Розділ 4

Карро дивилася в очі янгола, ніби в очі своєї смерті, судді, який виніс їй вирок лише тому, що вона — демон. В його руках панував холод і моторошний спокій, а вони підіймалися все вище. Невже Яссаріон сумнівався, що висота її вб’є?

— Ти дуже милосердний, Яссаріоне. Замість того, щоб убити в чесному бою, вирішив… — вона видихнула, але не встигла договорити, як янгол зупинився, зависнувши в повітрі. Карро охопив страх, що підкотився до горла. Тут, серед хмар та крижаного повітря, вона була безсила; навіть якби викликала полум’я, він зупинив би його одним пальцем.

Його крила повільно й розмірено били повітря. Однією рукою він тримав її над прірвою, а в іншій — меч. Карро відчувала, з якою силою він стискає її руку, як багровіє світла шкіра й розповзається кров під нею.

— Яссаріоне, будь ласка, — вона ніколи не благала, навіть коли демони забирали її в Пекло, а пансіонат, де вона жила декілька років, був спалений до останньої речі. Її голос був слабким, майже беззвучним. Вона знала, що він почув, навіть не дивлячись на неї. Він відчував усе. Він завжди все знав.

Янгол підняв меч, і яскраве блакитне світло знову спалахнуло на лезі, немов поглинаючи кожен промінь сонця навколо. Його очі залишалися холодними, беземоційними, але все ж такими світлими, яскравими, як сама цілюща вода морських глибин. Якщо очі Ізіаса нагадували океан — синій та мудрий, то Яссаріон був іншим. Раніше вона ніколи не помічала, наскільки вірним небесам воїном він був.

— Я не можу змінити того, що сталося. Небеса вимагають справедливості, а ти — моя помилка.

Карро відчула, як серце починає битися швидше. Вона не могла дозволити цьому статися. Не так, не тут.

— І що? Це твоя справедливість? — різко вдихнувши, вона спробувала вирвати руку з його залізної хватки, але це лише посилило біль. — Яссаріоне, ти не бачиш, що робиш? Це не правосуддя. Це — помста.

Ангел на мить затримався, його очі звузилися. Меч залишався піднятим, але Карро відчула, як його рука трохи розслабилася.

— Помста? — його голос став ледь чутним шепотом. — Я не шукаю помсти. Я виконую волю Небес.

Карро стискала зуби від болю, але її очі палали гнівом.

— Якщо ти такий праведний, чому ж не зміг мене захистити тоді?

Яссаріон не зміг відповісти одразу. В його погляді з'явилося щось нове, важке. Він, здавалося, вперше не знав, що сказати.

— Ти була моєю відповідальністю, — нарешті вимовив він, його голос був сповнений болю. — Але я не зміг врятувати тебе від себе самої. Ти вибрала цей шлях.

— Мене зробили демоном! Але дивлячись на тебе, дійсно, краще бути чудовиськом, ніж приховувати це чудовисько в собі та прикриватися справедливістю, — після вибуху емоцій вона підняла погляд, бачачи, як меч воїна ковзнув назад у піхву, а його рука підтримала її за спину.

— Буде тобі чесний бій.

Вони досягли висоти Небесної фортеці, і Карро важко дихала, відчуваючи, як з кожною секундою її серце билося все сильніше. Її тіло палало від болю, але не лише фізичного. Усередині неї боролися відчай і гнів, водночас вириваючись на поверхню, тоді як Яссаріон, здавалося, відчув у її словах щось, що змусило його замислитися.

— Я намагався зробити все можливе, але ти обрала темряву, і тепер ти… втрачене світло, — з хвилюванням промовив він.

Карро стиснула зуби, вслухаючись у його слова; її очі блищали від стриманого гніву та болю.

— Світло? — вона тихо засміялася, і цей сміх, сухий і гіркий, луною відбився від навколишніх стін. — Ти завжди так казав, Яссаріоне. Але світло — це не завжди шлях до порятунку. Ти сліпо йдеш за вказівками Небес, не бачачи того, що вони забирають усе людське. І тепер я — не світло. Я — темрява, що в тобі, яку ти боїшся.

Яссаріон знітився. Він ніколи не бачив Карро настільки рішучою і зухвалою, навіть коли вона була іншою — тією, яку він колись намагався врятувати. У його пам’яті вона залишалася тією маленькою світлою дівчинкою шістнадцяти років, яка мрійливо дивилася на нього, яка ще вірила у світло й добро.

— Ти не можеш перемогти Небеса, Карро, — нарешті сказав він, відчуваючи, як його хватка слабшає. — Навіть якщо ти борешся з ними… ти борешся сама з собою.

Він повільно опустив її на арену фортеці, і Карро впала на коліна, глибоко вдихнувши. Фортеця Небес була страшнішою за Фортецю Пекла, хоча і там, і там проливалася її кров.

— Це не я борюся з собою, — вимовила вона, підводячись на ноги, не зважаючи на біль. — Це ти борешся з тим, що не можеш прийняти. Я не стану на коліна перед тобою чи перед Небесами, Яссаріоне. Якщо це моя доля — тоді я прийму її. Але я не буду твоєю помилкою.

Яссаріон відступив на крок, і, здавалося, вперше засумнівався. Його очі зустрілися з її, і в них з’явився легкий проблиск суму.

— Тоді ти обираєш смерть, — мовив він, і його голос уже не звучав так переконливо, як раніше.

— Ні, — відповіла Карро, її голос був твердішим, ніж будь-коли. — Я обираю свободу.

З цими словами вона кинулася вбік, її тіні піднялися знову, створюючи навколо неї захисний щит. Яссаріон завмер на мить. Він не зробив жодного руху, лише стояв. Тільки Карро все одно нікуди було тікати — янгольська фортеця висіла у повітрі.