Розділ 10.

Здавалося у столиці зібрався весь морок і холод.

Коли Кафце залишив своїх гарно знайомих попутників, то відразу краєм ока помітив, що за ним слідує тінь, яка відразу тільки кінь зупинився, відірвала ноги від воза й таємно йшла за ним. Кафце зупинився, щоб зустрітися віч-на-віч з Річчі.

– Хлопче, хоча у нас одна мета. Але тут я тобі не помічник. Я не вважаю помсту необхідністю, боротьбу так, але не помсту.

– Але ви знаєте, як боротися з ними.

У Річчі було молоде та вже мужнє обличчя, хлопчисько, що гралося камінням та палицями, або пірнало із верхівки дерева прямо в озеро, відразу подорослішало. Дитячий слід невинності зник, тепер там посилилася туга по втраченому коханню. Анна була дуже гарною, хоч інколи лінивою, але грайливою та привабливою дівчиною. Кафце вважав, що через рік вона б вийшла заміж, можливо, пані Лінуа знайшла б більш привабливого нареченого, ніж Річчі… Колюча провина тепер не хотіла йти від нього, ставши одне цілим з його грішною сутністю. Холодне денне світло столиці насичувало прогалину між домами, де вони стояли, Кафце підвів бліде лице повітрю, щоб остудити гарячі щоки й гірко посміхнувся юнаку.

– Ти можеш попросити допомоги у янголів. Наскільки я знаю, можна подати її у розшук, інколи янголи опиняються в пеклі, йдуть туди саме за безгрішними душами, цілими організованими групами під керівництвом, – Кайфце потер підборіддя.

Якщо вони вже тут, то надія на те, що скоро янголи організують такий похід, існувала. З останнього пройшло майже дев’ять років. Кафце чув, що той похід закінчився трагічно, але як само, не знав, тоді у нього були інші справи, та й від Ізіас таємниць не відкривав. Від спогаду про моторошного янгола, у нього знову застигла кров.

– Справді? Це можливо? То це чудова новина! – юнак підхопився, обличчя пояснішало. Жива надія нагадувала мед, солодкий, тягучий, Річчі навіть почав посміхатися та підстрибувати на бруківці, жваво нагадуючи Кафце молодість.

– Новина той може й чудова, але чи захочуть янголи, ось в чому питання, – Фоне підійшов ближче та поклав руку на плече юнака, змусив подивитися у вічі: Кафце жив у страху, що емоції видадуть його причетність до смерті Анни, але погляд Річчі нагадував погляд людина, яка вірила та плекала надію. 

– Вони можуть не захотіти? Це ж Анна! Наша Анна, вона нікому не зробила лиха, її душа така чиста! Невже вони не допоможуть, – очі юнака говорили самі за себе, від ледь не плакав. Та Кафце взяв перерву, кілька секунд він мовчки дивився та слухав грізний шепіт столиці.

– Це може бути надто складно. Кожен похід за невинними душами може закінчитися смертю, а саме зараз пекло набирає силу. Ми можемо лише перестати дарувати свої душі демонам. Тому, Річчі, спробувати нам ніхто не заважає, але не тримай надії так міцно. Якщо Анна й повернеться, то це вже буде не та дівчина, яку ти знав.

– Та я її кохаю і буду кохати. Тільки б вона повернулася, – прошепотів Річчі, уявляючи перед собою Анну, цю кляту дівчину, в яку він закохався.

Він приносив їй польові квіти, які збирав на світанку, щоб, коли вона рано виходила у двір, вони вже лежали біля її будинку. Навіть одного разу приніс блискучі червоні троянди, й ніколи не зізнався, де взяв ті квіти. Річчі також пригадував безліч теплих вечорів, коли допомагав їй перелазити через паркан, хвилюючись, щоб блакитна сукня залишилася цілою та такою ж блакитною, як і небо. Він захищав її від інших хлопців, не дозволяючи казати про неї ні поганого, ні хорошого слова. А тепер Анни не було. Його мрії знищив демон. Річчі не міг нормально дихати, знаючи, що його кохана в пеклі. Якщо янголи не допоможуть, то він знайде свій шлях. Терпкі емоції змінювалися, змінювався й сам Річчі. В одну мить йому здавалося, що його переламують навпіл, а тим часом патер витирав його гіркі сльози рукавом, тримаючи за плечі, притуляючи до себе.

Запах журби нісся вулицями столиці.

Кафце притулив до себе хлопчину й повів його незнайомою дорогою. Йому теж хотілося плакати, але він не був Річчі. Він не міг зізнатися нікому, що сам відправив дівчину до пекла, щоб показати, наскільки жахливими є демони. Цього ж хотів і Ізіас – вони мали довести світу, що демони – потвори, і якщо людина довіриться демону, то зникне в пітьмі. Анна саме це й зробила – довірилася демону в танці й втратила все: душу й тіло.

Дорога до янголів була одноманітною: високі триповерхові сірі будівлі зі світлою черепицею, крамниці трохи нижчі, прикрашені квітами та різноманітними осінніми прикрасами – вінками з жовто-гарячого листя або шишками. Кафце хотів би зупинитися, подивитися навколо, але Річчі, якого він тримав так міцно, ніби це був його син, невпинно йшов. Під підошвами тремтіла бруківка, вітер піднімав хвилі пилу й кудись ніс рідке листя. На столицю насувався буревій, і Кафце мав на меті дістатися до янголів: їхню вежу не зламає ані буревій, ані сама темрява. По праву сторону величезний замок людського світу височів над усією столицею. Здавалося, що можна було побачити, як янголи літають над ним, і світлом із небес оберігають цей клаптик земного світу, де сидів сам король зі своїми міністрами. Гострі вежі не були схожі на янгольський бастіон, який так часто зображували в цінних янгольських книгах – примару іншого світу, неземного, чистого й білого. Кафце заплющив очі на мить, але вітер підхопив їх і підштовхнув далі по широких вулицях. Річчі, здавалося, пішов би до самого краю світу, якби знав, що там на нього чекає Анна.

– Річчі, будь готовий до відмови, на всякий випадок, – попередив його Кафце й вдихнув свіже холодне повітря, передвісник буревію, бо чорні хмари вже вкрили частину неба. Він знову поглянув угору, помітивши невеликі прикраси – ледь помітний орнамент із янгольських крил.