Розділ 3

Брудний кошик, у якому змішалося все: одяг у дірочках, курячі кістки, уламки металу, лушпиння, гниле яблуко — і тільки цінні таємниці лежали на самому дні, під купою цього мотлоху. Карро мляво зітхала, слухаючи, як тіні наперебій шепочуть здобуту інформацію. Вона куталася в шерстяну ковдру і, втупившись у стіну, уважно аналізувала почуте.

«Абадд не ночує у фортеці. Приходить рано-вранці й зникає вночі. Інколи взагалі не з'являється». «Адмірал не покидає бастіон без нагальної потреби й навіть не водить до себе демониць. Тіні вважають, що він прийняв таємну обітницю цноти й колись був ченцем». «Лу вони не знайшли, але в її шафі ховається рожева сукня та туфельки, наче у принцеси з казок». «Сенектер щосили намагається вразити Абадда, тому тренується вдень і вночі. Поки що йому вдалося вразити лише двері тренувального залу — не більше».

І далі, далі… тіні без упину шепотіли секрети воїнів.

Карро ще не розучилася сміятися, хоча зараз їй було геть не до веселощів. Щось непокоїло, вселяло жах і боліло, наче відкрита рана. Через сім років демони знову порушили тему прийняття темряви, але Карро ніяк не могла збагнути, чому це раптово всіх зацікавило. Вона досі щадила ворогів у бою, кидалася в битву за наказом, тренувалася, поки ставало сил... А що тепер?

Вони ж теж не були цілковитим злом. Навіть якщо взяти того ж Адмірала, який керував фортецею й стояв на захисті пекельної брами. Карро піднялася на ліктях, визираючи у вікно: небо було синьо-сірим, але ранок іще не настав. Вона знову опустила голову на подушку й заплющила очі.

Карро ніколи не почувалася частиною того світу, в якому опинилася. Так, вона стала демоницею й давно відмовилася від людського, але прийняти темряву як єдину істину? Це було їй не властиво. Вона завжди балансувала на межі — між світом демонів і чимось іншим, що досі залишалося прихованим у глибинах її свідомості.

Раптом тіні намацали дещо справді вагоме.

Вони зашепотіли про делегацію демонів, яка мала прибути до фортеці. Могутні істоти з самого серця Пекла — владики, яких рідко бачили за межами їхніх власних володінь. Хто вони? Чого хочуть? Відповідей вона поки не мала.

Але дівчина вже відчувала, що їхній візит змінить геть усе. Фортеця жила за своїми старими правилами під наглядом Адмірала та жорстокого Абадда. Проте з появою таких сильних фігур баланс сил міг миттєво зруйнуватися.

Карро згадала, як одного разу вже бачила подібних істот. Вони були геть іншими — зовсім не схожими на мешканців фортеці. Їхня аура була важчою, смертоноснішою. Тіні говорили про абсолютну могутність і владу, яку прибульці несли за собою. Карро була впевнена: це не просто демонстрація сили. За лаштунками завжди ховалося щось більше. Політика Пекла — це не лише груба сила, а й тонкі інтриги, змови та приховані мотиви.

Серце прискорено забилося. Стрімкий потік думок перервав ледь чутний шум за дверима — важкі кроки лунали коридором. Карро здригнулася, усвідомлюючи: можливо, цей момент настав значно раніше, ніж вона очікувала.

Вона підвелася, притулившись до холодної кам'яної стіни своєї кімнати. Двері залишалися зачиненими, але вона шкірою відчувала, як змінюється саме повітря. Це був початок нового порядку, який незабаром мав запанувати у фортеці.

Ранок почався з прориву пекельної брами. Страх більше не підкочував до шлунка; до боїв з янголами вона готувалася довгими роками. Тому Карро звично підхопила меч, натягнула червоний обладунок і кинулася знайомою дорогою.

Істинних стражів фортеці на Землі було близько двадцяти; всі інші — лише рядові воїни пекла, покликані на допомогу в обороні.

Маршрут був відомий до болю: стежка, витоптана її ногами протягом багатьох років, пролягала між гострими скелями — мовчазними свідками численних битв. Вітер кружляв навколо, здіймаючи чорний пил і пісок, але Карро не звертала на це уваги. Стражі фортеці вже зібралися на позиціях, і тільки вони з Сенектером запізнювалися.

— Щось атаки почастішали, — видихнув Сенектер, і від його подиху піднялася легка хмарка пари.

Карро швидко кивнула. Хлопець стояв поряд, нервово перекочуючись із п'яти на носок; його обладунок досі покривала бура, засохла кров із минулих битв. Карро лише зморщила ніс від цього видовища.

Вона вже звикла до передбоєвої напруги, але сьогодні все здавалося інакшим. Прорив брами — це не просто черговий напад, а сигнал про серйозну загрозу, яка нависала над фортецею останні тижні. Якщо янголи прорвуться крізь браму вглиб пекла, вони зруйнують плани демонічних генералів. Минулого разу небесне воїнство розпалило святий вогонь і спопелило близько сотні демонів за кілька хвилин.

— Вони щось планують, — продовжував наполягати Сенектер.

Карро знову кивнула, міцніше стискаючи руків'я меча. Вона знала, що янголи, особливо небесні легіони, рідко атакують фортецю без чіткої стратегії чи мети. Їхній ворог був організованим, а дисципліна — бездоганною. Що б це не було — звичайний наступ чи частина глобального плану — треба бути готовими до найгіршого.

Вони вийшли на вузьку стежку, яка пролягала вздовж краю величезного урвища. Далеко внизу, біля воріт, спалахували блискавки й палало небо. Тіні від далекого полум’я розтинали горизонт.

— Стражі вже готові, — Карро поглянула вперед, помітивши, як решта загону згрупувалася біля північної стіни під командуванням Адмірала.