Розділ 1

Розділ 1

Червоний обладунок виблискував на земному сонці, яке ніби загравало з нею, пускаючи сонячні зайчики. Карро відійшла від фортеці майже на півмилі. Загублена у тінях ранкового сонця фортеця здавалася більшою,  зсередини, і менш похмурою та жахливою. 

Досі серце таємничого бастіону все ще було зачинене для Карро. Чудовиська випливали з підвалів, як і декілька років тому, тільки Карро звикла до них, звикла тримати меч біля себе й відповідати на всі раптові атаки, до яких фортеця готувалася днями.

Секрети тримали оборону, а вона все ще намагалася пробитися через стіни. Але зараз Карро поглянула на Сенектера, демона з рогами, які нагадували роги оленя, і підморгнула йому. Новенький демон тримався краще за неї, та пітьма його поки що не прийняла. Він вже два роки жив у кімнаті Азола – декілька разів Карро спостерігала, як до дверей приходила Лу. Демониця не вперше намагається віддати його у пітьму, користуючись тими методами, які Карро терпіти не могла.

— І що ми тут робимо? — запитав він. Русяве волосся падало йому на очі, періодично від хаотично відрізав пасма кинджалом.

— Адмірал передав, що хтось намагається пробратися у пекло. Нам потрібно перевірити, що насправді діється біля воріт, — швидко проговорила вона, переступаючи через вирване з корінням дерево.

Сутички між янголами та демонами ставали все жорстокішими. Хаос на землі, спричинений смертю короля та політичними іграми, змушував янголів знищувати демонів ще у пеклі, не дозволяючи їм проходити у земний світ. Тому стражів фортеці стало більше, місця стало менше, і сама фортеця неохоче приймала демонічний світ у своїх стінах.

— Тоді чому нас тільки двоє? — Сенектер був розумніший за Карро й ніколи не йшов на ризик, не реагуючи на пусті провокації. Його карі очі сяяли внутрішньою силою, а сивина на русявому волоссі ніяк не підходила молодому обличчю воїна. Що з ним трапилося? Як він потрапив у пекло? Запитувала себе щоразу Карро, але ніколи не запитувала самого Сенектера. Їй подобалося гадати над його таємницями, дізнаватися про демона по його діях і словах, але не по минулому, про яку він не розповідав. Їй було вже все одно, чи був він чудовиськом при земному житті, чи вів святе життя благодійника, чи був просто людиною зі злетами та падіннями. Вони стали демонами, ось і весь результати їхньої життя.

Територія між фортецями та воротами з часом обросла обломками скелі, гострими обсидіановими голками висотою більше двох метрів, що тяглися до неба. Інколи, щоб обійти їх, витрачалося більше часу, ніж на саму битву з янголами. Тіні рухалися поряд з нею, повністю невидимі для чужого ока, але відправляти їх на розвідку першими вона не хотіла. Стежка закінчилася раптово: обломок велетенського сірого каменю впав сюди нещодавно. Карро тяжко зітхнула та видряпалася по каменю, скриплячи червоним обладунком. І зачаровано застигла на місці.

— Що там? — запитав Сенектер, потираючи холодні долоні. Демон постійно мерзнув.

— Стій там, — наказала вона й легенько посміхнулася, зацікавлено спостерігаючи за ситуацією біля воріт.

Ні, Адмірал помилився. Хтось намагався вирватися з пекла з боєм. Головні стражі оніксових воріт пекла билися з люттю звіра, не пропускаючи невідомого воїна на земний світ. Але блискавка розірвала простір, демонів відкинуло по різні сторони, і декілька постатей вийшли з воріт.

— Ну що?

— Тихо, — наказала Карро, витягнувши меч. Вони помітили її. Але, спустившись на червону землю, Карро прислухалася до тіней, що шепотіли дивні речі. З ними були декілька світлих людських душ.

Карро дивилася прямо, не відчуваючи страху. Сонце, яке раніше загравало з її червоним обладунком, тепер лише тонкими променями просочувалося через кам'яні шпилі. Вона напружила всі свої чуття, прислухаючись до тіней, які шепотіли все голосніше, наче намагалися попередити про щось важливе.

З душами були не зовсім демони — якісь сірі, без темряви у жилах, без світла в очах, істоти зі зброєю з чорного обсидіану, і Карро усміхнулася. Незважаючи на те, що вони точно не належали ні небесам, ні пеклу, від них йшла могутня енергія, якої лякалися навіть її тіні, але не сама Карро.

— Ти точно хочеш битися, страж? — раптово запитали у неї. Голос був чоловічий, холодний як у Ізіаса, але без гніву, отруйної люті та ненависті.

— Точно, — відповіла вона.

Карро стискала руків'я меча, відчуваючи, як він пульсує в її руці, майже злитий із нею в одне ціле. Проти неї стояли істоти, що випромінювали потужну, але чужорідну силу. Вона не могла розібрати їхню природу, й це ставило Карро в глухий кут. Однак цікавість та трохи наказ Адмірала вимагали вступити в нерівний бій. Чому нерівний? Бо демони пекла, яких тільки що розкидали, як фігурки на шаховій дошці, були сильніші за неї.

— Тоді ти зробила свій вибір, — холодний голос знову мовив, і постать перед нею зробила крок уперед. Обсидіановий меч у руках цього незнайомця здавався ще темнішим, ніж саме пекло.

Карро відчула, як тіні навколо її ніг почали тривожно звиватися, немов живі створіння, що намагалися втекти. Але вона не дала їм шансів. Вона була тут стражем, тому тряхнула волоссям і віддала наказ Сенектеру:

— Повертайся до фортеці. Негайно. Скажи, що це не демони і не янголи.

Сенектер хотів щось сказати, але Карро вже не чула, ринувшись в атаку. Кам'яні шпилі обсидіану, що оточували місце битви, відкинули довгі тіні, немов весь світ застиг в очікуванні.