Розділ 4

Карро дивилася в очі янгола, ніби в очі власної смерті — судді, який виніс їй вирок лише тому, що вона стала демоном. В його руках панував холод і моторошний спокій, а вони тим часом піднімалися все вище. Невже Яссаріон сумнівався, що така висота її вб’є?

— Ти дуже милосердний, Яссаріоне. Замість того, щоб убити в чесному бою, вирішив… — вона судорожно видихнула, але не встигла договорити: янгол раптово зупинився, зависнувши в повітрі.

Карро охопив страх, що підкотився до самого горла. Тут, серед хмар та крижаного повітря, вона була абсолютно безсилою. Навіть якби вона прикликала пекельне полум’я, він загасив би його одним рухом пальця.

Його крила повільно й розмірено били повітря. Однією рукою він тримав її над прірвою, а в іншій стискав свій меч. Карро відчувала, з якою силою він затиснув її зап'ястя, як багровіє під залізом світла шкіра і як розповзаються синці.

— Яссаріоне, будь ласка... — вона ніколи нікого не благала. Не благала навіть тоді, коли демони забирали її в Пекло, а пансіонат, де вона прожила кілька років, спалили дотла.

Її голос був слабким, майже беззвучним. Але вона знала: він почув. Навіть не дивлячись на неї, він відчував усе. Він завжди все знав.

Янгол підняв меч, і яскраве блакитне світло знову спалахнуло на лезі, немов поглинаючи кожен сонячний промінь навколо. Його очі залишалися холодними, беземоційними, але все ж дивовижно світлими — яскравими, як цілюща вода морських глибин. Якщо очі Ізіаса нагадували океан, глибокий і мудрий, то Яссаріон був геть інакшим. Раніше дівчина ніколи не помічала, наскільки він відданий Небесам воїн.

— Я не можу змінити того, що сталося. Небеса вимагають справедливості, а ти — моя головна помилка.

Карро відчула, як серце калатає дедалі швидше. Вона не могла дозволити цьому статися. Не так і не тут.

— І що? Це твоя справедливість? — різко вдихнувши, вона спробувала вирвати руку з його залізної хватки, але це лише посилило біль. — Яссаріоне, ти не бачиш, що коїш? Це не правосуддя. Це — звичайна помста.

Янгол на мить завагався, його очі звузилися. Меч залишався піднятим, але Карро відчула, як його хватка трохи послабшала.

— Помста? — його голос стих до ледь чутного шепоту. — Я не шукаю помсти. Я лише виконую волю Небес.

Карро зціпила зуби від болю, але її очі палали гнівом: — Якщо ти такий праведний, чому ж не зміг мене захистити тоді?

Яссаріон не знайшов відповіді одразу. В його погляді з'явилося щось нове, важке. Здавалося, він уперше в житті не знав, що сказати.

— Ти була моєю відповідальністю, — нарешті вичавив він, і його голос здригнувся від прихованого болю. — Але я не зміг врятувати тебе від тебе самої. Ти сама обрала цей шлях.

— Мене зробили чудовиськом! Але дивлячись на тебе, дійсно, краще бути відвертим монстром, ніж приховувати звіра в собі й прикриватися праведністю, — після цього вибуху емоцій вона звела погляд і побачила, як меч воїна сховався назад у піхви, а його вільна рука підтримала її за спину.

— Буде тобі чесний бій.

Вони досягли висоти Небесної фортеці. Карро важко дихала, відчуваючи, як груди розриваються від шаленого ритму серця. Її тіло пашіло болем, і далеко не тільки фізичним. Усередині боролися відчай і гнів. Водночас Яссаріон, здавалося, почув у її словах щось таке, що змусило його по-справжньому замислитися.

— Я намагався зробити все можливе, але ти обрала темряву. І тепер ти… втрачене світло, — з тугою в голосі промовив він.

Карро міцно стиснула зуби, вслухаючись у його слова; її очі блищали від стриманої люті.

— Світло? — вона тихо, гірко засміялася, і цей сухий сміх луною відбився від білих стін. — Ти завжди так казав, Яссаріоне. Але ваше світло — це не завжди шлях до порятунку. Ти сліпо йдеш за вказівками Небес, не помічаючи, як вони випалюють усе людське. І тепер я — не світло. Я — та темрява, що живе в тобі, якої ти так панічно боїшся.

Яссаріон знітився. Він ніколи не бачив Карро настільки рішучою і зухвалою. Навіть тоді, коли вона була іншою — тією наївною дівчинкою, яку він колись намагався врятувати. У його пам’яті вона назавжди залишилася шістнадцятирічним світлим дитям, яке мрійливо дивилося на нього й щиро вірило в добро.

— Ти не можеш перемогти Небеса, Карро, — нарешті вимовив він, відчуваючи, як сили полишають його самого. — Навіть якщо ти борешся з ними… ти насправді борешся сама з собою.

Він повільно опустив її на білосніжну арену, і Карро безсило впала на коліна, жадібно ковтаючи повітря. Фортеця Небес здалася їй страшнішою за цитадель Пекла, хоча і там, і тут проливалася її кров.

— Це не я борюся з собою, — видихнула дівчина, підводячись на ноги попри пекельний біль. — Це ти борешся з тим, чого не в змозі прийняти. Я не стану на коліна ні перед тобою, ні перед Небесами, Яссаріоне. Якщо це моя доля — я прийму її. Але твоєю помилкою я не буду.

Яссаріон відступив на крок. Здавалося, він уперше в житті серйозно засумнівався. Його очі зустрілися з її поглядом, і в них промайнув легкий проблиск суму.

— Тоді ти обираєш смерть, — мовив він, але його голос уже не звучав так непохитно, як раніше.

— Ні, — відрізала Карро, і її голос став твердішим за обсидіан. — Я обираю свободу.