груди все ще стискає важкий обруч. Свідомість нагадувала густий молочний туман, крізь який неможливо було розгледіти навіть власні думки. Спроби відновити в пам'яті події останніх годин виявилися болісними й уривчастими. По крихтах вона згадала суворе обличчя воїна, його дивні слова про якусь «Фортецю Землі», про загадкові сили, що пильнують баланс і оберігають людство від потойбіччя. А потім — різкий удар у скроню і суцільний чорний провал, що поглинув усе.

Карро важко поворухнулася й сіла на краї ліжка. Затерплі м’язи миттєво відгукнулися гострим болем, проте вона зібралася з силами й спробувала зосередитися. Її погляд ковзнув до свічки на столі — полум’я неспокійно тремтіло, змушуючи тіні химерно танцювати на кам'яних стінах. Дівчина обережно потягнула за невидимі нитки, що пов'язували її з мороком, і той охоче відгукнувся, заповнюючи кімнату. Тіней зібралося чимало — близько тридцяти.

Щойно Карро побачила свою рідну силу, серце нарешті заспокоїлося. Чомусь вона панічно боялася, що загадковий воїн Землі міг одним помахом свого оніксового клинка назавжди обірвати ці чорні нитки, якими вона керувала мороком. Але тепер, коли вона відчула їх усім єством, дівчина полегшено видихнула. З нею не зробили нічого поганого — просто професійно відключили.

Поки Карро сиділа на постелі, двері тихо скрипнули, і до кімнати обережно увійшла Анна, несучи в руках тацю з чимось гарячим. Повітрям знову розлився густий аромат лікувальних трав. Карро скоса спостерігала за дівчиною: та сама барвиста спідниця з квітами, яскраві червоні туфельки й вишукана шовкова сорочка — напевно, колись, у минулому людському житті, вона коштувала чимало. Анна підійшла майже впритул, поставила тацю на маленький столик біля ліжка й слухняно схилила голову в покорі.

— Дякую, Анно… Що трапилося потім, коли я втратила свідомість?

Анна боязко підняла на неї свої великі, дивовижно красиві зелені очі.

— Невдовзі прибігли охоронці, а за ними з'явився і сам генерал. Він особисто перевірив, чи ви живі, а потім наказав слугам перенести вас сюди, у кімнату.

— Він сильно лютував? — це запитання Карро поставила навмисно сухим, байдужим тоном, наче зачитувала офіційний звіт стража, але всередині вона щиро зловтішалася.

Виходить, хтось усе-таки виявився хитрішим, спритнішим і значно розумнішим за цього самовпевненого пекельного владика.

— Дуже лютував, — перелякано прошепотіла дівчина, мимоволі торкнувшись свого чола.

Карро важко зітхнула й потягнулася за чашкою. Вона чудово розуміла, що рано чи пізно генерал повернеться, і їм знову доведеться зійтися в цьому химерному й небезпечному танці ненависті, зворотною стороною якого було повне спустошення. Тільки от Левіафан, на відміну від неї, почувався в цій стихії як риба у воді.

Над напоєм піднімалася легка пара. Босими п’ятами Карро торкалася крижаних кам'яних плит і пильно дивилася на Анну, яка застигла поруч, мов безтілесна примара. Чомусь Карро виразно впізнавала в ній себе колишню: так само колись покинута вищими силами, безжально кинута в Пекло в ошатному одязі й із наївною надією в серці.

— Сідай, будь ласка, поряд зі мною, — тихо попросила Карро, вказавши на вільне місце на ліжку.

Анна слабко усміхнулася й обережно присіла на краєчок. За стільки років, проведених у цьому жорстокому палаці, вона розвчилась довіряти.

— Насправді я була там, за рогом, коли ви розмовляли з тим воїном, — раптом тихо зізналася служниця. У Карро від несподіванки серце ухнуло вниз, але Анна поспіхом додала: — Крім мене, там більше нікого не було, пані. Я просто не змогла далеко втекти — злякалась та заклякла. Тому я просто притиснулася до стіни й палко молилася, щоб він мене не помітив.

— Тож ти все чула?..

— Так. Абсолютно все, — Анна дивилася на неї з такою щемливою надією у своїх зелених очах, що Карро не витримала й пригнічено опустила голову.

На жаль, земний ватовий не збирався рятувати Анну. Він узагалі не збирався нікому прощати гріхи чи порушувати правила потойбіччя. Жорстоке відчуття реальності безжально протвережувало.

Карро не знала, чий саме злочин привів Анну сюди — хто саме вчинив той страшний гріх, через який чисту душу дівчинки затягнуло в підземелля, і хто тепер сам мав колись відповісти за це перед Небесами. Наскільки їй було відомо з літописів, подібні кривди ніколи не прощаються вищими силами, і брама Пекла завжди гостинно відкрита для вбивць та зрадників.

— Ви — перший демон на моїй пам'яті, який ще не втратив людського обличчя.

Карро лише сумно похитала головою. Вона-то знала, що вже давно втратила своє справжнє людське обличчя — те найкраще обличчя, яке колись знало ціну чужого життя, вміло щиро прощати, милувати й кохати. Тепер під її маскою ховалося обличчя навченого вбивці та вимушеного поглинача чистих душ. Дівчина зробила повільний ковток гарячого напою, нічого не відповівши. Біль у голові був неможливим.

— Втратила. Насправді я втратила його вже дуже давно, — ледь чутно прошепотіла Карро.

Насичена цілющими травами гаряча вода приємним теплом розлилася по тілу. На коротку мить їй навіть здалося, що під її босими ногами немає цієї крижаної пекельної підлоги.